Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Кохання – як вода, – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод – стає мов камінь.
Леся Українка, з драми-феєрії "Лісова пісня"
Корнуолл, Англія. Серпень, 1968 рік.
Гейзел
Скрип залізних воріт за моєю спиною прозвучав, як видих полегшення. Я вийшла з кладовища і повільно пішла до автобусної зупинки. Повітря було солоним, воно пахло морем і розпеченим камінням. Чайки кричали десь високо в небі.
Я сіла на дерев'яну лавку, чекаючи на старенький двоповерховий автобус, що мав відвезти мене додому, у Сент-Мос. Повз проїхав яскраво-червоний Austin Mini, і з його відкритого вікна на всю вулицю лунала "Hey Jude". Я посміхнулася. Іноді мені здавалося, що світ змінюється швидше, ніж я встигаю це помічати.
Коли я нарешті дісталася до нашого маленького будиночка, що ховався у затишній бухті, мене зустріла тиша. Я пройшла крізь прохолодні кімнати й вийшла у невеликий сад, що спускався до самого моря.
І там я побачила їх.
Він стояв біля старої лави, занурюючи дротяну петлю у миску з мильним розчином, а маленька дівчинка у світлій сукенці з захватом спостерігала, як у повітря злітають величезні, прозорі кулі, що переливалися на сонці всіма кольорами веселки.
Дівчинка помітила мене першою. Її обличчя спалахнуло радістю.
— Гейзел, ти повернулася! — закричала вона і, смішно перебираючи маленькими ніжками, побігла до мене. — А ми з татком пускаємо мильні бульбашки, він вміє робити такі величезні!
Я підхопила доньку на руки, міцно притискаючи її до себе, вдихаючи знайомий солодкий запах її волосся, і повернулася до чоловіка, який дивився на нас з теплою, трохи втомленою посмішкою.
— Як пройшов день, Джуліане?
Зі щоденника Сесілії
15 березня 1963 року. Оксфордшир.
Моя перша шлюбна ніч з Джуліаном пройшла непогано. Я очікувала на щось страшне, незграбне або, ще гірше, принизливе. Але нічого цього не було. Він був чуйним та лагідним, і мені навіть було майже гарно.
Він не вимагав нічого, лише питав, чи я готова. Його дотики були обережними, майже невпевненими. Коли все скінчилося, він не відвернувся, а просто обійняв мене і так ми й заснули. Вперше за довгі місяці я почувалася у безпеці.
Можливо, це непоганий початок. Не для шлюбу, про який пишуть у романах. Але для дружби.
