Раді Вас бачити!

Замок Сірого Клинка

Сонце вже давно зійшло за обрій, але постійні сірі хмари закривали його, надаючи дню похмурості. Ще й вітер знову піднявся.
Сергій і Дмитро стояли в підніжжі замку. Вони чекали недовго, але вже встигли нафантазувати собі найгірші варіанти розвитку подій.

З замку до них вийшла дівчина. Вона йшла повільно, її хода була легка та впевнена. Вітер роздував її русяве волосся, а на обличчі грала усмішка. Це була Вікторія. 

Перевертні-вигнанці навіть не впізнали її одразу — сьогодні на світанку вона виглядала зовсім інакше. На ній була в’язана біла сукня, яка ніжно контрастувала з чорними високими чобітками та шкіряною курткою. Її волосся спадало легкими локонами, а макіяж був м’яким і природним. Увесь образ виглядав водночас ніжно, але при цьому привабливо.

Вікторія наблизилась до них і посміхнулась. У цю мить навіть сонце з’явилось з-за хмар. Її темно-карі очі радісно засвітились, а від неї знову пахло весняними квітами, незважаючи на те, що листопад уже був не за горами.

— Ну що, ще не передумали? — спитала вона.

— Ну що ти, як можна, — відповів Сергій.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно ми хочемо повернутись у зграю, — стараючись як можна впевненіше промовити Дмитро.

— Розумію, — Вікторія на мить замовкла, подивилась на них і ще більше посміхнулась. — Не переживайте так, все буде добре. Сьогодні у зграї та у вожака гарний настрій.

— Це не може не тішити… — все ще не дуже сміливо промовив Сергій.

— Ну що, ходімо, — посміхнулась Вікторія.

Вікторія повернулась і повільно пішла в сторону замку. Чоловіки йшли за нею, намагаючись не відставати. У цю мить вітер подув з її боку, і вони відчули дурманний аромат. Чоловіки глибоко вдихнули його, відчуваючи, як запаморочилось від такої привабливості.

Дмитро не зміг не оцінити її фігуру: вдало підібрана біла сукня підкреслювала всі вигини, а плавні рухи стегнами додавали її образу особливої чарівності. У Дмитра навіть виникли дуже непристойні думки, коли він милувався нею.

Але раптом дівчина зупинилась та різко розвернулась до них обличчям. Чоловіки різко зупинились і підняли на неї збентежений погляд.

— Забула сказати, — прошепотіла вона. — Останнім часом Віктор дуже дратівливий. Причину цього всі знають, це не секрет. Річ у тім, що ми не можемо вийти на слід Хелени. Вона, наче під землю провалилась. Він страшенно хвилюється за неї та переживає, що вона в небезпеці.

— Ну, звісно, — погодився Дмитро.

— Кожен чоловік переживав би, якби його кохана зникла, — додав він.

— Так… Віктор зараз шаленіє лише при одній згадці про неї, — очі Вікторії миттєво стали сумними. — Ви лишнього не базікайте. Добре подумайте, перш ніж щось сказати, а то накриється ваше повернення у зграю.

— Та що ми, діти малі, і нічого не розуміємо, — відповів Сергій.

— Не переживай, все буде, як треба, — запевнив її Дмитро.

Вона кивнула, ще раз з надією в очах подивилась на них та посміхнулась.

Вікторія відчинила двері зали. Усередині, за довгим масивним столом, сиділи всі члени зграї. Віктор, що займав місце на чолі, тепло посміхнувся сестрі, коли вона з радісним блиском в очах увійшла.
Вона крокувала впевнено, випромінюючи гарний настрій. І це було зрозуміло всім. Їй пообіцяли Прощення. Незабаром вона знову стане людиною. Щасливою, вільною — без закляття Покликаної.
Перевертні щиро раділи цьому. Адже тепер вона більше не загрожуватиме їм та не говоритиме з відчутною насолодою, що «повириває їхні серця».

— Усім доброго дня! — голосно й радісно привіталась Вікторія.

— Для тебе він, мабуть, добрий, — важко зітхнула Квітана. — Сподіваюсь, і для нас він буде таким.

Всі перевертні не зводили погляду з Вікторії та двох молодиків, які стояли за її спиною. Віктор уважно спостерігав за вигнанцями, насупивши брови. А ті — перевертні-вигнанці — не відходили від своєї нової супутниці ані на крок. Вони тримались поруч із нею, слухняні й насторожені, мов діти біля матері.

— Ось минулі ваші колеги, які так наполягали на аудієнції з вашою чудовою зграєю, — повільно, з ледь помітною посмішкою промовила Вікторія.

Дівчата-перевертні лише закотили очі, відчувши в її словах іронію, але воліли промовчати.

— Які люди до нас завітали! — гучно вигукнув Ярослав. — Давненько не бачились.

— Справді, давно, — посміхнувся Сергій. — Ми дуже раді вас бачити.

У цей час Вікторія повільно, без поспіху, обійшла стіл, за яким сиділи перевертні. Присутні чемно перекидались звичними фразами ввічливості, тож ніхто й не звернув уваги, як вона непомітно відійшла від двох вигнанців і тихо рушила навколо столу.

Вікторія стала за спиною Віктора. Звідси вона могла чітко бачити кожного з присутніх, оцінювати їхні реакції й стежити за новенькими. У разі потреби — ледь помітним рухом руки подати знак, коли саме варто бути обережнішими у словах.

Перевертні не звертали на неї жодної уваги. Уся їхня увага була прикута до Сергія та Дмитра. Навіть якби Вікторія й подала знак, вони б не помітили цього — сиділи до неї потилицею, зосереджені й насторожені.

Лише Тарас не зводив погляду з Вікторії, коли вона плавно пройшлась повз стіл і зупинилась за спиною брата. Його погляд ковзнув її фігурою, а на вустах з’явилась ледь помітна усмішка. Вона зачаровувала його — все більше з кожним днем. 

Тарас не розумів, що саме діяло на нього так сильно: чи то неконтрольований гіпноз, що часом відходив від Покликаної, чи звичайні жіночі чари, але встояти він не міг. Уся його свідомість заповнилась лише нею. Він ловив себе на думці, що хоче відчути смак її губ, її тепло, її подих. Уявляв, як вона опиняється в його обіймах, і знав: тоді вже не зможе зупинитись. Він пізнав би її, хай там що. Навіть якби вона не захотіла близькості — йому було байдуже. Його не цікавили слова, що лунали за столом. Нарада здавалась далеким шумом. Усе, що для нього існувало в цю мить — Вікторія. Вона, і тільки вона.

У цю мить Вікторія відвела погляд від вигнанців і випадково зустрілась очима з Тарасом. Він знову підморгнув їй, і щоки дівчини миттєво порожевіли. Вона поспіхом опустила очі, намагаючись приховати збентеження. Тарас не міг відвести від неї погляду. У цій сором’язливій реакції було щось неймовірно привабливе — ніжність, що розтоплювала навіть його загартоване серце.

Його погляд мимоволі ковзнув нижче — по лінії її силуету, що здавалась витонченою, майже нереальною. Сукня мала цікаву довжину — не надто коротку, але достатню, щоб підкреслити стрункість її ніг і плавні лінії фігури. Тарас на мить замислився, яка ж вона насправді під цим вбранням. Непрохане бажання спалахнуло всередині. У грудях защеміло дивне відчуття, в якому зливались бажання й страх перед самим собою.

Тарас нервово закусив губу — і саме тоді випадково зловив на собі погляд Вожака. Холод пробіг спиною. Він зблід, мовби застуканий на чомусь забороненому. 

Віктор, здавалось, уже давно спостерігав за ним. У його очах палало синє полум’я — холодне й гнівне. Цей погляд говорив без слів: «На кого це ти витріщаєшся? Агов, прийди до тями, юначе.»

У цей момент Віктор ніжно взяв Вікторію за руку і притягнув до себе. Вікторія опустила на нього погляд і тихо посміхнулась. Тарас помітив, як їхні пальці переплелись, і залишився вражений цією взаємністю. Те, що раніше Віктор зрадив сестру, здавалось, ніби сталося в іншому житті — тепер він підтримував і оберігав її. Ця зміна викликала здивування й захоплення у всіх, хто був поруч.

Тарас ще раз глянув на Вікторію і подумки усміхнувся: непогано було б залишитись з цією крихіткою наодинці. Набридло бути поруч із нею серед натовпу. А ще її старший брат постійно свердлив його очима. “Потрібно буде навідатись до неї, коли вона буде сама, — подумав він і тихо посміхнувся сам собі”. Потім перевів погляд на вигнанців і почав слухати, про що йдеться на нараді — усе ж справи зграї його теж стосувались.

А в цю мить бета-пара вже вкотре повторювала одне й те саме.
— Вас вигнали зі зграї через порушення соціальних правил, — знову повторювала Квітана.
— За історію нашої зграї ніколи не повертали тих, хто раніше агресивно поводився до інших членів, — підхопив Ярослав.

Деякі члени зграї підтримували бета-пару, інші висловлювали протилежну думку. Хаос був неймовірний: всі говорили одночасно, перебиваючи один одного, не даючи можливості доповідачу завершити свою промову. Кожен хотів сказати щось своє, і в повітрі буквально висіла напруга.

Віктор спокійно сидів на стільці та мовчав. Його мета була проста — вислухати кожного і тільки потім робити висновки. Та у такому хаосі це було непросто: всі кричали, розмахували руками, перебиваючи один одного. Він не намагався приборкати цей шум. Просто сидів і спостерігав за вигнанцями, уважно вслухаючись у кожне слово. Кожна суперечка, кожна емоція повільно складались в його розумі, і поступово він обмірковував рішення, яке мав прийняти.

Вікторія, що стояла за спиною брата, поклала руки йому на плечі й мовчки спостерігала за тим, що відбувалось у залі перемов. Потім вона ніжно провела рукою по його плечах, трохи нахилилась і тихо прошепотіла щось на його вухо. Віктор посміхнувсь і повільно повернув до неї голову. Кивнув їй у відповідь, і вона, у своєю чергою, відповіла посмішкою — тихою, але сповненою розуміння та підтримки.

В ту ж мить галас у залі став таким гучним, що Віктор нарешті вирішив покласти йому край — бійка могла спалахнути будь-якої секунди. Він різко вдарив кулаком по столу. Дівчата, що сиділи поруч, підстрибнули на стільцях від несподіванки.

— Досить! — гаркнув Віктор. — Ми не на базарі!

Тиша спустилась миттєво. Навіть Ярослав, який, здавалось, ще щось хотів сказати, опустив очі та слухняно замовк. Віктор лише спостерігав, спокійний, але владний, ніби його одне слово могло приборкати будь-який хаос.

Всі замовкли й перевели погляди на вожака. Лише Тарас скористався нагодою і знову не відводив очей від Вікторії. Вона стояла прямо, плечі розправлені, спина рівна, руки схрестила на грудях. Мовчки спостерігала за вигнанцями, уважно й бездоганно контролюючи ситуацію.

Віктор звернувся до вигнанців, його голос звучав з повагою:
— Тепер слово за вами, шановні, — впевнено промовив він. — Послухаємо вашу думку.

Всі перевертні перевели погляди з вожака на вигнанців, сповнені цікавості та напруження. А вигнанці натомість подивились на Вікторію. Вона стояла спокійно та впевнено, з легкою посмішкою на обличчі та кивнула їм.

— Кожна людина припускає помилок, ніхто з нас не без гріха, — впевнено почав Сергій. — Але головне — усвідомлювати свої неправильні вчинки. Ми розуміємо, що нас вигнали зі зграї заслужено, і це було правильне рішення.

Усі слухали мовчки. У залі панувала абсолютна тиша. Сергій і Дмитро підняли погляди на Вікторію. Вона знову посміхнулась їм і кивнула. Дмитро помітив, як Вікторія знову поклала руки на плечі брата, і на його суворому обличчі промайнула легка посмішка від цього ніжного дотику.

І тут Дмитро нарешті набрався хоробрості та впевнено почав промову:

— Ми погоджуємось, що були вигнані зі зграї за порушення правил та неповагу до ієрархії. Але обіцяємо, що більше такого не повториться. Ми визнаємо свої помилки та клянемось, що цього більше ніколи не станеться.

Сергій і Дмитро знову підняли погляди на Вікторію, дивлячись на неї очима, відданої собаки. Вона, не прибираючи рук з плечей брата, ніжно провела ними по його плечах, і Віктор знову посміхнувся, відчуваючи її дотик.

У залі панувала абсолютна тиша: всі уважно слухали рішення вожака. Віктор вирішив не розтягувати момент і прийняти рішення швидко.

— Добре, — голосно сказав він. — Приймаємо вас у зграю на випробувальний термін. Якщо добре проявите себе — залишитесь. Але якщо бодай один прояв неповаги — покладайте  на себе. 

Усі з полегшенням видихнули. Після стількох суперечок вони визнали рішення справедливим — ніхто не став заперечувати. Рішення вожака здалось всім правильним і мудрим. Ще кілька сильних вовків у зграї не завадять. А якщо вони припустяться помилки — це вже буде інша справа.

Сергій і Дмитро світились від щастя. Вони навіть не очікували такого швидкого та позитивного рішення. Переглянувшись один з одним, задоволено кивнули Вікторії. Вона продовжувала посміхатись їм, залишаючись спокійною і впевненою.

— У кого є якісь зауваження чи заперечення? — голосно спитав Віктор.

Всі мовчали, уважно переглядаючись один з одним. Проте ніхто не залишився незадоволеним — всіх усе влаштовувало.

— Тоді нарада завершена. Всі можете бути вільні, — скомандував вожак.

Віктор повільно підвівся. Він відійшов від столу, повернувся до сестри та вже хотів щось їй сказати, як Дмитро, набравшись рішучості, заговорив:

— Дякуємо, Вікторе. Ти справжній вожак, — голосно промовив він. — Незважаючи на те, що тобі зараз нелегко через кохану, ти мудрий лідер, який заслуговує на повагу.

У цю мить Сергій різко штовхнув його ліктем убік. Та вже було пізно.

Віктор завмер від почутого, повільно перевів погляд на них, і в його очах заіскрилась люта хижість.

Посмішка з обличчя Вікторії миттєво зникла. Вона суворо подивилась на Дмитра, затамувавши подих. Потім повільно перевела очі на Віктора, який вже палавав від злості та закотила очі. Дівчина обережно відступила крок назад від брата, щоб не опинитись під його гарячою рукою.

Інші члени зграї теж мовчали. Дехто схопився за голову, хтось стримував сміх, а хтось узагалі боявся ворухнутись. Усі чекали, що ж трапиться далі.

Сергій побілів від страху, а Дмитро зрозумів, що сильно перестарався. Радість, яка щойно переповнювала його, перелилась через край, і він надто захопився словами вдячності, втрачав контроль над власними емоціями…

… через кілька хвилин бійка закінчилась. У деяких чоловіків був порваний одяг і розбиті губи. Відтягнути розлюченого Віктора від вигнанців виявилось надзвичайно складно — кілька чоловіків намагались стримати його одночасно, але сили були нерівні. Напевно, коли чоловік злий через свою кохану, а ще й підливають масло у вогонь, стримати його майже неможливо.

Деякі дівчата стояли осторонь, прижаті до стіни, широко розплющивши очі, щоб не потрапити під бійку, коли Віктор відштовхував усіх від себе та відчайдушно гамселив тих, хто був поруч.

Коли Віктор нарешті заспокоївся й зміг тверезо розмірковувати, він оглянув усіх довкола. Дівчата були налякані, хлопці — побиті та важко дихали після бійки. У Сергія й Дмитра був узагалі приголомшений вигляд.

Лише Вікторія стояла спокійно біля вікна. Вона оперлась на підвіконня й із ледь помітною посмішкою спостерігала за дивовижним концертом, який для неї влаштували перевертні. Здавалось, вона стримувала сміх, але мовчала, нічого не коментуючи. Просто склала руки на грудях, трохи нахилила голову й задоволено усміхалась.

Віктор нарешті перевів подих, глибоко видихнув і голосно промовив:

— Ще одне необачне слово, ще одна помилка — і вас виженуть зі зграї, — звернувся він до вигнанців.

У приміщенні запанувала тиша. Усі мовчали, боячись бодай поворухнутись під поглядом вожака.

Вікторія підвелась й повільно підійшла до брата. Віктор розгублено глянув на неї. Вона лагідно взяла його за руку й тихо, майже непомітно, усміхнулась.

— Усі можуть бути вільні, — нарешті промовив вожак.

Брат переплів свої пальці з пальцями Вікторії й потягнув її до дверей зали. Віктор відчинив двері, пропускаючи сестру вперед, і вони вийшли. Коли за ними гучно грюкнули двері, а кроки поступово стихли, усі нарешті з полегшенням видихнули.

— От стерва, — буркнув Ярослав, витираючи кров із губи. — Вона не могла його раніше заспокоїти?

— Закоханий вовк — це страшний хижак, — тихо промовила Квітана.

Усі почали мовчки розходитись, коли трохи оговтались після подій. Сергій і Дмитро, попри все, світились від щастя. Хоч Віктор добряче їх відлупцював — одяг подертий, волосся розкуйовджене, кулаки розбиті від спроб оборонятись, а на обличчях уже проступали синці — вони все одно раділи. Раділи тому, що попри гнів нового вожака, їм дозволили повернутись до зграї. А такий гарячий, емоційний прийом міг бути добрим знаком.