Раді Вас бачити!

Вікторія відчинила двері будинку — її одразу огорнув затишний аромат свіжозвареної кави. Вона обережно ступила до кухні й побачила Віктора, який саме додавав у горнятко цукор. На ньому була сіра футболка та чорні спортивні штани, а трохи розкуйовджене, ще вологе після душу волосся й легкий сонний вираз обличчя надавали йому невимушеної домашньої простоти й водночас особливої привабливості.

Коли він побачив перед собою сестру, то зрадів щиро й безпосередньо, мов дитина. Його обличчя одразу осяяла тепла посмішка, а втомлені очі спалахнули радістю.
— Привіт, — вимовив він, усміхаючись ще ширше.

Віктор швидко підійшов до Вікторії й замкнув її в міцні, щирі обійми.
— Я хвилювався, що ти не прийдеш, — тихо зізнався він.

Його пальці ніжно ковзнули по її русявому волоссю, а на обличчі сяяла посмішка, повна полегшення та братньої ніжності.

— Ну що ти, — усміхнулась Вікторія. — Як я могла не прийти?
— Я приготував каву. Будеш?
— Так, звичайно, — відповіла вона без роздумів.

Хлопець одразу ж метнувся до кавомашини. У його рухах відчувалась особлива гордість: він готував напій для сестри з таким натхненням, наче був справжнім баристою. І кава в його руках уже здавалась не просто ранковим ритуалом, а маленьким витвором мистецтва, гідним найкращої кухні.

Вікторія сіла за стіл, збираючи думки. Вона розмірковувала, як почати розмову про Хелену, щоб не розлютити брата, поки він ще не почув її ім’я.

У цю мить Віктор дбайливо поставив перед нею чашку та тихо запитав:
— Може, з молоком?

— Дякую, так теж добре. — посміхнулась Вікторія.

Він ледь сів, як одразу підвівся:
— А може, з вершками?

— Вітю, вгомонись вже! — з легким роздратуванням, але все ж лагідно, вигукнула вона. — Сядь, будь ласка.

Брат тихо й слухняно сів навпроти неї, уважно дивлячись своїми трохи розгубленими карими очима.

— Я б хотіла поговорити з тобою, — невпевнено почала вона. — Річ у тому, що…

Думки й слова Вікторії плуталися, і вона не знала, з чого почати. Нервово крутячи чашку з кавою перед собою, вона все намагалась знайти правильні слова, а вони вперто відмовлялись складатись в речення.

Віктор уважно дивився на неї, відчуваючи запах мертвечини, що нестерпно тягнувся від неї — смердючий слід Святослава був повсюди. Його погляд мимоволі зупинився на її шиї — там, де залишились сліди від укусів, які вона так старанно намагалась приховати. Запах цього мерзенного вампіра проникав у кожну частинку її тіла, і лише одна думка — що Святослав обіймає його сестру — зводила його з розуму.

Дівчина нервово поправляла горловину свого светра, коли помітила, як погляд брата зупинився на її шиї. Нарешті вона глибоко зітхнула й наважилась почати таку важливу розмову:

— Я б хотіла дуже серйозно з тобою поговорити. Річ у тому, що…

Але промовити повністю їй не вдалось — у двері постукали. Дівчина лише важко зітхнула. Віктор повільно відчинив двері та перед його очима постали члени його зграї.

— Що трапилось? — округлив очі він, відчуваючи що розмова буде про неприємне.

Вже за кілька хвилин перевертні розташувались за кухонним столом. Вікторія займала головне місце за столом, ритмічно й енергійно стукаючи нігтями по його поверхні, немов намагаючись через звук передати власне нетерпляче хвилювання. Її дратувала присутність вовків. Їй терміново потрібно було серйозно поговорити з братом про свої підозри, а ці ще й приперлись так невчасно — точно випробовували її терпіння.

Віктор стояв поряд із сестрою, поки всі інші сиділи за столом. Він виглядав гордовито й непохитно: руки вперто заховані в кишенях спортивних штанів, спина рівна, плечі широко розправлені, голова піднята високо. Зверху вниз його погляд оцінював кожного присутнього, немов він був владним центром кімнати, який не потребував підтвердження своєї сили.

Перевертні не зводили очей із Вікторії. Вони вивчали її поглядами — надто уважними, надто довгими. Дехто з чоловіків навіть дозволяв собі безсоромність, дивлячись на неї не як на вампіра, чия сила розкривається лише вночі, а як на жінку.

Віктор уже не раз помічав, як деякі члени зграї, що не мали своєї пари, роздивлялись тендітну жіночу фігуру Вікторії. Він ледве стримувався, щоб не зірватись просто зараз. Їхнє щастя, що поруч були інші. Якби вони лишились з ним наодинці, Віктор швидко показав би, як дорого може коштувати необачний погляд на його молодшу сестру.

Вікторія й справді була для них особливою. Навіть сильний запах Святослава не відлякував перевертнів від неї. Її енергія, незбагненна й приваблива, мов магніт, тягнула всіх до себе — попри те, що зараз був день й вона виглядала, як звичайна людина.

Наймолодший із членів зграї поводився взагалі безцеремонно — посміхався Вікторії, навіть кілька разів зухвало підморгнув. Дівчина зніяковіла від такої уваги й сором’язливо опустила очі. У цю мить русяве волосся впало їй на обличчя, і вона машинально закинула пасмо за вухо. Від цього руху юнак ще ширше всміхнувся, не зводячи з неї погляду. В його очах спалахнув небезпечний вогник пристрасті, і Віктор не міг цього не помітити.

Віктору це дійсно дратувало. Цього молодого перевертня звали Тарас. Так, він був високим, гарним, з чорним волоссям та великими зеленими очима. Його прийняли у зграю зовсім недавно, та все ж така смілива поведінка від звичайного патрульного виглядала неприпустимою. Що він там собі придумав? Цей юнак був навіть молодший за Віктора — майже ровесник Вікторії. І все ж Віктор не міг позбутись думки: який же самовпевнений цей хлопець, якщо сміє так поводитись? Чи дійсно Тарас вважає, що, коли Вікторія отримає Прощення і стане повноцінною людиною, у нього є бодай найменші шанси? Віктору навіть на мить стало цікаво: а як же Тарас збирається змагатися зі Святославом?

— Вікторіє, це вже нікуди не годиться! — нервово почав Ярослав.
На його гучні слова Віктор зморщив лоба та сердито поглянув на нього.
— Ми пішли на всі твої умови, — продовжував бета. — Ми дозволили твоїм вампірам жити на наших землях, за умови, що ви не будете нападати на мирних людей.

Віктор, як вожак, уважно слухав звіт бети. Але Вікторія вже знала, про що йдеться, тож зберігала спокій і рівновагу, що ще більше здивувало всіх присутніх.

— Але сьогодні вночі нові патрульні врятували двох юних дівчат від лютої вампірки! — Ярослав уже виходив із себе. — Що це за новини? А як би дівчата загинули?

— Обіцяю, що розберусь з цим, — спокійно промовила вона.

— Розберись зі своїми кровопивцями, — підхопила її Квітана. — Інакше ми будемо змушені розірвати договір через невиконання умов з вашого боку.

— Я все владнаю, — тихо і впевнено відповіла Вікторія. — Дайте мені трохи часу.

— Ти вже постарайся, — прохрипіла Квітана. — Інакше капець буде твоїм підопічним.

Віктор повільно підняв очі на новенького.
— Звітуй, що трапилось? — суворо запитав він у нього.

— Ця вампірка була особлива, — почав розповідати Тарас. — Не така, як всі інші. У неї були дикі білі очі, від яких по шкірі йшов мороз. Але як тільки ми вступили з нею в бій, вона миттєво перетворилась на чорного кажана і зникла — навіть на мить не затрималась.

— Вампірка з білими очима, — повільно промовив Віктор, переводячи погляд на Вікторію. — Першопредки передають тобі “привіт” такою появою.

— Що це значить? — здивовано спитала Павліна. — Який ще “привіт”?

— Її метою було, щоб її помітили, — важко зітхнула Вікторія. — Щоб перевертні зрозуміли, що вони присутні у місті, тому й вступили з вами у короткий контакт.

— Але чому вони не звертаються до тебе напряму? — не могла збагнути цих зарозумілих інтриг Павліна.

Всі перевертні перевели погляди на Вікторію. Віктор відчув легке збентеження сестри, але вирішив покласти край цьому напруженню.

— Досить зайвих слів, — командно промовив він. — Ми з Вікторією у всьому розберемось.

Перевертні лише важко зітхнули, але ніхто не смів сперечатись з вожаком.

— Молодці, новенькі, — продовжив Віктор. — Виконуємо далі свої обов’язки: захищаємо територію та життя мирних мешканців нашого міста від будь-якої нечесті. Всі вільні!

Перевертні мовчки піднялись зі столу і почали поступово розходитись. Кожен перед відходом кидав на Вікторію погляд — із легкою недовірою і помітним страхом в очах. Але ніхто не наважився промовити кривого слова. Їх вожак, без того, зараз не стримував емоцій через Хелену, і ніхто з вовків не хотів дратувати його ще більше. Вони добре знали, що станеться, якщо хоч трішки зачепити його молодшу сестру у його присутності.

Як тільки перевертні розійшлись, Вікторія повільно підвела погляд до вікна й задумалась. У цю мить вітер піднявся, зриваючи пожовкле листя з дерев і м’яко розбиваючи його об скло. Саме таким, метушливим і трохи неспокійним, було її душевне відчуття.

— І що це було? — голос Віктора відволік її від думок. — Ти вже знала, що ваші Першопредки в місті ще до того, як перевертні мені прийшли звітувати.

— Так, я вже знала, — спокійно промовила Вікторія.

— І коли ти збиралась мені розповісти?

— Щойно й збиралась, коли тільки прийшла до тебе, — відповіла вона вже більш роздратовано. — Я ж не винна, що твої пси припхались невчасно.

— І як давно ти знаєш, що Першопредки повернулись у місто? — Віктор ставав ще суворішим.

— Сьогодні на світанку, і дізналась… — трішки розгублено промовила дівчина. — Насправді я хотіла тобі сказати, що…

Раптом хлопець різко наблизився до неї. Його очі палали, а стукіт серця відчувався так сильно, що Вікторія аж здригнулась. Він простягнув руки, і дівчина, розгублена, зробила крок назад. Але Віктор не дав їй відійти — схопив за плечі та притягнув до себе.

— Першопредки прийшли за тобою, — промовив він із болем у голосі. — Усі їхні дії сплановані так, щоб заплутати всіх. Їхня головна мета — ти.

Віктор притискав її ще сильніше, занурив обличчя у її густе волосся, відчуваючи тепло її тіла. Вікторія тихо посміхнулась і ніжно провела рукою по його спині.

— Я боюсь… я боюсь, що вони можуть тобі нашкодити, — промовив Віктор з болем у голосі.

Він розслабив свої обійми та заглянув у її карі очі.

— Пообіцяй мені, що перш ніж діяти, ти порадишся зі мною. Інакше може статись щось жахливе, — додав він.

— Так, я обіцяю, — тихо відповіла вона.

Віктор ніжно провів долонею по її щоці, відкидаючи назад пасмо волосся, що падала на обличчя. Він затримав погляд на ній, і його карі очі м’яко заграли теплим світлом.

Раптом вони відчули різкий, але приємний аромат літніх квітів. Неочікуване біло-золоте сяйво заповнило кімнату, огорнувши їх теплом і спокоєм. Покликані підняли голови та побачили, як із сяйва поступово вимальовується образ білого голуба. Але його постать стрімко змінювалась. За лічені миті голуб перетворився на юну дівчину з золотистим волоссям, від якої лилось ніжне біло-золоте світло, наповнюючи кімнату чарівною, майже божественною атмосферою.

— Янголіно! — вигукнула Вікторія, не стримавши емоцій.
Вона кинулась до неї й міцно обійняла, притискаючи до себе.

— Я так давно тебе не бачила… Я вже навіть встигла скучити за тобою! — промовила Вікторія з тремтінням у голосі.

Янголіна тепло посміхнулась, її небесно-блакитні очі засвітились м’яким сяйвом. Вона ніжно провела долонею по її волоссю.

— Віко, я теж дуже рада тебе бачити, — лагідно мовила Янголіна. —І принесла вам добрі новини.
Вона перевела погляд на Віктора й, м’яко усміхнувшись, додала:
— Для вас обох.

Брат із сестрою уважно дивились на неї, затамувавши подих — у повітрі зависло очікування, ніби сам час зупинився.

— Члени Білого Братства передають Покликаним свої щирі вітання, — урочисто почала Янголіна. — Вони запрошують вас через три дні пройти очищення перед Прощенням.

Почувши ці слова, Вікторія здригнулась. Її очі широко розкрились, подих урвався, а руки мимоволі затремтіли. На мить вона навіть не змогла повірити у власне щастя.

Янголіна ніжно посміхнулась, її обличчя осяяло м’яке світло.
— Вітаю вас… скоро ви станете людьми.

Вікторія не змогла стримати сліз — вони самі покотились по щоках. Вона закрила обличчя руками й заплакала, тремтячим голосом прошепотівши:

— Нарешті… не можу в це повірити...

— Ну що ти, серденько, — лагідно промовив Віктор, обережно торкнувшись її плеча. — Не потрібно плакати. Усе ж добре. Усе відбувається саме так, як ти завжди мріяла.

Він ніжно обійняв її, притискаючи до себе. Та Вікторія не могла зупинитись. Сльози все ще текли, змішуючись із тихим сміхом — у цих сльозах було стільки полегшення, вдячності й щастя.

За всі роки випробувань вона пролила безліч сліз — від болю, втрат і страху. Але вперше плакала так щиро й чисто — від радості, що світ знову подарував надію.