Кастинг

Ніна не могла заснути до глибокої ночі, а коли нарешті поринула в тривожний сон, її вирвав зі сну різкий дзвінок будильника. Холодний ранок зустрів її сірим світлом і пронизливим вітром, що пробирався навіть під пальто.

— Ну що ж, почнемо, — прошепотіла Ніна, стискаючи комір і намагаючись підбадьорити себе.

Кастинг відбувався на околиці міста, у старому кінозалі, перетвореному на тимчасову студію. Повсюди миготіли софіти, метушилися люди з бейджиками, а повітря було наповнене енергією очікування.

Ніна несміливо ступила через поріг, тримаючи анкету. Вона заповнювала її вчора, але згадати, що саме писала, майже не могла.

— Ви на "Ідеальне кохання"? — звернулася до неї усміхнена дівчина з бейджиком адміністратора.

— Так, — ледь чутно відповіла Ніна. — Я… мене запросили.

— Тут по праву — гримерна, далі — кімната очікування. Вас там уже чекають.

Ніна вдихнула і рушила вперед. Вона почувалася чужою серед інших дівчат: упевнені, з макіяжем і посмішками, ніби виблискували для камер ще до початку шоу. "Що я тут роблю?" — запитувала вона себе.

У кімнаті очікування було гамірно. Хтось гортав телефон, хтось обговорював інтерв'ю. І саме там вона вперше побачила її.

— Привіт, новенька, — гукнула зухвала брюнетка в обтислій сукні. — Сідай, не бійся. Хоча... може й варто.

— Я — Марго, — простягнула вона руку. — А ти?

— Ніна.

— Глянь, яка маленька і тиха... Ти миша, чи що?

Ніна здригнулася. Від Марго віяло самовпевненістю, і хоча в її словах був гумор, він ранив.

— Не переймайся, мишо. Скоро ми всі будемо зірками. Чим більше драми — тим краще!

Ніна не встигла нічого відповісти, бо її викликали на інтерв'ю.

Світло софітів сліпило. Продюсери ставили питання:

— Звідки ви? — Львів.

— Чому хочете брати участь?

— Я… хочу змінити життя. Знайти кохання, — додала, згадавши про гонорар і контракт.

Їй подякували. "З вами зв'яжуться."

У коридорі вона знову перетнулася з Марго.

— Не загубися, мишо. Після контракту будемо разом зірок клеїти.

Згодом їй принесли контракт. “Просто формальність”. Усе всередині Ніни кричало “ні”, але Лєро вже підштовхувала:

— Давай, підписуй. Не будеш же гіршою за інших?

Ніна підписала. Рука тремтіла.

Вийшовши надвір, вона відчула порожнечу. "Що я зробила?..

— Ти не пошкодуєш, — кинула Марго. — Тут усе для нас.

— Не називай мене мишею, — прошепотіла Ніна.

— Добре. Але ти ще навчишся, — усміхнулася Марго.

Вони разом рушили до зупинки. Ніна мовчала, її думки роїлися довкола підписаного контракту, суми гонорару і дивної, неспокійної присутності Марго.

"Мені втрачати весь свій світ", — подумала вона.

І саме в ту мить, хоча ще нічого не трапилося, Ніна відчула: життя змінилося. Невідворотно.