Спочатку:
На сторінку книги
А в туманному Лондоні, в орендованій квартирі біля вікна, сиділа й курила свою першу вранішню сигарету колишня дружина Тимура Буянова – Вікторія.
З того часу, як її кинув молодий коханець-стриптизер, Віка не надто переймалася здоров’ям. Хоча здорова вона була як кінь, адже ніколи не працювала, а лишень тягалася по ювелірних салонах та скуповувала прикраси. Тільки тепер її брязкальця підуть під заставу, щоб сплатити за дороге житло. І взагалі Вікторія почувалася, наче стара розбита колода.
Вона ненавиділа цілий світ ще й за те, що гордо відмовилася від грошей свого колишнього й від цього життя в чужій країні ставало все нестерпнішим. Але ж вона, дурна, сама наполягла на розлученні та геть не приховувала своєї аморальної поведінки.
Роботу Буянова шукати не збиралась, хоч і могла працювати перекладачем. Адже вона колись все-таки закінчила факультет іноземних мов та зналася в англійській і французькій мовах.
Віка була корінною киянкою і в універі познайомилася з гарячим південним хлопцем Тимуром Буяновим. Він сподобався їй своїм нестримним азартом, як у навчанні, так і в ліжку.
Студенти проводили разом багато часу, аж доки не зрозуміли, що скоро стануть батьками. Тоді, чесний і благородний, Тимур запропонував дівчині заміжжя. Вона не відмовилась.
Спочатку парочка жила з батьками Вікторії й у них народився син Едуард. А коли Тимур отримав диплома та почав працювати, вони орендували квартиру. Скоро у пари народилася ще й донька Саманта.
Азартний Буянов землю рив і накопичував досвід та зв’язки, щоб стати популярним адвокатом. З його неймовірним натиском та сміливістю – скоро ця мрія почала здійснюватись.
Перші серйозні перемоги принесли Тимуру гроші й клієнтів. Він брався за самі безнадійні справи та доводив їх до логічного й блискучого фіналу. На ті часи, родина жила майже по-королівськи.
Але такому «щастю» молода дружина раділа доволі своєрідно. Вона купувала собі красиві сукні й відвідувала різноманітні публічні заходи. Діти навчались у престижній школі, а у Тимура з’явилося стільки роботи, що йому було геть не до світських забав.
Ось тоді вона й помандрувала з ліжка в ліжко. Неперебірлива Віка встигла побувати подружкою масажиста й кравця, бізнесмена й таксиста... Стоп! Далі вести перелік немає жодного сенсу. Та якось гаряча звабниця не поділила коханця з однією впливовою дамою й розгорівся гучний скандал.
Вікторії навіть погрожували й на хвильку вона схаменулася, а потім закрутила шалений роман зі своїм колишнім однокласником. Відомий український каскадер працював на батьківщині й за кордоном та мав величезні гроші й успіх. Ось тоді Тимур вперше задумався над поведінкою дружини і зрозумів, що їх «кохання» зазнало краху.
Поруч на підвіконні забринів телефон. Вікторія глянула на екран і побачила там стару знайому. Це була Жанна Корсун – дружина власника адвокатської контори, де працював Тимур.
Віка відмовилася від спілкування з чоловіком та ще не знала ні того, що він більше не працює на Корсунів, ні іншого неймовірно цікавого факту з життя свого колишнього. Діти інколи перекидалися словом з татусем, але про своє особисте життя з нащадками Буянов не розмовляв.
– Лондону від Києва щирі вітання! – весело почала Жанна.
– І тобі привіт, стара! – нахабно вимовила Вікторія.
– Як поживаєш, Віко? Що юний коханець третю дитину тобі ще не зробив? – пропустила відверту образу Корсун.
– Та горіти йому в пеклі! Кинув мене, сволота, заради довгоногої шльондри. Додому я збираюся, Жанко. Підлещуся до свого Тимурчика, він і розтане. Буянов – він же до чортиків вірний і дурний!
Від цих її слів київська абонентка притихла, а потім як це буває у жінок, Корсун помстилася відразу за колишні й нинішню грубість так:
– Вікусю, а ти хіба новин зовсім не знаєш? Зараз я скину тобі фото і якщо будуть запитання, з радістю відповім.
– Яких новин, Жанно? – тільки й встигла запитати Вікторія, коли прилетіло фото прекрасних молодят Буянових.
– Жанко, що це таке? Сама монтаж змайструвала, чи синочка просила?
– Та ні, дорогенька. Це не монтаж, а сувора реальність. Твій колишній дійсно собі молоду родину змайстрував. Я сама, коли побачила, мало дах не поїхав. Ми ж Тимурчика звикли бачити лише відданим захисником Закону та й тільки. А наразі пан Буянов тане від щастя, бо скоро стане татком. І від нас він пішов, щоб ближче до дружини-студентки бути. Це мій Андрійко їх у Палаці спорту, на концерті, здибав і все розшифрував... Віко, а чого ти притихла? Що не рада за свого колишнього? – заходилася добивати стару знайому Жанна Корсун.
– Твою мать, Жанно! Як ти можеш? Ти ж моя подруга й так зловтішаєшся! – втрачала розум від люті Буянова та відчувала, як з-під ніг вислизає останній клапоть твердої поверхні.
– Саме тому й розповідаю, що подруга. Бо хіба краще було б, якби ти з речами до нього приперлася? Осоромилася б перед його малоліткою на все життя! Віко, та плюнь ти на нього. Повертайся до Києва. Тут розлучених мужиків, як бруду. З твоїми талантами, окрутиш будь-якого, – доброзичливо вмовляла Вікторію колишня подруга, а сама просто мліла від втіхи.
– Я подумаю, Жанно. За підказку й новину дякую. Поки бувай здорова! – через силу стримувала гнів Буянова.
Вона обережно поклала айфон на підвіконня, а потім схопила чашку й жбурнула її, разом з недопитою кавою об стіну. По шпалерах чужого помешкання потекла темна жижа, та наразі жінці було геть не до чистоти й затишку.
Наче скажена кішка, вона шукала поглядом ще якусь «жертву», щоб більше випустити пару. Вікторія не могла зрозуміти: як така чарівна й розумна персона залишилася за бортом власної долі?
Скоро зі зміни в пабі прийшла Саманта. Так, та сама випускниця Лондонського університету, що за час навчання зірок з неба не хапала та й після випуску не шукала чогось за профілем.
В безвідповідальності донька була страшенно схожа на свою матір. Але, щоб не сидіти в чужому кутку та не вислуховувати докори мамці, вона працювала офіціанткою. Не пішли на користь дівчині всі ті гроші, котрі дбайливий татусь вклав у її закордонне навчання.
– Мамо, а що це зі стіною? – здивовано спитала Сем та вже побачила шматки фарфору на підлозі.
– То я твого батька-жеребця по стіні розмазала! – скрикнула Віка. Донька зітхнула й мовчки почала прибирати розбиту чашку.
– Господи! Ви знову міжнародний зв’язок своїми розбірками засмічували? Мамо, ну навіщо він тобі? Розбіглися і слава Богу, – знизала плечима Сем.
– А ти на оце подивись і зрозумієш! – не стала приховувати Вікторія від дорослої доньки надісланого Жанною знімка.
Дівчина байдуже оцінила фото й припустила:
– І що? У тата завжди купа молодих та вдячних клієнток. Мабуть, вляпалася десь, а він допоміг вилізти. Чого це тебе так зачіпає?
При цих словах дочки, Вікторія сховала руки за спиною, щоб ненароком не вдарити дитину.
– Страшне яка вдячна! Та соплива сучка йому так щиро дякує, що прилип до неї як намагнічений. Бачиш?
– Мамо, я не знала, що в тебе до батька й досі є почуття. А навіщо ж ти вимагала розлучення? – розсміялася дівчина та додала: – Вибач, але у твоєму віці ревнощі додають зморщок. Наш татко - кремінь і любить лише роботу.
– Сем, ти зовсім тупа? Це його дружина, причому абсолютно законна! І скоро в тебе з’являться маленькі братики й сестрички... А судячи з їх променистих очей – нащадків наліплять багато. Це ти будеш все життя поміж столиків з тацею задом крутити, щоб отримати чайові. Татусь же й не згадає! – безсило обурювалася Буянова.
– Та хто тобі сказав таку дурницю? – ще раз недовірливо глянула на екран Саманта.
– Хто? Жанна прислала. Тому правдивість стовідсоткова. Корсун просто соловейком заливалася, радіючи нашій біді. А ще твій таточко більше не популярний столичний адвокат. Кинув він практику, заради цієї «студенточки». Щоб їй здохнути! Він тепер щасливий злиденний препод. Оце з’їздили ми з тобою, доню, до Європи, – сіла на ліжко Віка і в її мстивому погляді читались дуже негарні думки.
Та й Саманта миттю засумувала за грошима батька, адже розуміла, що їх безбідний вояж по Сполученому Королівству добіг кінця. А вдома, в Києві, чекає стара материна квартира, на виїзді з міста й коротка допомога по безробіттю.
Зате коли, після зміни, вдома з’явився бармен Єдик, надіслане фото його геть не здивувало.
– Ну, батя краш! Нічого собі бабу відхопив. Гарнюня така в мене мачуха вимальовується. Та не сумуй, мамо! Може вона його скоро кине, а ти чергу поки займай.
– Дурисвіт ти, синку! Що мелеш? Житимемо далі як? – істерила Вікторія.
– Звичайно житимемо - працюючи! Я собі за барною стійкою завжди копійку зароблю і взагалі звідси нікуди не збираюся. Та й Кеті моя до України не поїде. А ви, я бачу, додому намилися? То це вже без мене! – може й не такі талановиті, але в синові явно говорили батькові гени.
