Раді Вас бачити!

Гейзел

День був похмурим і дощовим, ідеальним для того, щоб вдесяте (а може, вже й удвадцяте) дочитати "Буремний перевал". Коли я закрила книгу, Сесілія довго мовчала, дивлячись на струмені дощу, що стікали по склу.

— Знаєш, — раптом промовила вона, і в її голосі з'явилися дивні, низькі нотки. — Я все життя думала, що я — Кетрін. Примхлива, егоїстична, розриваюся між обов'язком і пристрастю.

— Хіба не так? — усміхнулася я.

— Ні, — вона повернулася до мене, і її погляд був темним, майже палаючим. — Сьогодні я зрозуміла. Я — Гіткліфф. Мовчазний, одержимий, готовий зруйнувати все заради кохання. А ти... ти — моя Кетрін. Моя дика, невловима душа.

Я відчула, як по шкірі пробігли мурашки.

— Що ти маєш на увазі?

— Давай зіграємо, — прошепотіла вона. — Будь моєю Кетрін. Дозволь мені кохати тебе так, як він кохав її. До нестями.

Це було божевілля. Але я не змогла відмовити.

Вона взяла мою руку і притиснула до своїх губ. Її поцілунок був не ніжним, а владним, майже грубим. Вона дивилася на мене знизу вгору, і в її погляді була така одержимість, що я відчула, як слабнуть мої коліна.

— Іди до мене, — наказала вона.

Я підійшла і стала перед нею на коліна. Вона провела рукою по моєму волоссю, а потім стиснула його в кулак, змушуючи мене підняти голову.

— "Будь зі мною завжди, прийми будь-яку форму, доведи мене до божевілля!" — прошепотіла вона слова Гіткліффа, і її голос тремтів від пристрасті. — "Тільки не залишай мене в цій безодні, де я не можу тебе знайти!"

Її вільна рука ковзнула під мою блузку, її пальці знайшли мої груди. Її дотик був вимогливим, владним. Вона пестила мене, і я стогнала, повністю підкоряючись її волі. Це була дивна, п'янка гра. Вона була моєю пацієнткою, моєю тендітною коханою, але в цей момент вона була моєю володаркою.

Вона змусила мене лягти на килим перед каміном, а потім повільно, спираючись на крісло, опустилася на коліна поруч зі мною. Вона нависла наді мною, її волосся впало мені на обличчя, а в її очах, що виблискували у світлі полум'я, горів темний, дикий вогонь.

Вона почала цілувати мене — повільно, глибоко, досліджуючи мій рот, а її руки ковзали по моєму тілу, знімаючи залишки одягу.

— Розкажи, що ти відчуваєш, Кетрін, — прошепотіла вона мені на вухо, її гарячі губи торкалися моєї шкіри. — Я хочу чути.

І я розповідала. Я шепотіла про те, як шалено б'ється моє серце, як палає моя шкіра від її дотиків, як все моє тіло прагне її. А вона слухала і втілювала мої слова в життя, її пальці й губи знаходили саме ті місця, про які я шепотіла. Це був повільний, психологічно напружений, неймовірно пристрасний акт любові, де головним були не просто дотики, а слова, що народжували ці дотики, і ця шалена, небезпечна гра.

Зі щоденника Сесілії

1 січня 1964 року. Корнуолл.

Вчора був Новий рік. Перший, який ми зустріли тут вдвох з Гейзел, але сподіваюсь перший з багатьох. Джуліан вже поїхав у Лондон, ми були самі.

Ми сиділи на килимі, слухали по радіо, як б'є Біг-Бен, і пили шампанське з тонких келихів. Були лише ми. І тиша, та потріскування дров у каміні.

Це було не схоже на жоден Новий рік у моєму житті. Не було галасливих гостей, гучної музики, фальшивих посмішок. Був лише спокій. І її рука в моїй.

Я дивилася на полум'я, і зрозуміла, що ніколи, ніколи в житті я не була такою щасливою, як у цю тиху, таємну ніч. Я знайшла свій дім.