Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Глава 35: Тіні навчання

Ніна залишилася стояти в центрі навчальної кімнати, ще не встигаючи осмислити те, що тільки що відбулося. Слова Луціаса все ще гуділи в її вухах, мов важкі удари молота по каменю.

"Через три дні ви пройдете першу перевірку. Не здасте — вилетите з навчання."

Вона намагалася зібратися, але всередині щось клекотіло — гнів, страх, відчай. Як могло статися, що знову відчуває себе такою вразливою? Чому ті слова проникли так глибоко, немов отрута?

Марго, яка досі стояла біля дверей, зневажливо скривилася:

— І хто він такий, щоб вирішувати нашу долю? Ніби ми просили його нас вчити!

Ніна не відповіла. Вона сіла на один зі старих стільців біля стіни, згорбившись, наче намагаючись зібрати себе до купи Амулет під тканиною був теплим. Його пульс збігався з її серцем, як жива частинка її самої — і це було єдине, що дарувало відчуття захищеності.

— Чуєш мене, мишо? — знову озвалася Марго, підійшовши ближче. Її голос був різким, але в ньому бриніла прихована тривога. — Це просто якийсь дурдом. Він принижує нас тільки тому, що ми з іншого світу. А ці білі… ну чому вони такі мерзотники? Вони ж мали бути добрими, а не такими… снобами у білому!.

— Бо ми для них — ніщо, — тихо відповіла Ніна, її голос тремтів. — Ми — не їхні учні. Ми просто… тіні.

Марго скривилася, але не змогла заперечити.

— Знаєш, — після короткої паузи промовила вона, — все одно це несправедливо. Ти… ти взагалі не повинна була тут опинитися. Ти не така, як я. Ти… інша.

Ніна поглянула на неї — у виразі обличчя подруги було щось нове, якесь тихе визнання. Марго продовжила:

— Ти з усіма цими магічними штучками виглядаєш… наче принцеса в темному замку. А я просто… дівчина, що хотіла пригод.

— А тепер хочеш повернутися? — тихо спитала Ніна.

Марго зітхнула й опустила плечі:

— Хочу. Але тільки тому, що тут усе не так, як я уявляла. У нашому світі все простіше: якщо подобаєшся — будь з ним. Якщо ні — шукай іншого. А тут… темрява, магія… і ці білі — мов святі з комплексами.

Ніна опустила голову. Десь глибоко всередині вона відчувала те саме. Пустота і страх змішалися, утворивши кокон невпевненості. І все це — тому що його немає поруч.

"Де ти, Вейтар? Чому ти не захищаєш мене?"

Раптом у коридорі почулися кроки. Марго насторожилася, але цього разу двері відчинилися обережно. Увійшов Матіас. Його усмішка була на місці, але в очах — напруга.

— Ну, як ваш урок з Луціасом? — запитав він невимушено.

Марго різко пирхнула:

— Урок? Це було як допит. Той білий збоченець просто хоче нас знищити!

Матіас сів на підвіконня, заклавши руки за голову.

— Він просто не звик до таких учнів. Ви ж знаєте, що він вважає себе обраним? І всі інші для нього — бруд. Особливо… якщо ви не з цього світу.

Ніна обережно запитала, намагаючись приховати тремтіння в голосі:

— А де Вейтар?

Матіас зітхнув:

— Справа у тронному залі. Після вашої зустрічі з білими… скажімо так, питання щодо вас стало більш серйозним. Король хоче зрозуміти, чому саме зараз їх цікавить ваша присутність.

— І що буде далі? — тихо запитала Ніна.

— Зараз ви маєте працювати. Продовжуйте очищати приміщення. Білим не сподобалося, як ви це робите, але, чесно кажучи, їм взагалі рідко щось подобається.

Марго скривилася:

— Тобто ми маємо продовжувати виконувати їхню роботу, щоб їм сподобатися?

— Ні, — відповів Матіас з теплою усмішкою. — Ви робите це не для них, а для себе. Якщо зможете зупинити темряву — ви отримаєте більше поваги, ніж всі ті білі разом узяті.

Ніна кивнула, вдихаючи глибше, тепло амулета ставало все виразнішим, нагадуючи про підтримку, якої вона не бачить, але відчуває.

— Гаразд, — сказала вона, піднявшись. — Ми підемо працювати.

Марго кивнула, хоча в її очах був сумнів.

— Я теж не здаюся, — додала вона з викликом. — Якщо ті сноби хочуть бачити силу — побачать.

Матіас кивнув, його усмішка стала теплішою:

— Ось так краще. І пам’ятайте: не всі тут — вороги. Деякі просто бояться змін.

Ніна вдихнула глибоко. Відчуття тяжкості не зникло, але тепер воно здавалося менш гнітючим. Вона знала: поки Вейтар не поруч, вона має навчитися захищати себе сама.

— Ходімо, мишо, — Марго зірвалася з місця. — Покажемо цим святенникам, що ми не просто тіні!

Ніна всміхнулася куточками губ.

— Так, — прошепотіла вона, — покажемо.

Ніна і Марго стояли посеред холодної зали з високими арками та потрісканими стінами. Пахло цвіллю і сирістю, а тіні на стінах мовби дихали разом з ними. Смуги темної енергії повзли вздовж каменів, мов чорні живі змії, що шипіли і ховалися у щілинах.

— Почнемо? — запитала Марго, піднімаючи руки.

Ніна кивнула, зосереджуючись на теплому відчутті всередині грудей. Світло. Чистота. Доброта. Вона уявила бабусині руки, що підтримували її, коли була ще маленькою.

— Дихай глибше, — прошепотіла сама собі.

Її долоні засвітилися ніжним білим світлом, яке повільно розлилося навколо, ніби розплавлений віск. Марго теж підняла руки, і навколо неї з’явилося червоне сяйво — більш агресивне, немов вогонь у темряві.

— Давай разом, — прошепотіла Ніна, і вони зробили крок уперед.

Світло почало витісняти темні тіні, змушуючи їх відступити до кутів. На стінах з’явилися чисті смуги, що почали розширюватися, мов сніг, що розтає під сонцем. Але процес йшов повільно — кожна хвиля світла вимагала від них сил.

— Чорт… як важко, — простогнала Марго. — Наче тягнеш каміння.

Ніна стисла зуби, зосереджуючи енергію. Її пальці тремтіли, але вона не зупинялася.

— Не зупиняйся, — прошепотіла вона. — Ми зможемо.

Але раптом щось змінилося. Повітря потемніло, стало важчим, мовби холодний дим заповнив залу. Темні смуги раптово посилилися, намагаючись знову поглинути світло.

— Що це?.. — злякано озирнулася Марго.

— Сили недостатньо, — прошепотіла Ніна, відчуваючи, як усередині все холоне.

І тут двері рвучко відчинилися. До зали увійшли кілька білих магів, на чолі з Дарією. Вона зупинилася, схрестивши руки на грудях, і скептично оглянула дівчат. Її сріблясте волосся спадало на плечі, а в очах горів холодний вогонь.

— Оце ваше очищення? — її голос пролунав, немов удар бича.

Ніна опустила руки, втрачаючи світло. Її обличчя палахкотіло від сорому. Марго зціпила зуби, але не відвела погляду.

— Ми стараємося… — пробурмотіла Ніна, але Дарія обірвала її:

— Стараєтеся? Це не очищення, а жалюгідна спроба.

— А ти спробуй! — несподівано вигукнула Марго, збурена приниженням.

Дарія навіть не повернула голову на неї. Замість цього вона зробила кілька кроків вперед і підняла руку. Її пальці спалахнули білим сяйвом, яке враз наповнило всю залу. Світло було не ніжним, як у Ніни, і не гарячим, як у Марго, а холодним і сліпучим, як зимове сонце.

Тіні на стінах зашипіли, скрутилися клубком і зникли, наче хтось зірвав павутину одним рухом. Темрява відступила за кілька секунд, і зала наповнилася чистотою та прозорістю.

Дарія опустила руку, її обличчя залишалося байдужим.

— Ось так очищують справжні білі маги. Ви, дівчата, навіть на рівень новачків не тягнете.

Марго стисла кулаки, але мовчала. Її очі горіли злістю, а щоки палали від гніву.

— Не кожен, хто має силу, заслуговує на її носіння, — тихо додала Дарія, зупинивши погляд на Ніні. — Запам’ятайте це.

Ніна відчула холодний клубок у грудях. Її очі затуманились слізьми, але вона стрималась. Дарія пройшла повз них, а за нею рушили інші білі маги, мов мовчазні примари. Коли вони зникли за дверима, тиша в залі знову стала гнітючою. Марго різко видихнула, витираючи лоба.

— Яка ж вона… стерва, — пробурмотіла вона.

Ніна не відповіла. Вона дивилася на чисті стіни, де вже не залишилося жодної темної смуги. Її сила — така слабка, така безпорадна порівняно з магією Дарії.

— Ми… ніколи так не зможемо, — прошепотіла вона.

Марго кинула на неї погляд, у якому змішувалися злість і співчуття.

— Та хай йдуть до біса. Ми навчимося. Якщо вже потрапили сюди, то не будемо здаватися.

Ніна всміхнулася слабко, але в очах з’явилося рішуче світло.

— Так, — сказала вона тихо. — Ми не здамося.

Марго раптом зробила крок до неї й зухвало підморгнула:

— А давай наступного разу спробуємо разом? Ти зі своїм світлом, а я зі своїм вогнем. Може, якщо об’єднаємося, у нас вийде?

Ніна кивнула, трохи здивована такою пропозицією.

— Спробуємо, — погодилася вона.

І в цю мить їй стало трохи легше. Вона не одна. І навіть якщо вони слабкі, навіть якщо їм важко — у них ще є шанс навчитися. Вона не відступить. І разом із Марго вони зможуть витримати все.

— Пішли звідси, — сказала Марго. — Мене вже нудить від цих білих святош.

Ніна знову усміхнулася, і вони рушили до виходу з зали, де вже не залишилося тіней, тільки чисте, холодне світло.

Виснажені й майже зламані після важкого дня, Ніна та Марго ледве пересували ноги по довгих коридорах. Їхні плечі були напружені, а ноги важкі, ніби обтяжені камінням. Матіас йшов попереду, його кроки залишалися впевненими, наче він зовсім не втомився від роботи.

Тиша, що висіла між ними, була густою і гнітючою, як осінній туман. У голові Ніни досі крутилися слова Дарії — її холодний, гострий голос і той безжальний погляд, який змусив Ніну відчути себе безсилою. Вона все ще бачила, як легко Дарія очищала приміщення від темної енергії, змушуючи тіні скоритися одним рухом.

Поруч із білими магами Ніна почувалася лише слабким відблиском, маленькою свічкою на фоні палаючого полум’я.

— Дарія просто… — промовила Марго, майже шепотом, але з ноткою обурення. — Якби могла, розчавила б нас одним поглядом.

Ніна ледь посміхнулася, але посмішка вийшла натягнутою.

— Вони не розуміють, чому ми тут. Чому в нас є сила. І це їх лякає, — додала вона тихо, намагаючись переконати себе в цих словах.

Марго зітхнула, похитуючи головою.

— А ще більше лякає, що ми не можемо впоратись із темрявою так, як вони, — зізналася вона, опустивши плечі. — Я не можу так жити, миша. Мені потрібен результат. А не їхні насмішки.

Матіас озирнувся на них, його очі були спокійні, але погляд трохи втомлений:

— Завтра буде новий день очищення. Спробуйте відпочити.

Дівчата мовчки кивнули, але в душі Ніни знову запульсувало відчуття несправедливості. Якби тільки вона могла показати, що варта більше, ніж тінь у замку.

Svitlana Anosova
Потраплянка до Елраду Нічний Бастіон

Зміст книги: 74 розділа

Спочатку:
Пролог
1791064100
46 дн. тому
Передісторія: Кастинг
1791064041
46 дн. тому
Глава 1: Подорож у невідомість
1785005730
117 дн. тому
Глава 2: Нічні гості
1791097057
46 дн. тому
Глава 3: Шлях у невідомість
1791064320
46 дн. тому
Глава 4: Дім, якого не існує
1791097618
46 дн. тому
Глава 5: Ворота у незвідане
1791097743
46 дн. тому
Глава 6: Темний зал і дотик страху
1791098104
46 дн. тому
Глава 7: Із темряви
1791266306
44 дн. тому
Глава 8: Перша ніч у Бастіоні
1785006409
117 дн. тому
Глава 9: Сон
1785005916
117 дн. тому
Глава 10: Зустріч з Невідомим
1791266791
44 дн. тому
Глава 11: Урок виживання
1785005970
117 дн. тому
Глава 12: Перший урок
1785005993
117 дн. тому
Глава 13: І знову сни
1785006013
117 дн. тому
Глава 14: Уроки королівської гідності
1785006037
117 дн. тому
Глава 15: Тіні, що стежать
1785006455
117 дн. тому
Глава 16: Шлях крізь темряву
1785006485
117 дн. тому
Глава 17: Темна правда
1785006504
117 дн. тому
Глава 18: Дотик темряви
1785006113
117 дн. тому
Глава 19: Уроки під покровом ночі
1785006131
117 дн. тому
Глава 20: Шепіт світла
1785006145
117 дн. тому
Глава 21: Перший урок
1792153671
34 дн. тому
Глава 22: Перше очищення
1785006163
117 дн. тому
Глава 23: Перша зустріч з королем
1785006191
117 дн. тому
Глава 24: Аудієнція в Тронній Залі
1785006208
117 дн. тому
Глава 25: Погляд спадкоємця
1785006225
117 дн. тому
Глава 27: Тиша після стогону
1785006260
117 дн. тому
Глава 28: Падіння у тінь
1785006274
117 дн. тому
Глава 26: Той, хто не плаче
1785006248
117 дн. тому
Глава 29: Кров, що кличе тінь
1784895521
118 дн. тому
Глава 30: У пастці чужого серця
1785006322
117 дн. тому
Глава 31: Нічний сон Ніни
1785100809
115 дн. тому
Глава 32: Сніданок із другим принцом
1785271303
114 дн. тому
Глава 33: Серед білих — не сама
1785272757
113 дн. тому
Глава 34: Миша та тінь
1785437340
112 дн. тому
Глава 35: Тіні навчання
1785500160
111 дн. тому
Глава 36: Тіні контролю
1785505200
111 дн. тому
Глава 37: Твоїм захистом буду я
1785516300
111 дн. тому
Глава 38: Його вежа
1785567600
110 дн. тому
Глава 39: Я — це вже не я
1785580500
110 дн. тому
Глава 40: Нічна межа
1785600000
110 дн. тому
Глава 41: Новий день — новий ворог
1785616200
110 дн. тому
Глава 42: Там, де тиша просить допомоги
1785654000
109 дн. тому
Глава 43: Коли темрява дихає поруч
1785664500
109 дн. тому
Глава 44: І тоді все, або нічого
1785791694
107 дн. тому
Глава 45: Наказ серцю
1785876828
107 дн. тому
Глава: 46 Наказ і кара
1785909660
106 дн. тому
Глава 47: Дотик темної сили
1785924060
106 дн. тому
Глава 48: Тінь, що вабить
1786016406
105 дн. тому
Глава 49: Моя — і це вона
1786021684
105 дн. тому
Глави 50: Серце, що не мало б битися
1786174200
103 дн. тому
Глава 51: Більше, ніж маю право
1786434922
100 дн. тому
Глава 52: Не гостя. Не помилка
1786530005
99 дн. тому
Глава 53: Тінь ночі
1786868017
95 дн. тому
Глава 54: Я Вал’Солар
1786868564
95 дн. тому
Глава 55: Фігури на шахівниці
1787057451
93 дн. тому
Глава 56: Я — Ніноріель
1787119879
92 дн. тому
Глава 57: Інь і Ян
1787208687
91 дн. тому
Глава 58: Знак на зап’ясті
1787340987
90 дн. тому
Глава 59: Полювання
1787403567
89 дн. тому
Глава 60: Ціна цнотливості
1787639410
86 дн. тому
Глава 61: Гра почалася
1787727542
85 дн. тому
Глава 62: Те, чого не мало статися
1787909555
83 дн. тому
Глава 63: Те, що залишилося після
1788032684
82 дн. тому
Глава 64: Арка істини
1788207065
80 дн. тому
Глава 65: Серце вівтаря
1788416507
77 дн. тому
Глава 66: Весілля чи хаос
1788418800
77 дн. тому
Глава 67: Я знаю, хто ти, Каель’тар
1788505200
76 дн. тому
Глава 68: Полуночна
1788813708
73 дн. тому
Глава 69: Відпусти мене додому
1788840600
72 дн. тому
Глава 70: Життя без нього
1788879600
72 дн. тому
Глава 71: Поцілунок
1791137010
46 дн. тому
Епілог
1791137376
46 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!