Раді Вас бачити!

Віктор і Вікторія мовчки їхали в машині.Надворі вже залягла густа темрява, а нічна дорога попереду мерехтіла у світлі фар. Віктор уважно стежив за шляхом, міцно тримаючи кермо. Мовчання між ними було важким, наповненим невисловленими думками.

Дівчина несміливо засунула руку в кишеню куртки. Її пальці намацали щось незнайоме, і дівчина здивовано витягла руку. В ній лежала маленька картка — візитівка. Очі Вікторії повільно пробігли по рядках:Гончаренко Євген Олександрович — лікар-травматолог.

— Що сподобався молоденький лікар? – запитав Віктор, не відводячи погляду від керма.
— А що? – усміхнулась Вікторія. – Він дуже гарненький. Погодься!

Вона нахилилась до дзеркала, але відображення в ньому не з’явилось. Правильно, сонце вже сіло. Як же вона могла про це забути…

— Так, я погоджуюсь, ти майстерно з ним фліртувала, – посміхався Віктор.

— Це був не флірт, а гіпноз, – сердито промовила Вікторія. – Що мені залишалось робити? Я ж буквально перетворилась на його очах.

— А він запам’ятає цей вечір? – задумливо спитав Віктор, не відводячи очей від дороги. – Чи спогади поступово зникнуть?

— Спогади залишаться. Він чітко запам’ятає все, що було до гіпнозу, а останні події для нього розмиються.

— А той момент, коли я сказала йому, що у тебе є хлопець… він запам’ятає? – спитав Віктор.

— Скоріше за все, – Вікторія нахмурилась, здвинула брови. – Стоп, а що це за така цікавість? Тобі що, справді важливі його спогади?

— Ти йому дуже сподобалась, – посміхнувся Віктор. – Хіба ти не помітила?

— Можливо, — сердито промовила Вікторія. — І що з того? Чому ти так приділяєш йому увагу?

— Я шкодую, що сказав йому, що ти не вільна… Могла б у нього з’явитись надія.

— Яка ще надія? — Вікторія вже помітно злилась. — Що ти верзеш?

— Мені б дихалось значно легше, якби ти зустрічалась з цим юним лікарем, який так явно зацікавився тобою…

— Вітю, — Вікторія промовила з жалем у голосі, — припини. Я дуже прошу.

— Ти скоро отримаєш Прощення та станеш повноцінною людиною. Яке у тебе майбутнє зі Святославом? — суворо промовив він.

Вікторія повернулась до вікна та закусила губу, мов намагаючись приборкати хвилювання.

— Тобі не зрозуміти, — тихо промовила вона. — Я його кохаю.

— За що? — сердито перепитав він. — За що ти його так кохаєш?

— Тому що я відчуваю себе з ним захищеною, — повільно повернулась до нього Вікторія та впевнено промовила. — Я для нього все. Святослав віддав би життя заради мене.

Віктор мовчки зітхнув, під’їжджаючи до їхнього будинку.

Вікторія відразу забігла всередину, голосно кличучи:
— Хелено… Хелено…

Її крик лунав у порожніх кімнатах, розносився стінами та ніби заповнював кожен куточок будинку.

Хлопець тихенько зачинив за собою двері й мовчки спостерігав, як сестра метушиться по будинку, ніяк не знаходячи собі місця. Раптом вона стрімко кинулась на кухню. Він рушив за нею. Біля входу Віктор обперся плечем об стіну, засунув руки в кишені й не відводив від неї погляду.

— Її немає, – нарешті тихо промовив він. – Я сказав їй піти з нашого будинку.

Не дивно, що вона не пам’ятала. Хелена штовхнула її зі сходів вдень, коли вона ще була людиною. І, звісно, після падіння Вікторія була ніби в тумані, тому тоді не могла чітко розмірковувати.

Дівчина зупинилась й уважно подивилася на брата.

— Що ти таке говориш? – розгублено промовила вона.

Вона опустила очі, намагаючись зібрати думки докупи. Раптом її увагу привернули прозорий чайник і чашка, які Хелена залишила на столі. Вікторія обережно взяла чашку до рук і розгледіла маленькі пелюсточки квіточок, що залишились на дні.

— Що це таке? – здивовано спитала вона, обернувшись до брата.

Віктор повільно підійшов та кину швидкий погляд на стіл.

— Це настій, який вона пила для очищення, – тихо промовив він.

Вікторія зазирнула в чайник і понюхала напій. Дивно-солодкий аромат відразу змусив її насторожитись. Вона ніжно зібрала пальцями мокрі пелюстки, що кружляли в чайнику, підійшла до стільця й розклала їх на серветці. Тихо склавши її, сховала в кишеню і надовго задумалась, перебираючи в пам’яті події останніх днів.

Царювала абсолютна тиша. Віктор тихо підійшов до сестри та ніжно провів долонею по її чорному волоссю. Вікторія була настільки поринула у свої думки, що навіть не ворухнулась.

Він посміхнувся. Зараз вона була така беззахисна для нього… як тоді, у дитинстві.

Тоді він завжди хотів бути поруч, захищати її від усього світу. Хлопець вдихнув аромат її волосся. Незважаючи на те що вона зараз була в образі вампіра, для нього вона пахла дитинством — тими безтурботними часами, коли батьки ще були живі та вони ще не знали про Пророцтво. Як вони всі вчетверо — батьки та вони з сестрою — весело проводили час…

Вікторія відчула, як він ніжно обійняв її. Його дихання лягло на шию та вона почула як стукіт його серце прискорився. Вона повернулась до нього обличчям та зустріла його глибокі карі очі.

— Вітю, щось коїться, — почала вона. — Тут щось не чисто. Те, що відбувається з Хеленою… тобі це не здається підозрілим?

Він повільно провів долонями по її щоках, дивлячись на її збентежене обличчя.

— Я не хочу більше нічого слухати про Хелену, — сердито промовив він.

— Вітю, ти що? — здивовано й тривожно промовила Вікторія. — З нею щось трапилось!

Але хлопець ігнорував запитання сестри. Його руки ніжно проводили по її обличчю, відкидаючи назад її довге волосся.

— Це був один із найжахливіших днів у моєму житті… — тихо промовив він. — Коли я побачив тебе на підлозі, побиту, а вона душила тебе, і ти ледве дихала… мені здалось, що я втрачаю тебе.

— Ти ж добре знаєш, що вона не змогла б мене вбити… — шепотіла Вікторія, намагаючись довести йому істину.

— Може, й так… — прошепотів він, ніжно проводячи її по обличчю. — Але тоді я нічого не бачив, крім страху за тебе.

— Але ж вона… — намагалась довести йому Вікторія.

— Ти навіть не уявляєш, як я боюсь втратити тебе, — перебив її Віктор, ніжно поцілувавши її у лоб і міцно обійнявши, занурившись у її волосся. Його руки повільно, але впевнено проводили по її спині, ще сильніше притискаючи її до себе.

— Ти — найважливіша людина у моєму житті, — прошепотів він їй на вухо.

— Яка зворушлива картина! — почувся несподіваний голос позаду.

Брат і сестра одночасно обернулись на звук голосу. Святослав стояв у дверях кухні, насупивши брови. Вікторія різко вирвалась з обіймів Віктора. Він неохоче розслабив руки, повільно відпускаючи її, і продовжував пильно стежити за сестрою.

Дякую, що разом зі мною крокуєте цим світом та переживаєте кожну його емоцію )))