Раді Вас бачити!

Коли вампіри залишили будинок Покликаних, більшість почувались більш-менш спокійно, знаючи, що поруч із їхньою улюбленицею — Святослав. Лише Максим залишився розбитим, адже знову не зміг поговорити з Вікторією про Еленсію.

Поки Віктор і Святослав гучно сперечались, Вікторія непомітно піднялась на другий поверх і забігла до кімнати брата. Вона швидко оглянула простір, а потім підійшла до старої дерев’яної скрині Хелени, що стояла в кутку. Обережно відчинивши її кришку, Вікторія дістала всі книги, які лежали всередині серед сушених трав, каменів та різного магічного приладдя.

Потім Вікторія швидко зайшла до своєї кімнати, сіла за стіл і почала переглядати книги Хелени. Вона шукала будь-яку магічну інформацію про Блакитну квітку, з якої вона пила настій, проте, на її жаль, нічого не знаходилось.

— Ти не збираєшся лягати спати? — пролунав голос.

Вікторія підняла очі й помітила Святослава у дверях, помітно незадоволеного.

— Збираєшся вчитись всю ніч? — вже посміхнувся він, наближаючись до неї.

— О ні… — розгублено опустила очі Вікторія до книги. — Це не навчання, це…

— Так не можна, — турботливо перебив її Святослав. — Потрібно хоча б іноді відпочивати.

Він ніжно провів долонею по її плечах, піднімаючись до обличчя. Його очі, що зазвичай були червоні, стали природно блакитними та випромінювали тепло та ласку.

Вікторія лагідно посміхнулась, але їх мить знову перервали. В кімнату увірвався Віктор. Він застав їх у той момент, коли Святослав вже майже схилився до поцілунку.

На гучний гуркіт Вікторія відреагувала надзвичайно спокійно. Святослав лише закотив очі й мовчки підійшов до вікна. Облокотившись на підвіконня, він незадоволено схрестив руки на грудях. Він вже починав звикати до того, що їх постійно перебивають.

— Все добре? — спитав Віктор, не відводячи погляду від сестри.

— Так, звичайно, все добре, — спокійно відповіла Вікторія.

— Завтра мені потрібно бути на роботі раніше, тому я виїду дуже рано. Але якщо щось трапиться — ти одразу мені телефонуй.

— Вітя, та що може статись? —вже трохи роздратовано промовила вона.

— Одразу телефонуй. Я кину все й приїду до тебе, — наче не слухав її Віктор.

Святослав лише криво посміхнувся. Його дратувало, що Віктор був впевнений, ніби зможе захистити її краще, ніж він сам.

— Добре, якщо щось станеться, я одразу тобі зателефоную, — промовила вона, щоб заспокоїти брата.

Віктор посміхнувся, ніжно поцілував її в лоб і тихо промовив:

— Добраніч.

— Добраніч, — усміхнулась вона у відповідь.

Коли двері за Віктором закрились, Святослав тихо засміявся.

— Я вже думав, що він залишиться та буде спати з нами… Може, навіть між нами, щоб я зайвий раз не поцілував тебе.

— Він ще не відійшов після того, що сталось сьогодні вдень, — замислилась Вікторія. — Про що ви говорили внизу?

— Все про те саме, — Святослав повільно підійшов до неї. — Про те, що ти найголовніша людина у його житті та він нікому не дасть тебе скривдити.

Він ніжно провів долонею по її обличчю й обережно торкнувся її губ. Вікторія обняла його за плечі та почала відповідати на поцілунок. Але коли відчула, як його руки намагались проникнути під її кофту, вона вирвалася з обіймів.

— Святе, давай зараз не будемо, — сказала вона твердо.

Хлопець зухвало подивився на неї:

— Боїшся, що твій братик нас почує?

Вікторія опустила погляд та зніяковіла.

Святослав підійшов та знову обійняв її. Він заглянув у її розгублені карі очі.

— Крихітко, я скучив за тобою, — прошепотів він, торкаючись губами її шиї. — Хіба ти не хочеш мене?

— Я сильно хочу тебе, але це буде неправильно, — сказала вона, знову вириваючись з його обіймів. — Я не можу, коли Вітя в іншій кімнаті. Як ти думаєш, чи легко йому зараз? Він прогнав Хелену через мене… А Хелена зараз сама, невідомо де. І страшно подумати, що вона відчуває, — сердито додала вона.

Святослав сів на ліжко. Різко підняв на неї вже свої блакитні очі та суворо запитав.

— А як було тобі, коли цей перевертень ледве не загриз тебе, а та відьма перетворила на повноцінного вампіра?

— Це зовсім інше, — тихо відповіла вона.

— Та ні, не інше, — запевнив він. — Я впевнений, що тобі було ще важче. Але ти витримала все. І ця червона пташка теж витримає. Їй буде корисно усвідомити свої помилки. Ситуація повторилась, тільки ви помінялись місцями. Все-таки у світі існує карма та справедливість.

Святослав нахилив голову, ховаючи свої червоні очі. Вікторія лагідно посміхнулась та повільно підійшла до нього, проводячи долонею по його обличчю.

Хлопець обережно схопив її руку, підняв їй підборіддя і зустрівся поглядом з її карими очима. Ніжно притягнув дівчину до себе й усміхнувся. Вона сіла йому на коліна та обняла міцно обняла його. А він одразу став веселішим від її дотиків.

— Росана права. Після того як ти перетворюєшся на людину, ти стаєш дуже доброю, навіть по відношенню до ворогів, — лагідно промовив він. — Не думаю, що Хелена так сильно переживала б за тебе.

— З Хеленою щось відбувається. Чому ніхто крім мене цього не помічає?

— Давай більше не будемо говорити про Хелену, — тихо сказав він.

Вікторія зрозуміла, що Святослав, як і Віктор, не бажає слухати про Хелену, тому одразу замовчала. У цю мить він перекинув її на спину й навис над нею. Хлопець увірвався у її губи поцілунком. Він міцно схопив її за зап’ястя, замкнувши руки над головою. Поцілунок ставав все владнішим і пристраснішим. Вікторія віддавалась його бажанню, повністю занурюючись у цей момент.