Уроки королівської гідності

Сонце, здавалося, ніколи не пробивалося крізь вікна Нічного Бастіону: навіть ранком у повітрі висіла густа напівтемрява, наче замок не дозволяв світлу проникнути повністю, залишаючи частину своїх таємниць у тіні, мов сам замок жив за власним часом, відрізаним від усього світу. Ніну збудив легкий стукіт у двері. Вона нерішуче відкрила очі й відразу відчула, як тіло відгукується болем: учорашні вправи, напруга, страх і незвична хода в довгих коридорах не пройшли безслідно.

"Це був не просто сон…" — майнуло в голові. У ній досі мерехтіли тіні ночі, а разом із ними — спогад про Вейтара й те, що сталося (чи не сталося?) у тих примарних снах.

У кімнату увійшла служниця — бліда дівчина в простому сірому одязі. Вклонившись, вона мовила коротку, але чітку фразу:

— Ваш ранок розпочнеться через десять хвилин. Одяг уже готовий.

І, не чекаючи відповіді, так само тихо зникла.

Ніна роззирнулася: Марго вже сиділа на краю ліжка з новою сукнею в руках — темно-шовковистою, але без надмірних прикрас.

— Я вже звикла до розкоші, — сказала Марго з насмішкуватою посмішкою, оглядаючи тканину. — Хоча ця сукня скромніша за вчорашню.

Ніна звелася на ноги, щільніше загорнувшись у плед, і роздивилася свою власну сукню: темно-бордову, з високим комірцем, тонким поясом і легкими складками на спідниці. Вона була витонченішою, ніж попередні, але й водночас суворішою.

— Сьогодні будуть заняття? — запитала вона тихо, більше для себе, ніж для інших.

— Очевидно, — відповіла Марго, підкреслено байдужим тоном.

Нас готують до зустрічі з королем відповіла Ніна, але чому ця зустріч викликає в мене таке неспокійне передчуття?

А я хочу справити враження, — додала Марго, поправляючи пасмо свого чорного волосся.

Ніна зав’язала тонкий шовковий пояс сукні, відчуваючи, як прохолода тканини обіймає її шкіру. Вона підійшла до невеличкого дзеркала, розташованого на комоді, щоб поправити комірець. У віддзеркаленні їй зустрілися власні очі: у них досі жевріла тривога.

— Сьогодні ми будемо вчитися, як бути «леді», так? — пробурмотіла вона, ковтаючи сумнів.

— Угу, — відказала Марго, оглядаючи себе з боку. — Тобі це точно не завадить, мишо.

Вони вирушили слідом за блідою служницею, яка вела їх коридорами. Голосно цокали підбори по кам’яній підлозі, віддаючи в просторих переходах гулке відлуння, а слабке світло смолоскипів створювало оманливе враження вечірніх сутінків, хоча насправді день тільки-но розпочався.

Приміщення, куди їх зрештою завели, нагадувало довгу танцювальну залу: гладка дерев’яна підлога, великі дзеркала вздовж стін і жодних зайвих меблів, тільки вузькі лави і тонкі столи з різними аксесуарами для тренувань. У кутку — полиця з книгами з етикету та елегантними віялами для практики.

Посеред зали стояла висока, худа жінка з сивими, туго зібраними у пучок волоссям. Її очі були крижаними, а погляд — пронизливим, мов наскрізна голка.

— Я — пані Севріна, — сказала вона, ледь схиливши голову в бік дівчат, але без тіні усмішки. — Ви зараз у Бастіоні короля Таргоса. Ваше завдання — не зганьбити його Величність своєю поведінкою. Тож запам’ятайте: ні слова зайвого, жодного нахмуреного погляду і, головне, жодної ніяковості. Ви тут — "світлі гості", а не вуличні дівчата.

Севріна різко вдарила тонкою тростиною по підлозі, і в повітрі пролунала хльостка луна.

— Почнемо з реверансів, — оголосила вона, обвівши суворим поглядом дівчат.

Перший урок: Реверанс

Марго легко зігнула коліна, і Ніна не могла не помітити, як впевнено та гордовито вона це робить. Здавалося, що її рухи вже давно вивірені до досконалості відставивши одну ногу трохи назад, і нахилилася в елегантному поклоні. Пряме волосся ледь торкнулося її плечей, а руки вона тримала так, щоб одна рука (ліва) трохи підтримувала спідницю, а друга була ледь відставлена вбік — демонструючи вишукану поставу.

Ніна ж невпевнено нахилилася, забуваючи поставити одну ногу трохи назад і відвести руки в естетичну позицію. Вона згорбилася, немов боялася втратити рівновагу, і її погляд при цьому ніяково бігав.

— Ти, — промовила Севріна, різко вказавши тростиною на Ніну, — як тебе звати?

— Н… Ніна, — пролепетала вона, намагаючись вирівнятися.

— Отже, Ніно, ти маєш навчитися ходити так, ніби у тебе не ноги, а музика, — холодно заявила вчителька. — Бо зараз це більше схоже на ведмежі па.

Марго ледь стримала смішок, її очі виблискували зухвалим задоволенням. Для неї це було не стільки випробування, скільки вистава, де вона із задоволенням виконувала головну роль. А Ніна ж почувалася наче маріонетка, що незграбно намагається повторити рухи своєї ляльководки, але він усе ж прорвався крізь стиснуті губи.

— І ти, — Севріна повернула погляд до Марго, — уже встигла демонструвати самовпевненість. У залі короля ти не будеш триматися настільки зухвало. Зрозуміло?

Марго скуто кивнула, блиснувши очима: їй не подобалося, коли хтось пригнічує її оригінальність.

— Тепер дивіться уважно, — Севріна показала правильний реверанс:

1. Голова — піднята, але під час останньої фази уклону ледь схиляється вперед, ніби визнаючи вищий статус співрозмовника. Ніна відчула, як її власна шия затерпла від напруги, та вона змусила себе слідувати наказам.

2. Спина — абсолютно пряма, плечі розправлені.

3. Ноги — одна (права) робить напівкрок уперед, інша відводиться назад і трохи згинається.

4. Руки — якщо немає віяла чи квітки, можна одну руку притримувати на поясі, а іншу залишати злегка відставленою вбік, допомагаючи врівноважити тіло. А якщо присутня спідниця зі шлейфом, то рукою підтримувати край спідниці, щоби не заплутатися.

— Далі вирівнюєтеся… — вона повільно піднялася, ніби вимальовуючи свої рухи на підлозі з незворушною грацією, — і лише після відходу королівської особи можете дозволити собі відвести погляд.

Потім почалися справжні випробування:

Балансування з невеличкою чашею на голові, щоб навчити дівчат тримати спину рівно, а плечі розправленими. Севріна проходила між ними, вказуючи тростиною на кожну неточність.

Тренування ходи: треба було ступати, виносячи спочатку носок, ставлячи ногу м’яко, ніби ковзаєш. Підборіддя підняте, погляд спрямований уперед — не в підлогу і не в стелю. 'Лише б не перечепитися', — майнула думка в Ніни, коли вона невпевнено зробила крок уперед. Руки або зімкнуті на поясі, або злегка опущені по швах, але з приємною “пружністю” в ліктях.

Сидіння: сідати потрібно було обережно, підтягнувши поділ сукні, зберігаючи прямоту корпуса та постави, одночасно утримуючи обличчя легенько піднесеним, ніби очікуючи питання. Коліна зімкнуті, ступні разом, якщо це вимагає протокол.

Всюди повторювалося одне правило: “Ви — леді, тож поводьтеся, ніби ваше тіло — шедевр, що має бути виставлений на кращій вітрині світу.”

Марго, звісно, почувалася краще: їй подобався цей елемент гри, вона інколи зухвало хихикала і крутилася перед дзеркалом, випромінюючи задоволення від власної зовнішності.

Ніна ж, навпаки, з усіх сил намагалася втримати чашу на голові й не втратити рівновагу. Крапельки поту вже з’явилися на її скронях, а дихання стало важким. М’язи горіли, кожен новий рух давався через силу. Але Ніна вперто трималася — вона не дозволить собі зганьбитися перед Севріною, а свідомість тріпотіла від думки, що навіть це, здавалося б, просте заняття, видається для неї складнішим, аніж читання магічних текстів.

— Ви повинні бути як водоспад — сильні, але водночас витончені, — різко, але чітко наголошувала Севріна.

— А інакше… який сенс, що вас показують королю та його синам? Вони мають бачити у вас гідність білих магів. А не… Севріна замовкла. — Продовжимо

Коли Ніна вкотре присідала у реверансі, щоб виправити свою похибку, вона випадково зиркнула угору — горище зали було виконано у формі галереї з ажурними перилами, куди інколи виходили спостерігати за уроками. І там справді виднілася фігура в темному. Нерухома, як тінь, що спостерігає. Ніна відчула, як холодок пробіг по спині. Хто це міг бути? Чиї очі так уважно стежили за нею? Вона стояла нерухомо, сховавшись у тіні колони.

Ніну пронизала гостра тривога, ніби хтось доторкнувся до її потилиці крижаним подихом. Вона не могла розгледіти обличчя, але відчувала дивний погляд, який важко відрізнити від знайомої присутності. “Хтось із них,” — блискавкою пронеслася думка.

Раптом чаша на голові ледь хитнулася, і Ніна, щоб не впустити її, різко випростала шию. Севріна миттєво помітила:

— Обережно! — нагримала вона. — В голові має бути не паніка, а самовладання!

Ніна кивнула й знову вирівнялася, зосереджуючись на вправі. Та їй тепер годі було зібратися: перед очима стояв той силует, ті блискучі очі. Кого ж зацікавило їхнє навчання в цю годину?

— Не відволікайся, мишо! — прошипіла Марго, проходячи повз, тримаючи спину якнайпряміше. Вона теж помітила, що Ніна озирається, але для неї ніби не було різниці, хто там зверху. Навпаки, Марго здавалося, була б рада новій увазі: світла шкіра її обличчя рожевіла від легкого хвилювання, та вона прекрасно виконувала всі команди.

Чи це не він — Вейтар, або один із братів, а може, сам король?

Думки плуталися, але кожен варіант здавався гіршим за інший. Ніхто не попереджав, що за ними можуть таємно спостерігати. Проте, здається, це був звичний метод замку: стежити, перевіряти, ловити кожну емоцію.

"Тримайся гордо, не здавайся", — пригадала вона слова Севріни, відчуваючи, як кожне слово карбується в її свідомості. Ніна стиснула кулаки, випростала шию й зробила черговий крок із чашею на голові, цього разу намагаючись виглядати граційнішою, ніби від цього залежала її доля. Вона відчула слабкий прилив сил, ніби справді хотіла показати спостерігачеві, що не така вже й “мишка”.

Навчання тривало довго: знову й знову повторювали ходьбу, робили поклони, відпрацьовували витончені пози рук (одна на поясі, друга піднята на рівень грудей, коли треба утримати віяло чи скрутити хустинку), вчилися контролювати вираз обличчя, щоб губи злегка посміхалися, але очі залишалися спокійними.

— Нарешті, — прошепотіла Марго, коли Севріна оголосила коротку перерву. — А я вже вмираю, хочу води.

Ніна зняла чашу зі своєї голови, відчуваючи, як потроху розслаблюються натягнуті м’язи шиї. Вона знову кинула погляд нагору, на галерею, та фігура зникла.

Можливо, це була лише примара? Чи то її уява, спровокована страхом і втомою? Але серце підказувало інше: хтось точно стежив. І цей 'хтось' дав зрозуміти, що тепер вони — під прискіпливим наглядом. Наче темна тінь стежила за кожним їхнім рухом, чекаючи на будь-який промах.

"Гаразд," — подумала Ніна, витираючи піт із чола, — може, я й не народжена принцесою, але якщо вам потрібно, щоб я тримала спину рівно й підборіддя високо — я зроблю це. І, можливо, колись ви самі пошкодуєте, що навчили мене тримати голову високо.

Принаймні навчусь цьому раніше, ніж ви розкриєте інші свої таємниці…