Раді Вас бачити!

Замок Першопредків

Хелена стрімко спустилась по старих, хитких сходах піврозваленого похмурого замку. Кожен крок лунав скрипом. Нарешті вона добігла до дверей, різко їх розчинила — і вибігла назовні.

Зустрів її пронизливий, лютуватий холод, що різко обпік шкіру. Повітря було настільки різким, що здавалось, ніби воно хотіло зупинити її на місці. Осінній вітер пронизував до кісток, розганяючи холод по всьому тілу. Небо було затягнуте густими чорними хмарами, і ось почався дощ, що розбивався дрібними краплями об землю й хлистав по обличчю.

Та Хелена не зупинялась — бігла крізь темний ліс, не озираючись. Гілки ялинок різали обличчя та руки, залишаючи дрібні подряпини, а їхні голки вплітались в волосся. Холодний дощ і колючі гілки лише додавали гостроти її втечі, змушуючи серце битись швидше, а думки — рватись вперед.

Дощ посилився, перетворюючи ліс на холодну, сльозоточиву завісу. Її довга чорна спідниця прилипла до мокрих босих ніг, тягнулась за нею і заважала швидкому бігу. Волосся повністю промокло і спадало мокрими пасмами на обличчя та плечі. Сльози, що котились по щоках, змішались з дощем, створюючи єдиний потік рідини, який немилосердно змочував усе навколо. Краплі стікали по шкірі, холод пронизував до кісток.

Але Хелена бігла без перепочинку, ніби серце вело її вперед саме. Нарешті вона опинилась в місті, і радісна хвиля прокотилась її серцем, даруючи легкість і надію. Вона продовжувала бігти, а попереду вже маячів знайомий силует — будинок Віктора.

Дівчина глибоко зітхнула, відчуваючи, як серце стискається від радості. У вікнах горіло світло, і Хелена знала: ось-ось вона увірветься додому, кинеться в його обійми. Вона готова була просити вибачення, лежати у нього в ногах, благати про прощення. Вона зробить усе, щоб пояснити, що насправді сталось, і чому вона так поводилась. Серце її билось шалено — але рішучість і бажання бути зрозумілою були сильніші за страх.

Ось й вхідні двері. Хелена схопилась за дверну ручку, різко штовхнула двері та забігла всередину будинку. Вона зупинилась, важко дихаючи, кожен вдих ніби обпалював легені. У горлі стислось від напруження та емоцій, серце шалено калатало, а руки тремтіли від хвилювання. Мить зупинки здалась нескінченною.

Але раптом все навколо Хелени почало змінюватись. Фарби потемніли, світ став тьмяним і розмитим, а в вухах задзвеніло від неочікуваного шуму. Серце стиснулось від неспокою, ноги підкошувались, і ще мить — і вона опинилась знову у похмурому, напіврозваленому замку. Темрява навколо здавалась густішою. Місто, будинок Віктора — усе зникло, залишивши лише тінь минулого і невідомість, що чекала на неї тут.

Дівчина впала на коліна на холодну, пошарпану підлогу і закрила обличчя руками. З грудей вирвався страшний, глухий крик, пронизаний болем і відчаєм. Серце шалено калатало, а тіло тремтіло від напруги та страху, що здавалось, хотіло розірвати її зсередини.

— Життя тебе нічому не вчить, — почувся задоволений жіночий голос.

Хелена повільно підняла очі та побачила перед собою Еленсію. Вона стояла навпроти та посміхалась, схрестивши руки на грудях і показуючи білі гострі ікла. Хелена нічого не відповіла, лише опустила очі, продовжуючи ридати.

Еленсія підійшла до величезного каміна і почала розводити багаття.

— Це вже яка твоя спроба втекти? — спитала вона, не відволікаючись від своєї справи. — П’ята чи шоста?

— Восьма, — тихо промовила Хелена, витираючи сльози.

— Навіть так, — засміялась вампірка. — І коли ти зрозумієш, що не можеш втекти звідси?

Хелена сіла на підлогу та обняла коліна. Вона вже не плакала, лише схлипувала та дивилась в одну точку. А в цю мить вогонь каміна приємно потріскував, наповнюючи кімнату мелодією тепла.

— Іди до каміна, погрійся. Ти змерзла, як цуцик, — лагідно промовила Еленсія.

Хелена нічого не відповіла, поклала голову на коліна і закрила очі.

— Не сиди на холодній підлозі, ти замерзнеш, — наполягала Еленсія.

Хелена мовчки залишалась на місці.

— Ну як знаєш, — здалася Еленсія. — Мерзни собі там.

Вампірша гордовито сіла на старовинний диван біля вогнища, розправила спідницю чорної сукні, поклала ногу на ногу та вдивлялась у танець вогню.

— Моя магія сильніша за твою, бо я значно старша за тебе, — порушила тишу Еленсія. — Тому я сильніша.

Хелена мовчала, важко зітхнула і лише дивилась на вампірку.

— Хоча у тебе теж є чому повчитись, — посміхнулась Еленсія. — Ти так причарувала Віктора. Кажуть, він сумує за тобою та шукає тебе з іншою Покликаною.

Хелена завмерла, коли почула ім’я коханого, її очі розширились, а на обличчі з’явилась посмішка.

— Це правда? Чи ти знову знущаєшся? — не могла повірити Хелена.

— Правда, — не відриваючи погляду від вогню, промовила вона, — сама особисто бачила. Покликані шукають тебе, але жодного твого сліду не можуть знайти. Я про це потурбувалась, — додала вона, і на губах з’явилась легка усмішка.

Еленсія кинула на Хелену пильний погляд своїми білими очима. Хелена лише тихо закрила очі. Їй не потрібно було пояснювати, що відбулось. Еленсія начарувала: якщо хтось наважиться увійти до замку, він побачить лише порожні стіни. Так само Хелена не зможе помітити нікого, хто опиниться всередині. Можливо, Віктор і Вікторія зараз перебувають десь поруч у цьому замку, але їхні шляхи не перетинаються — вони не бачать один одного. І навіть якщо Хелена кликатиме на допомогу, ніхто її не почує, навіть Покликані.

Хоч Хелені вже понад тисячу років, Еленсія була набагато старша. Вона не просто відьма — вона вампір Першопредків. Їхні сили навіть порівнювати було смішно. Звичайно, Хелена була безсила проти її магії.

— Щоб ви не робили, — спокійно промовила Хелена, — ви не можете вбити ні не Покликаних, ні мене.

— Так, це правда, — усміхнулась Еленсія. — Ти безсмертна. Не знаю, хто подарував тобі це безсмертя, але мені воно не заважає.

— Я досі не розумію, навіщо я вам потрібна, — вже голосно вигукнула Хелена.

— Насправді мені на тебе начхати, — спокійно відповіла Еленсія. — Ти просто приманка, щоб переманити на свій бік Вікторію.

— Вікторія скоро отримає Прощення і стане людиною. А якщо вона стане людиною, то більше не буде Покликаною. А значить, ви не зможете використати її у своїх планах!

— Моя ти солоденька, не сміши мене, — посміхнулась Еленсія. — Ти справді віриш, що Біле Братство дарує Вікторії Прощення? Та ні, цього не буде. Біле Братство ще нікого ніколи не прощало. Навіть якщо Вікторія виконає всі їх умови, вона не отримає Прощення.

— Чому ти так у цьому впевнена? Вона ж Покликана, а значить — особлива! — не витримала Хелена.

— За всю історію людства Біле Братство ніколи й нікому не дарувало Прощення, — холодно промовила Еленсія.

— Звідки тобі це відомо? — розгублено запитала Хелена.

— Вони лише обіцяють, але ніколи не виконують своїх обіцянок, — з ледь помітною усмішкою сказала Еленсія. — І я — один із наочних доказів цього.

Хелена нічого не відповіла. Вона лише мовчки спостерігала, як Еленсія гордовито поправляє своє довге чорне волосся, ніби кожен її рух був демонстрацією переваги.

— Я вже передала “привіт” Покликаним, — із самовдоволеною усмішкою мовила Еленсія. — Віктор і Вікторія знають, що ми в місті. А Вікторія — розумна дівчинка, вона вже, напевно, здогадалась, що ти в наших руках.

— Що ви задумали? — тихо запитала Хелена, намагаючись не видати страху в голосі.

— Моя ти пташко, — насмішкувато протягнула Еленсія, — невже ти справді думаєш, що я розповім тобі всі наші плани?

Вона підвелась з крісла і повільно підійшла до Хелени. Її кроки лунали глухо, мов удари серця у тиші. Зупинившись зовсім поруч, Еленсія схилилась до неї, так близько, що Хелена відчула холод її тіла.

— Мені цікаво лише одне, — прошепотіла вона, — якими способами Віктор намагатиметься тебе звільнити. Його сестра, звісно, допоможе. Але які хитрощі вони вигадають? Адже визволити тебе буде не так уже й просто. Від цього гра стає ще цікавішою…

Її голос був майже ніжним, але в очах блиснула темна насолода, як у хижака, що вже відчуває запах здобичі.

— Знаєш, — прошепотіла вона, — я завжди цінувала тих, хто не здається. Але навіть найсильніші ламаються, коли гра доходить до фіналу.

Еленсія засміялась — різко, голосно, з істеричними нотками, від яких у Хелени по шкірі пробіг мороз.

Якщо ця глава вам сподобалась — буду щиро вдячна за лайк)

Попереду на вас чекає ще багато несподіванок)))