Раді Вас бачити!

Гейзел

Чаювання на балконі стало несподіваним ковтком свіжого повітря для нас обох. Після нього в повітрі ніби розвіялася частина напруги. Сесілія була більш розслабленою, більш відкритою. Після обіду, коли я допомагала їй влаштуватися на ліжку з подушками для читання, вона раптом запитала:

— Гейзел, скільки вам років?

Я здивувалася цьому несподіваному запитанню.

— Мені двадцять чотири, — відповіла я.

Вона задумливо кивнула.

— А мені двадцять один. Я ніколи не думала, що хтось майже мого віку буде... опікуватися мною.

В її голосі не було докору, лише тиха констатація факту.

— Вік не має значення, Сесіліє, — сказала я. — Важливо лише те, що я тут, щоб допомогти вам.

— Але ви ж маєте своє життя, — продовжила вона, дивлячись на мене уважно. — Мрії. Що ви хотіли робити до того, як... потрапили сюди?

Це було перше її справжнє запитання про мене. Не про мої обов'язки, не про її лікування, а про мене як особистість.

— Я хотіла вступити до медичної школи, — зізналася я. — Стати лікарем.

— Справжнім лікарем? — в її голосі прозвучало щире здивування.

Я усміхнулася.

— Так. Я завжди хотіла допомагати.

Настала коротка пауза, і потім Сесілія тихо сказала:

— А про що ви мріяли? До того, як захотіли стати лікарем?

Я задумалася. Це було так давно.

— Я любила читати про далекі країни. Уявляти собі, як я там живу. Я хотіла побачити світ.

— А зараз? — її погляд був пронизливим. — Ви все ще цього хочете?

Я відвела очі.

— Звичайно. Але зараз... зараз у мене є інші обов'язки.

— А що було у вашому минулому? — не здавалася вона. — Які вони, ваші друзі?

Я розповіла їй про Сару, про навчання, про Артура — мого приятеля зі школи медсестер, з яким ми просто приємно проводили час. Я говорила чесно, але стримано, не вдаючись у подробиці.

Ми розмовляли майже годину. Про мої плани, про її спогади про життя до аварії — про гру на фортепіано, яке тепер мовчало у вітальні, про навчання, про її друзів, що тепер майже не відвідували її. Вперше ми говорили не як медсестра і пацієнтка, а як дві молоді жінки, які намагаються зрозуміти одна одну. І в цій розмові я почала бачити за тендітною, хворою дівчиною сильну, розумну особистість, сповнену невитраченої енергії та нереалізованих мрій.

Сесілія

Мені було цікаво. Справді цікаво дізнатися про неї щось більше. Вона завжди була такою зосередженою на мені, на моїх потребах, що я ніколи не замислювалася про те, ким вона є насправді.

Її розповіді про мрії щодо подорожей, про бажання стати лікарем відкрили для мене зовсім іншу людину. Вона не просто медсестра, яка виконує свою роботу. В неї є власні амбіції, власне минуле.

Мене здивувало, що вона старша за мене всього на три роки. Вона здавалася такою... дорослою, такою впевненою. Але коли вона розповідала про свої колишні захоплення чи про свого друга Артура, в її голосі з'являлася легка нотка ніяковості, яка робила її ближчою, зрозумілішою.

Ця розмова була дивною. Ми говорили про звичайні речі, але в повітрі відчувалася якась нова близькість. Наче ми обидві зробили крок назустріч одна одній, скинувши частину своїх захисних мурів. І я вперше побачила в ній не лише ту, хто доглядає за мною, а й просто... Гейзел. Молоду жінку зі своїми думками, почуттями та бажаннями. І це було приємно. Дивно приємно.