Раді Вас бачити!

Вранці Вікторія прокинулась від ніжних дотиків. Вона лежала на животі й хотіла трохи підвестись, та Святослав лагідно зупинив її. Його поцілунки ковзнули по її оголеній спині, змушуючи Вікторію заплющити очі й віддатись цьому відчуттю.

Він чув стукіт її серця, що мелодійно ласкав його слух. Вона почала дихати частіше, і від цього він отримував неймовірне задоволення. Його поцілунки затримались на її шиї, ніжно торкаючись шкіри й грайливо залишаючи легкі укуси. Вікторія не стримувала тихих стогонів, віддаючись хвилі задоволення. Він опускався нижче, вкриваючи її тіло поцілунками, а його руки ніжно досліджували кожен її вигин.

Коли вона відчула, як він колінами намагався розсунути її ноги, одразу розплющила очі та напружилась.

— Тихіше, крихітко, — усміхнувся він. — Нас ніхто не почує. Твій братик уже поїхав.

Вікторія перевернулась на спину й зазирнула йому в очі.

— Давно? — тихо запитала вона.

— Десь годину тому, — відповів Святослав.

Він не став розповідати їй, як зранку її брат різко відчинив двері й зазирнув у кімнату, коли вона ще спала. Тоді Святослав незадоволено глянув на Віктора й сильніше притиснув до себе Вікторію, огортаючи ковдрою її оголене тіло. Віктор лише мовчки й з прикрістю вийшов. Святослав же ледве стримався, аби не зірватись, та боявся розбудити кохану, яка крізь сон усе міцніше тулилась до нього.

— Сподіваюсь, зараз ти не відмовишся, — посміхнувся він. — Я ледве дочекався ранку… так сильно хочу тебе.

— Зараз не відмовлюсь, — з усмішкою відповіла вона.

Вона жадібно злилась з його губами в гарячому поцілунку. Він відчув, як її руки ковзнули вниз по його пресу й почали пестити його нижче. Її руки обережно і впевнено досліджували його чоловічу інтимність, розпалюючи хвилю пристрасті, яку він ледве стримував.

Він відірвався від поцілунку і заплющив очі, дозволяючи миті поглинути себе. Вікторія ж не зупинялась, її дотики ставали все швидшими та сміливішими, а на обличчі з’явилась грайлива усмішка. Раптом Святослав здригнувся від солодкої хвилі блаженства, що прокотилась всім тілом. Тихий, хрипкуватий стогін вирвався з його грудей, але в наступну мить він різко схопив її руку й відвів убік, не дозволяючи цій гарячій пристрасті повністю поглинути його.

— Стій… зупинись, — різко вимовив він.

Дівчина миттєво завмерла та уважно подивилась на нього. Повільно прибрала руки та грайливо закусила губу. Святослав пристрасно подивився на неї. Усміхнувшись, він ніжно наблизився й почав цілувати її. Вікторія заплющила очі й повільно віддалася солодкій хвилі відчуттів. Його гарячі, вологі поцілунки ковзали по її шиї, затремтіли на мить, ніби впиваючись у її пульс, а потім жадібно спустилися нижче, торкаючись її тіла з новою силою. Гостра, п’янка пристрасть накрила їх обох, змушуючи дихати важче й глибше.

Хлопець нахилився й почав ніжно цілувати її груди. Його холодніі, м’які губи ковзали по ніжній шкірі, залишаючи за собою легкі, трепетні сліди. Вікторія закинула руки за голову й міцно вчепилась в подушку, ніби боячись, що хвилі задоволення знесуть її. Кожний його дотик пронизував тіло солодкою дрожжю. Вона тихо стогнала, а з вуст зривались ледь чутні, благальні слова:

— Не зупиняйся… будь ласка, не зупиняйся…

Коли Святослав легенько покусав її затверділий сосок, а потім одразу заспокоїв його холодним, вологим поцілунком, Вікторія різко здригнулась. Гостра, солодка хвиля прокотилась по всьому тілу, змусивши її прогнутись. Глибокий, протяжний зітхання-стогін вирвався з її грудей, а тіло розслаблено опустилось на простирадло, тремтячи від переповнюючих емоцій.

— Ти що, вже все? — здивовано спитав Святослав, глянувши їй в очі.

Вікторія важко, уривчасто дихала, груди її швидко здіймалисья. Шалене збудження так стиснуло горло, що вона не могла вимовити й слова.

— Угу… — ледь чутно простогнала вона, киваючи, і солодко затремтіла.

Святослав ніжно провів долонями по її розпаленому обличчю, відкидаючи вологі пасма волосся. Його погляд мимоволі знову спустився нижче — на її груди, які все ще швидко підіймались і опускались у такт важкому диханню.

— Ти побила свій рекорд, — тихо засміявся він.

Вікторія відповіла йому м’якою, трохи сором’язливою посмішкою, все ще задихаючись від відголосів хвилі, що щойно прокотилась крізь неї. Очі її блищали, щоки палали, а тіло продовжувало легенько тремтіти від пережитого блаженства.

Він повільно провів долонями вниз по її тілу. Коли руки зупинились на внутрішній стороні стегон, Святослав помітив, як Вікторія сама, без слів, розвела ноги перед ним — відкрита, довірлива, гаряча.

Його долоня повільно ковзнула нижче й ніжно лягла на її гарячу, ще мокру від бажання серцевину. Пальці легко пройшлись по набухлих, солодко-слизьких складках, відчуваючи, як вони пульсують під його дотиком. Вона була неймовірно мокрою, гарячою й готовою, і від цього дотику по тілу Вікторії пробігла нова, ще сильніша дрож.

Дівчина тихо видихнула й вигнула спину, міцно вчепившись пальцями в простирадло. Очі її заплющились, губи розтулились в беззвучному стогоні.

Святослав не зупинявся. Його рухи ставали дедалі впевненішими, глибшими й швидшими, слухаючи, як її дихання перетворюється на уривчасті, солодкі зойки.

— Святе… так… — простогнала вона.

Її тіло здригнулось ще раз і поступово розслабилось.

Святослав посміхнувся, милуючись нею. Її очі залишались закритими, тіло тремтіло від хвилі відчуттів. Він стримував себе, хоча вже майже втрачав контроль, але кожна мить, коли вона отримувала нову порцію задоволення, приносила йому неймовірне відчуття.

Вікторія повільно підвелася на лікті, її груди привабливо здійнялись від цього руху. Вона подивилась на нього знизу вгору — очі її горіли темним, глибоким вогнем пристрасті. Погляд був водночас ніжний і голодний, повний безмовного благання й обіцянки.

— Святе… — ледве промовила вона. — Я хочу…

— Що саме хочеш? — дражнив її хлопець.

Вікторія знову лягла на ліжко, наповнена бажанням.

— Тебе…

Він нахилився над нею й тихо прошепотів:

— Попроси краще… — продовжував її дражнити.

— Я хочу тебе… будь ласка… Святе… — прошепотіла Вікторія, потягнувшись до нього.

Але він міцно перехопив її руки, стискаючи їх.

— Хочеш мене?

— Так… хочу тебе… сильно… — відповіла вона, не вагаючись.

Вікторія вирвала руки й поринула в його поцілунок. Знову підвелась та обійняла його за плечі. Вона ніжно, але пристрасно залишила сліди нігтів на його плечах і спині.

Святослав вже не міг стримувати себе. Він кинув її на ліжко та увійшов у неї. Різко, потужно, до упору. В її очах промайнуло затемнення, вона скрикнула і відразу відчула новий потужний поштовх.

— О Святе… — кричала вона. — Ще… будь ласка…ще…

— Ти зводиш мене з розуму, — промовив він, рухаючись ще рішучіше, відчуваючи їхнє єднання.

Вікторія так стогнала, що він більше не міг дарувати їй ласку. Він міцно тримав її за стегна, а його холодні пальці прорізали тепло її тіла. Моментами його дотики були грубуваті, але це лише підсилювало її бажання. Коли вона благала не зупинятись, він віддавався пориву повністю, рухаючись шаленим темпом. У кімнаті лунав ритм їхніх пристрасних тіл, а стогони не вщухали, заповнюючи простір.

Спочатку насолода накрила її. Тіло Вікторії розслаблено затремтіло, ніби розтануло під ним. Ще кілька глибоких, сильних поштовхів — і Святослава нарешті захлиснула потужна хвиля власного блаженства. Він вилився в неї гарячими, рвучкими струменями, заповнюючи її до останньої краплі.

Знеможений, він важко впав на її розігріте, вологе від поту тіло, поступово сповільнюючи рухи, аж поки зовсім не завмер.

Вікторія ніжно провела нігтями по його спині, відчуваючи, як прохолодна шкіра хлопця контрастує з її власним жаром. Вона легко дряпала його, ніби хотіла залишити на ньому сліди цього ранку.

— Віка, це було неймовірно… — прошепотів він.

Вона мовчала. Святослав подивився на неї — вона все ще тремтіла, важко дихаючи.
— Ти як? — схвильовано запитав він, заглядаючи в її очі. — Все добре?
— Так, все чудово… Мені дуже добре, — посміхнулась вона.

Святослав засміявся, ліг на спину та пригорнув її до себе.
— Іди до мене, крихітко.

Дівчина поклала голову на його груди та ніжно обійняла його. Він ніжно гладив її спину, вимальовуючи на ній легкий візерунок. Дівчина закрила очі та посміхнулась, відчуваючи спокій і холодне тепло поруч із ним.

Вікторія підвелась першою. Вона сіла на край ліжка й почала одягатись. Святослав, не відводячи погляду, спостерігав за нею. Коли дівчина потяглась за топом, він раптом обійняв її за стан і м’яко притягнув її.

Його пальці перекинули довге волосся наперед, відкриваючи її спину. Святослав нахилився й почав залишати легкі поцілунки, повільно піднімаючись до її спокусливої шиї. Вікторія заплющила очі, дозволяючи собі насолодитись кожною миттю. Її руки ковзнули назад і заплутались в густому чорному волоссі хлопця.

— У мене ще купа справ сьогодні, — прошепотіла вона, але в її голосі не було й тіні рішучості.

Хлопець лише посміхнувсь й продовжив обсипати її шию поцілунками. Його пальці ковзнули по її тілу, торкнулись топа, який вона не встигла застебнути, й легко стягнули його, відкинувши вбік. Святослав лагідно стиснув її груди, і Вікторія не стримала тихого стогону. Вона щільніше притулилась спиною до його прохолодного тіла, дозволяючи новій хвилі насолоди огорнути себе з головою.

Та раптом їх знову перервали — різкий дзвінок мобільного змусив завмерти. Вікторія взяла слухавку, намагаючись підвестись з ліжка, та Святослав не відпустив її, міцно пригорнувши до себе.

Виявилось що телефонувала її одногрупниця. Вона схвильовано розповідала, що вдень на них чекає захист проєкту в університеті, і, не стримуючи тривоги, ділилась своїми страхами. Вікторія уважно слухала, час від часу киваючи й лагідно підбадьорюючі її. Вона запевняла, що все обов’язково вийде, адже їхня група виконала велику й серйозну роботу, тож приводу для хвилювань немає.

Коли Вікторія завершила розмову, вона повільно розвернулась до Святослава. У її очах грали лукаві вогники. Вона граціозно сіла йому на коліна, обхопила його стрункими ногами за стегна й ніжно обвила руками його шию. Її м’які груди притиснулися до його тіла, а на губах заграла тепла, лагідна посмішка.

— Мені сьогодні вдень потрібно бути в університеті, — промовила вона.
— Я чув. У тебе захист проєкту, — відповів він.
— Так. Ми швидко впораємось, і вже до вечора я буду вдома, — обережно сказала дівчина.

Святослав сильніше пригорнув її до себе, відчуваючи, як її оголене тіло почало легенько тремтіти від прохолоди його обіймів та холодного простору навколо.

— Невже ти думаєш, що я залишусь тут сам і буду сидіти один у твоїй кімнаті? — сердито кинув він.
— Але ж зараз день, ти не можеш вийти, — розгублено відповіла вона.
— Сьогодні цілий день буде лити дощ. Тож хвилюватись не варто.

Вікторія перевела погляд на вікно. За шибкою невблаганно падав осінній дощ, що почався ще вночі й не вщухав уже кілька годин. Сильний вітер кидав у скло зів’яле листя й гойдав напівоголені гілки дерев, створюючи відчуття холодної осінньої меланхолії.

— Це все одно небезпечно, — похитала головою Вікторія. — Зараз день, і тобі не можна виходити на вулицю…

Святослав лише посміхнувся. Провів долонею по її обличчю, нахилився й ніжно поцілував. Коли їхні губи розлучились, він тихо прошепотів:

— Я піду з тобою на захист. І крапка, — його голос прозвучав твердим акордом.

Вікторія не стала більше сперечатись. Це вже не мало сенсу. Вона лише глибоко зітхнула й кивнула у відповідь.

Якщо вам сподобалась ця глава, буду дуже вдячна за лайк)

Попереду ще багато несподіваних подій)))