Спочатку:
На сторінку книги
На годиннику була друга ночі. Тимур вже не відмовився б від здорового сну, бо вранці йому треба до суду, а потім ще й звіти по закінчених справах писати. Але ж перед ним, за столом, сидить і ридає від свого горя дівчинка, що на рік молодша за його власну доньку. Ось тільки Саманта, з матір’ю та старшим братом, знаходяться в Лондоні. Вони живуть на одній з респектабельних вулиць англійської столиці, тому подібні страхіття їм точно не загрожують.
А це бідолашне маленьке дівча, що по черзі втрачало своїх близьких, навіть намагається навчатися й працювати. Та страшний навколишній світ чомусь підкидає їй все жахливіші страждання. Ну а він, старший радник юстиції Буянов Тимур Анварович, учора ввечері пішов викидати сміття та й побачив біля під’їзду її – голодну й холодну, наче пташку, що випала з гнізда. І що це він весь час порівнює її з пташеням? Але ж вона дійсно дуже схожа на маленьке скривджене створіння, яке ще не бачило своїми крилами неба, а життя вже давить його до землі...
– Ну, все досить. Я хотів би тебе пожаліти, але не маю права наближатись. І не тому, що боюся відповідальності; а щоб знову не образити. Вибач, така в мене професія, знати як себе вести. Пропоную наступне: до ранку ти поспиш у вітальні, тут вже залишилось небагато часу. У мене всі двері замикаються на ключ. Тому, якщо хочеш, замкнись зсередини. Бо куди ти підеш у такому стані? – запропонував Тимур.
– Не можу... Я Вас також боюся, – чесно зізналася гостя і її красивий голос здригався.
– Мене боїшся? Але ж я вже сто разів міг би повторити «подвиг» того виродка. Та я лише слухаю й намагаюся зрозуміти: як тобі допомогти. Тому йди до ванної, там є свіжі рушники, а потім замикайся і спи до ранку. Ранок завжди мудріший за вечір. Тільки за твоїми нещастями я геть забув про ввічливість. Тобі звісно байдуже, та мене звати Тимур Анварович, а тебе як?
Дівчинка уважно подивилася смарагдовими блюдцями очей на Тимура так, наче зважувала: чи можна йому довіряти? А потім протерла мокрі щічки й сказала:
– Кіра Корабльова, пане. Саме так записано у мене в паспорті. Не знаю, чи варто зараз говорити, що мені приємно з Вами познайомитись? Але так. Бо за вечір Ви зробили для мене так багато: нагодували, вислухали, та ще й дах над головою до ранку запропонували. Дякую Вам безмежно.
– Ну, безмежно не треба, але будь ласка. Тільки ж ти вранці не тікай, наче Попелюшка. Я хочу допомогти тобі зняти гріх з душі за вигадане вбивство. Як правило, такі тварюки дуже живучі. Тому скажи мені адресу, де ти жила і я зможу встановити наслідки інциденту.
– Правда? – зраділо «пташеня». – Вулиця Борщагівська 23, квартира 59.
– А прізвища, що було вказане в Угоді ти, звісно, не пам’ятаєш? – включив адвоката Тимур.
– Угоду я вкладала з брокером. У неї було доручення, – чітко розуміла закони дівчина.
– Добре. То хоча б назву агенції пригадати можеш?
– Певно, що так. Вона в столиці добре відома. «Барбарис» називається.
– Ясно. Ну, це вже щось. Бачиш, не все так погано. Іди спати, а коли прокинешся, я вже буду знати: хто твій кривдник і чи живий. Хоча запевняю тебе: таким покидькам одного удару по голові точно недостатньо.
Дівчина встала, поставила чашку до мийки й хотіла господарювати, але Тимур відмовився.
– Не напружуйся. В мене є кому мити посуд, – попестив він рукою посудомийну машину й додав: – Знаєш, я радий, що побачив тебе біля баків. А то втрапила б, з переляку, ще в якусь халепу. Доброї ночі, дитино!
Адвокат Буянов намагався завжди тримати слово. Та сьогодні вночі він виконав би будь-які незаплановані дії, щоб точно з’ясувати обставини описані дівчиною. Він сів за комп'ютер і легко визначився зі злочинцем. Але Тимуру необхідно було порадитися з потерпілою: чи захоче вона свідчити? Рецидивіст, котрий нещодавно вийшов на волю, нападом на Кіру заробив собі новий строк. От тільки дитина налякана і потрібно їй все докладно пояснити.
Після вчорашнього мокрого й вітряного вечора настав сонячний ранок. З деяких часів таке бувало часто. Налетить на столицю нестримний вітер, наламає дерев, інколи навіть пошкодить кілька авто, а новий день приходить лагідний та яскравий, мов нічого й не було. Отоді вже комунальники ноги в руки і давай усувати наслідки негоди. Щось схоже відбувалося й минулої доби.
Коли юна гостя вранці з’явилася на порозі кухні, Тимур навіть позаздрив їй. Дитина, що два дні бігала містом без крихти в роті, а потім гаряче ридала вночі у нього за столом, наразі наче зійшла з картини якогось талановитого художника. Величезні смарагдові очі дівчини, з-під густих довгих вій, вже не пам’ятали вечірнього смутку. Вона повела шовковими брівками і з її пухких губенят злетіло чарівне:
– Доброго ранку, Тимуре Анваровичу!
Від тональності її голосу, адвоката навіть в жар кинуло.
– Доброго, Кіро! Сідайте поснідаємо. А ще мені треба поставити Вам кілька запитань, – ввічливо сказав Тимур, на що красуня жартома відповіла:
– Дивно. В книжках пишуть, що коли дівчина проведе ніч в домі чоловіка – вони переходять на «ти». А в нас з Вами все йде у зворотному порядку. Вчора Ви говорили мені «ти», а сьогодні чомусь з’явилось оце «ви». Прошу: не треба! Мені приємніше вчорашнє спілкування. І дякую, я дуже добре виспалась. У Вас чудовий диван: м’якенький та зручний.
Адвокат щиро посміхнувся й відчув себе справжнім чоловіком. Ні, не збудженим, просто приємно бути потрібним комусь слабшому. Бо через від’їзд родини, він вже давно залишався лише радником і захисником у суді.
– Ми з диваном дуже раді, що ти добре відпочила. І так, я не буду втрачати твоєї довіри отим «ви». Сідай, я вмію готувати прекрасну яєшню з беконом.
– Тимуре Анваровичу, але ж я Вас зовсім об’їм. Мені незручно, бо не маю чим віддячити, – засоромилась дівчина, а Буянов знову відчув, як на серці забриніла тепла струна.
– Тримай тарілку. Ти мариновані корнішончики любиш? – намагався не звертати уваги на дитячі дурниці дорослий чоловік.
– Страшенно люблю. Ми з бабунею, в сезон, їх часто в баночки запихаємо. А взимку вони такі смачні, – нещасна вчора дівчина посміхалась зараз так, наче поряд дійсно відчула рідну людину.
І знову всередині у Тимура защеміло, ніби й вона була йому рідною. Він дістав виделкою кілька огірочків та обережно поклав їй на тарілку.
– Дякую, досить. А що Ви хотіли в мене спитати? – терпляче чекала Кіра інформацію про тварюку з готельки, яку він пообіцяв їй уночі.
– Дізнався я все про твого кривдника. Живий-здоровий та чекає: коли ми з тобою замкнемо його на новий строк, – відповів на її очікування адвокат. Ну, й звичайно, він отримав підтвердження особи своєї нічної гості. Саме тому, як ввічлива людина, зранку перейшов у спілкуванні на «ви».
Тепер маленька пташка звела до купи свої тендітні брівки, наче в неї заболіло все відразу й тихо відповіла:
– Я не хочу нічого такого, Тимуре Анваровичу. Просто забути якнайшвидше. Головне, що він живий і мене не посадять. Цього досить.
– Добре. Я не маю жодного права тебе примушувати. Але ж виродок зробить те саме знову й знову. Постраждають такі ж невинні, як ти. Невже тобі це байдуже? – спробував професійний підхід у роботі з постраждалою Буянов.
– Ні, не байдуже. Але я не можу. Пробачте, будь ласка. Я вже, мабуть, піду. Мені треба до бабусі зателефонувати та на заняття йти. Дякую за все, що Ви для мене зробили. Ви гарна людина, Тимуре Анваровичу. Я буду пам’ятати Вас завжди...
– Кіро, ти так урочисто прощаєшся, наче відлітаєш на іншу планету. Може ще й зустрінемося колись. Місто ж у нас маленьке! Буду потрібен, ось телефонуй, – він дав дівчинці свою ламіновану візитку та зачинив за нею двері.
Це дивно, але наразі адвокату здалося, наче він втрачає щось дуже важливе й дороге.
