Глава 35: Тіні навчання

Ніна залишилася стояти в центрі навчальної кімнати, ще не встигаючи осмислити те, що тільки що відбулося. Слова Луціаса все ще гуділи в її вухах, мов важкі удари молота по каменю.

"Через три дні ви пройдете першу перевірку. Не здасте — вилетите з навчання."

Вона намагалася зібратися, але всередині щось клекотіло — гнів, страх, відчай. Як могло статися, що знову відчуває себе такою вразливою? Чому ті слова проникли так глибоко, немов отрута?

Марго, яка досі стояла біля дверей, зневажливо скривилася:

— І хто він такий, щоб вирішувати нашу долю? Ніби ми просили його нас вчити!

Ніна не відповіла. Вона сіла на один зі старих стільців біля стіни, згорбившись, наче намагаючись зібрати себе до купи Амулет під тканиною був теплим. Його пульс збігався з її серцем, як жива частинка її самої — і це було єдине, що дарувало відчуття захищеності.

— Чуєш мене, мишо? — знову озвалася Марго, підійшовши ближче. Її голос був різким, але в ньому бриніла прихована тривога. — Це просто якийсь дурдом. Він принижує нас тільки тому, що ми з іншого світу. А ці білі… ну чому вони такі мерзотники? Вони ж мали бути добрими, а не такими… снобами у білому!.

— Бо ми для них — ніщо, — тихо відповіла Ніна, її голос тремтів. — Ми — не їхні учні. Ми просто… тіні.

Марго скривилася, але не змогла заперечити.

— Знаєш, — після короткої паузи промовила вона, — все одно це несправедливо. Ти… ти взагалі не повинна була тут опинитися. Ти не така, як я. Ти… інша.

Ніна поглянула на неї — у виразі обличчя подруги було щось нове, якесь тихе визнання. Марго продовжила:

— Ти з усіма цими магічними штучками виглядаєш… наче принцеса в темному замку. А я просто… дівчина, що хотіла пригод.

— А тепер хочеш повернутися? — тихо спитала Ніна.

Марго зітхнула й опустила плечі:

— Хочу. Але тільки тому, що тут усе не так, як я уявляла. У нашому світі все простіше: якщо подобаєшся — будь з ним. Якщо ні — шукай іншого. А тут… темрява, магія… і ці білі — мов святі з комплексами.

Ніна опустила голову. Десь глибоко всередині вона відчувала те саме. Пустота і страх змішалися, утворивши кокон невпевненості. І все це — тому що його немає поруч.

"Де ти, Вейтар? Чому ти не захищаєш мене?"

Раптом у коридорі почулися кроки. Марго насторожилася, але цього разу двері відчинилися обережно. Увійшов Матіас. Його усмішка була на місці, але в очах — напруга.

— Ну, як ваш урок з Луціасом? — запитав він невимушено.

Марго різко пирхнула:

— Урок? Це було як допит. Той білий збоченець просто хоче нас знищити!

Матіас сів на підвіконня, заклавши руки за голову.

— Він просто не звик до таких учнів. Ви ж знаєте, що він вважає себе обраним? І всі інші для нього — бруд. Особливо… якщо ви не з цього світу.

Ніна обережно запитала, намагаючись приховати тремтіння в голосі:

— А де Вейтар?

Матіас зітхнув:

— Справа у тронному залі. Після вашої зустрічі з білими… скажімо так, питання щодо вас стало більш серйозним. Король хоче зрозуміти, чому саме зараз їх цікавить ваша присутність.

— І що буде далі? — тихо запитала Ніна.

— Зараз ви маєте працювати. Продовжуйте очищати приміщення. Білим не сподобалося, як ви це робите, але, чесно кажучи, їм взагалі рідко щось подобається.

Марго скривилася:

— Тобто ми маємо продовжувати виконувати їхню роботу, щоб їм сподобатися?

— Ні, — відповів Матіас з теплою усмішкою. — Ви робите це не для них, а для себе. Якщо зможете зупинити темряву — ви отримаєте більше поваги, ніж всі ті білі разом узяті.

Ніна кивнула, вдихаючи глибше, тепло амулета ставало все виразнішим, нагадуючи про підтримку, якої вона не бачить, але відчуває.

— Гаразд, — сказала вона, піднявшись. — Ми підемо працювати.

Марго кивнула, хоча в її очах був сумнів.

— Я теж не здаюся, — додала вона з викликом. — Якщо ті сноби хочуть бачити силу — побачать.

Матіас кивнув, його усмішка стала теплішою:

— Ось так краще. І пам’ятайте: не всі тут — вороги. Деякі просто бояться змін.

Ніна вдихнула глибоко. Відчуття тяжкості не зникло, але тепер воно здавалося менш гнітючим. Вона знала: поки Вейтар не поруч, вона має навчитися захищати себе сама.

— Ходімо, мишо, — Марго зірвалася з місця. — Покажемо цим святенникам, що ми не просто тіні!

Ніна всміхнулася куточками губ.

— Так, — прошепотіла вона, — покажемо.

Ніна і Марго стояли посеред холодної зали з високими арками та потрісканими стінами. Пахло цвіллю і сирістю, а тіні на стінах мовби дихали разом з ними. Смуги темної енергії повзли вздовж каменів, мов чорні живі змії, що шипіли і ховалися у щілинах.

— Почнемо? — запитала Марго, піднімаючи руки.

Ніна кивнула, зосереджуючись на теплому відчутті всередині грудей. Світло. Чистота. Доброта. Вона уявила бабусині руки, що підтримували її, коли була ще маленькою.

— Дихай глибше, — прошепотіла сама собі.

Її долоні засвітилися ніжним білим світлом, яке повільно розлилося навколо, ніби розплавлений віск. Марго теж підняла руки, і навколо неї з’явилося червоне сяйво — більш агресивне, немов вогонь у темряві.

— Давай разом, — прошепотіла Ніна, і вони зробили крок уперед.

Світло почало витісняти темні тіні, змушуючи їх відступити до кутів. На стінах з’явилися чисті смуги, що почали розширюватися, мов сніг, що розтає під сонцем. Але процес йшов повільно — кожна хвиля світла вимагала від них сил.

— Чорт… як важко, — простогнала Марго. — Наче тягнеш каміння.

Ніна стисла зуби, зосереджуючи енергію. Її пальці тремтіли, але вона не зупинялася.

— Не зупиняйся, — прошепотіла вона. — Ми зможемо.

Але раптом щось змінилося. Повітря потемніло, стало важчим, мовби холодний дим заповнив залу. Темні смуги раптово посилилися, намагаючись знову поглинути світло.

— Що це?.. — злякано озирнулася Марго.

— Сили недостатньо, — прошепотіла Ніна, відчуваючи, як усередині все холоне.

І тут двері рвучко відчинилися. До зали увійшли кілька білих магів, на чолі з Дарією. Вона зупинилася, схрестивши руки на грудях, і скептично оглянула дівчат. Її сріблясте волосся спадало на плечі, а в очах горів холодний вогонь.

— Оце ваше очищення? — її голос пролунав, немов удар бича.

Ніна опустила руки, втрачаючи світло. Її обличчя палахкотіло від сорому. Марго зціпила зуби, але не відвела погляду.

— Ми стараємося… — пробурмотіла Ніна, але Дарія обірвала її:

— Стараєтеся? Це не очищення, а жалюгідна спроба.

— А ти спробуй! — несподівано вигукнула Марго, збурена приниженням.

Дарія навіть не повернула голову на неї. Замість цього вона зробила кілька кроків вперед і підняла руку. Її пальці спалахнули білим сяйвом, яке враз наповнило всю залу. Світло було не ніжним, як у Ніни, і не гарячим, як у Марго, а холодним і сліпучим, як зимове сонце.

Тіні на стінах зашипіли, скрутилися клубком і зникли, наче хтось зірвав павутину одним рухом. Темрява відступила за кілька секунд, і зала наповнилася чистотою та прозорістю.

Дарія опустила руку, її обличчя залишалося байдужим.

— Ось так очищують справжні білі маги. Ви, дівчата, навіть на рівень новачків не тягнете.

Марго стисла кулаки, але мовчала. Її очі горіли злістю, а щоки палали від гніву.

— Не кожен, хто має силу, заслуговує на її носіння, — тихо додала Дарія, зупинивши погляд на Ніні. — Запам’ятайте це.

Ніна відчула холодний клубок у грудях. Її очі затуманились слізьми, але вона стрималась. Дарія пройшла повз них, а за нею рушили інші білі маги, мов мовчазні примари. Коли вони зникли за дверима, тиша в залі знову стала гнітючою. Марго різко видихнула, витираючи лоба.

— Яка ж вона… стерва, — пробурмотіла вона.

Ніна не відповіла. Вона дивилася на чисті стіни, де вже не залишилося жодної темної смуги. Її сила — така слабка, така безпорадна порівняно з магією Дарії.

— Ми… ніколи так не зможемо, — прошепотіла вона.

Марго кинула на неї погляд, у якому змішувалися злість і співчуття.

— Та хай йдуть до біса. Ми навчимося. Якщо вже потрапили сюди, то не будемо здаватися.

Ніна всміхнулася слабко, але в очах з’явилося рішуче світло.

— Так, — сказала вона тихо. — Ми не здамося.

Марго раптом зробила крок до неї й зухвало підморгнула:

— А давай наступного разу спробуємо разом? Ти зі своїм світлом, а я зі своїм вогнем. Може, якщо об’єднаємося, у нас вийде?

Ніна кивнула, трохи здивована такою пропозицією.

— Спробуємо, — погодилася вона.

І в цю мить їй стало трохи легше. Вона не одна. І навіть якщо вони слабкі, навіть якщо їм важко — у них ще є шанс навчитися. Вона не відступить. І разом із Марго вони зможуть витримати все.

— Пішли звідси, — сказала Марго. — Мене вже нудить від цих білих святош.

Ніна знову усміхнулася, і вони рушили до виходу з зали, де вже не залишилося тіней, тільки чисте, холодне світло.

Виснажені й майже зламані після важкого дня, Ніна та Марго ледве пересували ноги по довгих коридорах. Їхні плечі були напружені, а ноги важкі, ніби обтяжені камінням. Матіас йшов попереду, його кроки залишалися впевненими, наче він зовсім не втомився від роботи.

Тиша, що висіла між ними, була густою і гнітючою, як осінній туман. У голові Ніни досі крутилися слова Дарії — її холодний, гострий голос і той безжальний погляд, який змусив Ніну відчути себе безсилою. Вона все ще бачила, як легко Дарія очищала приміщення від темної енергії, змушуючи тіні скоритися одним рухом.

Поруч із білими магами Ніна почувалася лише слабким відблиском, маленькою свічкою на фоні палаючого полум’я.

— Дарія просто… — промовила Марго, майже шепотом, але з ноткою обурення. — Якби могла, розчавила б нас одним поглядом.

Ніна ледь посміхнулася, але посмішка вийшла натягнутою.

— Вони не розуміють, чому ми тут. Чому в нас є сила. І це їх лякає, — додала вона тихо, намагаючись переконати себе в цих словах.

Марго зітхнула, похитуючи головою.

— А ще більше лякає, що ми не можемо впоратись із темрявою так, як вони, — зізналася вона, опустивши плечі. — Я не можу так жити, миша. Мені потрібен результат. А не їхні насмішки.

Матіас озирнувся на них, його очі були спокійні, але погляд трохи втомлений:

— Завтра буде новий день очищення. Спробуйте відпочити.

Дівчата мовчки кивнули, але в душі Ніни знову запульсувало відчуття несправедливості. Якби тільки вона могла показати, що варта більше, ніж тінь у замку.