Раді Вас бачити!

Під час захисту проєкту група Вікторії виступала останньою. Вона вийшла до проєктної дошки разом із п’ятьма студентами. Святослав сидів у залі поряд із друзями та батьками студентів, які прийшли підтримати своїх дітей, і радісно всміхався, не зводячи очей зі своєї дівчини.

Волосся Вікторії було зібране в акуратну гульку-ракушку. Чорні класичні штани й елегантний піджак гармонійно поєднувались з білосніжною блузою, надаючи її образу стриманої вишуканості. Вона виглядала елегантно й упевнено на невеликих підборах, тримаючи в руках пульт від проєктора та палітурку з матеріалами для виступу. На відміну від більшості, Вікторія зовсім не хвилювалась — її постава й погляд випромінювали впевненість і серйозність.

У цю мить задні двері аудиторії тихо відчинились, і всередину увійшов Віктор. Їхні погляди одразу зустрілись, Вікторія привітно посміхнулась йому. Тим часом студенти її групи, вже подолавши хвилювання, впевнено демонстрували презентацію свого дослідження — факти, цифри та статистику, що підкріплювали їх проєкт.

Вікторія ж почувалась як риба у воді. Професійно, впевнено та чітко вона керувала захистом, змушуючи всіх присутніх задумливо спостерігати за нею. Святослав перевів погляд на Віктора, який сидів набагато далі від нього. Його обличчя світились захопленням від успіхів сестри. Святослав же мовчки стискав зуби, спостерігаючи за ним.

Настала перерва. Святослав одразу підійшов до Вікторії, вітаючи її з успішною доповіддю. Він крокував швидко, обігнавши Віктора, який уже майже дійшов до сестри.

— Ти була розумничкою, — посміхнувся він, дбайливо взявши її за руку.

— Дякую, — лагідно відповіла дівчина.

У цей момент до Вікторії нарешті підійшов Віктор.

— Погоджуюсь, ти була молодець, — лагідно промовив брат.

— Вітю, я так рада, що тобі вийшло прийти, — помітно зраділа Вікторія.

— Я ж обіцяв відкинути всі справи, щоб підтримати тебе, — впевнено сказав він.

Святослав ледве стримував себе від ревнощів, спостерігаючи за їхньою взаємністю.

У цю хвилину Вікторія була змушена залишити їх і підійти разом з іншими студентами до керівника проєкту. Коли Віктор зустрів проникливий погляд Святослава, той лише задоволено посміхався.

— Чого витріщився? — незадоволено промовив Віктор.

— Дуже кумедно спостерігати, як ти приділяєш стільки уваги чужій дівчині, замість того щоб перейматись своєю, — задоволено промовив Святослав.

Очі Віктора розширились, а його задоволена посмішка миттєво зникла з обличчя.

— Закрий рота, — проричав Віктор.

Святослав відповів з холодною усмішкою, яка мовчки перекладала напругу в упевненість.

— Я піду на все і знищу кожного, щоб захистити її, — прорік Віктор, голос його став низьким і загрозливим.

— Ніхто не поранить її більше, ніж ти зі своєю відьмою. — Відрубав Святослав.

Між ними запалала лють, ось-ось мала перерости в рукоприкладство, але прямо в цей момент до них підійшли дві дівчини. Вони ввічливо, але рішуче перервали розмову, розсіявши напруження, що вже грозило вийти з-під контролю.

— Вітю, скільки ми з тобою не бачились, — почала блондинка з пишними формами, яка відразу схопила його за руку, не соромлячись нахилятись вперед.

Святослав уважно перевів погляд на них. Мабуть, між ними колись щось було: блондинка поводилась надто відверто, а Віктор з помітною задоволеністю спостерігав за нею і тепло посміхався.

Друга дівчина з довгим чорним волоссям та великими зеленими очима не зводила погляду зі Святослава. Вона широко посміхнулась, демонструючи рівні білі зуби, і лагідно, немов кішечка, промовила:

— А ви знаєте, ми знайомі з Вікторією з дитинства. Наші батьки товаришували, і ми часто грались разом, коли були маленькі.

У цей момент Святослав саме дивився на Вікторію, яка стояла серед студентів своєї групи, коли до неї підійшов високий спортивний хлопець з поглядом, що випромінював голодний інтерес. Він коротко кинув погляд на незнайому дівчину і байдуже кивнув їй, а потім знову перевів очі на Вікторію, уважно спостерігаючи за дистанцією між нею та цим невідомим юнаком.

— Як же пощастило Вікторії з другом. Ви такий серйозний, — знову промовила зеленоока дівчина, посміхаючись.

Але Святослав уже зовсім не слухав її. Усі його погляди були прикуті до Вікторії. Коли він побачив, як цей нахабний хлопець прошепотів їй щось на вухо, гнів спалахнув у його очах, і він зробив крок уперед.

Незнайомка миттєво намагалась його зупинити, лагідно взявши за руку й бажаючи ще раз зробити комплімент, коли раптом почула суворий, різкий голос у відповідь на свої ніжні дотики:

— Забери свої руки, дешева шмара! — промовив Святослав з такою огидою, що всі навколо миттєво перевели погляди на них.

Дівчина миттєво зробила крок назад, тремтячими руками схопивши обличчя від переляку. Святослав одразу кинувся до Вікторії. Зеленоока дівчина, сповнена жаху та сорому, почала кліпати очима та озиратись на людей, чиї погляди були прикуті до неї.

— Що, відбила хлопця у Вікторії? — тихо засміялась староста групи. — Куди тобі тягатись до неї, шльондро.

— Замовкни, зубрила, — єдине, що змогла відповісти розгублена дівчина.

У цю мить Святослав підійшов до Вікторії, рішуче штовхнув спортсмена та став між ними. Хлопець від такої нахабної поведінки затримав подих і відступив.

— Крихітко, ще довго буде ваш захід? — роздратовано спитав Святослав.

Вікторія розгублено підняла погляд на його гнівні блакитні очі — і в ту ж мить усе зрозуміла. Це були ревнощі. Гарячі, сліпі, майже болісні ревнощі її хлопця.

— Скоро оголосять результати, — посміхнулась вона.

— Віка, може, познайомиш мене зі своїм другом? — з інтригою промовив спортсмен, уважно вдивляючись у Святослава.

— О, звичайно, вибачте, — лагідно промовила Вікторія. — Святе, це Матвій, координатор спортивного клубу. А це…

— Я її хлопець, — різко перебив її Святослав, міцніше стискаючи її за руку.

Вікторія продовжила радісно розповідати:

— На перших курсах я грала у волейбол, навіть виступала на захисті нашого університету, а потім… — вона замовкла, згадуючи своє вигнання. — А потім через стан здоров’я залишила спорт, — додала вже сумніше.

— Ваша дівчина справжня коштовна перлина, — посміхнувся Матвій. — І гарно вчиться, і чудовий товариш. Це наша улюблениця. Бережіть її.

— Сам знаю, — суворо прошепотів Святослав крізь зуби.

Його очі миттєво спалахнули червоним, і Матвій, як заворожений, мовчки відійшов убік. Коли Святослав перевів погляд на Вікторію, вона сердито дивилась на нього, стискаючи зуби від злості.

Віктор спостерігав за цією сценою, незадоволено скрутивши носа. Вікторія мала рацію: цей вампір нізащо не залишить його сестру. Вона глибоко запала йому в серце, і він завжди буде поруч із нею, незважаючи ні на що.

Сьогодні ви зустрілись із новим персонажем — Матвієм. Запам’ятайте цього хлопця та приготуйтесь до важливих сцен із ним, які чекатимуть на вас у наступних главах...

Дуже дякую, що продовжуєте читати мій твір. Щиро сподіваюсь, що цикл «Покликані» дарує вам приємні відчуття від прочитання)))