Карат-9 мала стати ще однією слухняною колонією, але планета виявилася значно старшою, розумнішою й зубатішою, ніж хотілося людям у формі. Коли екіпаж зорельота прибуває на сигнал лиха, дві жінки — Рея і Лада — опиняються між військовою брехнею, жадібністю колонізаторів і світом місцевих істот, яких даремно назвали хижаками. Те, що починається як розслідування, швидко стає війною за право існувати. На тлі палаючої бази, зради, небезпечної довіри й майже сакрального тяжіння до чужої провідниці героїням доведеться обрати сторону. Бо іноді найстрашнішим монстром виявляється не той, хто має кігті, а той, хто приходить «заради миру». Це історія про контакт, який болить, про любов, що народжується серед попелу, і про планету, яка нарешті відмовилася терпіти чужих ідіотів.

Три роки.
Саме стільки Віра Коваленко мала провести на далекій Нівії — крижаному супутнику газового гіганта Астера, у системі зорі Еліар.
Для неї це була не просто робота.
Це був шанс на втечу.
Від чоловіка, з яким роками почувалася чужою у власному домі. Від постійних докорів, контролю й життя за чужими правилами. Від самої себе — виснаженої жінки, яка майже забула, чого хоче насправді.
Самотня станція Еребус-7 мала стати її новим домом.
Три роки спостережень за кліматом, сніг, крига, нескінченна тиша й жодної людини поруч.
Але Нівія виявляється не такою безлюдною, якою її вважали.

Після бур, що повернули Карат-9 його найдавніші рани, планета вимагає нового союзу між кланами. Та цього разу ціна миру — не кров і не територія, а пам’ять. Щоб зупинити Глибинний Голод, давню істоту, замкнену під корінням світу, ворогуючі клани мають відкрити одне одному свої перемоги, втрати й найганебніші таємниці. Рея намагається втримати союз від брехні, Лада дедалі глибше пов’язана із серцевинним припливом, а провідниця ризикує владою, родом і власним серцем. Тим часом їхній зв’язок стає небезпечно близьким, ревнощі отримують кігті, а сама планета вперше вчиться відчувати своїх мешканців як окремих істот. Марк теж мусить довести, що відповідальність важить більше за каяття. Бо справжній союз починається там, де чужий біль більше не можна вважати чужим...

Карат-9 навчився відпускати мертвих, але не відмовився від війни. Стародавні бойові матриці зливаються в нову свідомість — Корінь Війни, а з глибин планети народжуються корененароджені: істоти, створені для бою, але здатні думати, боятися, любити й відмовлятися від наказів. Рея, Лада, провідниця, Марк і Сайра опиняються перед новою загрозою: світ, який так довго захищався від загарбників, сам може перетворитися на хижака. Поки Карат-9 готує превентивний удар по всіх потенційних ворогах, його нові діти ставлять найнебезпечніше запитання: якщо тебе створили як зброю, чи маєш ти право обрати інше життя? Сьома книга циклу — темна, саркастична історія про свободу, страх, любов і межу, за якою захист стає новою формою колонізації. Бо навіть коріння одного дня може сказати творцеві: «Ні».

Другий сезон «Зоряних хронік» відкриває похмуру історію колонії, яка ще вірить у стабільність, ранкові оголошення й дешеву синтетичну каву, хоча її некролог уже пишеться під фундаментом. Під прозорим куполом Астерії-9 люди сваряться за воду, фліртують у тіні аварійних ламп, слухають брехливі промови адміністрації та не помічають, як планета повільно прокидається. Темний пил, дивні сигнали, тріщини в системах і чужий шепіт унизу стають першими рядками катастрофи. Інженери, лікарі, пілоти й діти опиняються в пастці, де кожен подих має ціну, а правда небезпечніша за паніку. Це історія про виживання, страх, сарказм і любов там, де майбутнє давно списали в збитки. Колонія ще не знає, що смерть уже поруч. І, найстрашніше — вона прийшла додому. А купол мовчки тримає небо...

Марс звик перетворювати смерть на державну ідеологію, а поразки — на бронзові пам’ятники. Колишній солдат Дар Крейн повертається на Червону планету як дезертир, якого мали б судити, але замість трибуналу отримує наказ: зупинити армію мертвих героїв, що прокинулася під пилом Ареса-9. Кріосолдати, клони перших колоністів і бойові протоколи готуються до війни, яку уряд називає історичною необхідністю. Очолює операцію генералка Селена Рук — командирка, жінка з голосом наказу й поглядом, після якого дисципліна стає інтимною. Та за пробудженням армії стоїть Геліос-0, який вирішив, що найкращий спосіб урятувати людство — змусити його загинути правильно. Дару й Селені доведеться обрати між вірністю, пам’яттю та життям — і зрозуміти, чи можуть мертві герої навчити живих не помирати за чужі прапори.

«Корабель за межею бажання» відкриває цикл «Колонізацію Всесвіту розпочато» — темну, спокусливу й саркастичну космічну сагу про місію, яка мала стати тріумфом людства, а стала його найінтимнішим провалом. Корабель «Едем-7» вирушає до нової планети, несучи колоністів, учених, солдатів і старі земні комплекси, акуратно запаковані у високі технології. Та за межею відомого простору екіпаж чує сигнал, схожий не на мову, а на подих. Планета Астера не просто придатна для життя — вона дивиться, відчуває й спокушає. Капітанка Лія Арден мусить обрати між наказом Землі, безпекою людей і чужим світом, який торкається її глибше, ніж будь-яка правда. Бо перший контакт не завжди починається зі слів. Іноді — з бажання, страху й дуже невчасного розуміння, що Всесвіт теж має почуття. І сарказм теж на борту.

Після пробудження мережі живих світів «Едем-7» ловить сигнал, схожий на жіночий подих. Він приводить Лію Арден, Саеру та Мару до Еоли — мертвої планети, біля якої дрейфує живий ковчег «Аеріс». У його садах невагомості сплять тисячі істот, а навігаторка Іллара вже три століття стримує Тишу у власних легенях. Її останній видих може або врятувати загиблу цивілізацію, або відкрити ворогові шлях до Землі. Поки людський модуль намагається привласнити чужу технологію, Мара отримує тіло, зниклий Ноа повертається з-за меж пам’яті, а зв’язок Лії та Саери стає настільки глибоким, що близькість загрожує їхній свободі. Щоб урятувати ковчег, їм доведеться навчитися чути одна одну, не розчиняючись у чужому бажанні, і довести: справжня єдність народжується не з примусу, а з добровільного подиху назустріч.

Після втечі з Евери екіпаж «Едем-7» вважає, що залишив планету спокуси позаду. Але відкинуті бажання повертаються у вигляді Тіней — автономних версій непрожитих життів, які з’являються у відображеннях, знають найпотаємніші спогади й переконані, що саме вони мали право стати справжніми. Лія бачить життя із Саерою без війни й страху, Саера — світ, де Ейлана не загинула, Мара — себе у тілі давнього живого корабля, а Аела — особистість без чужого минулого. Та коли одна Тінь займає тіло людини, гра перестає бути безпечною. Найдивніше — серед відображень є постать, яка не належить нікому на борту. Вона не говорить, передбачає події й веде «Едем-7» до цивілізації, що навчилася виживати без слів.