Осінній вечір був дуже незатишним. Поривчасто дув сирий пронизливий вітер, а сполохана тінь кинулась навтьоки. Та в напівтемряві житель висотного будинку зрозумів, що то дитина й машинально схопив її за рукав.
– Стій, кажу! – капюшон злетів з русявої голови й Тимур побачив дівчинку: невисоку, струнку, з величезними переляканими очима.

— Влада Клімова

Його колібрі