Раді Вас бачити!

Гейзел

Я випровадила леді Агнес, пообіцявши дати Сесілії сильне заспокійливе. Коли ми залишилися самі, я міцно обійняла її, гойдаючи, як маленьку дитину, поки її ридання не стихли.

Я посадила її на ліжко. Вона дивилася на мене, і в її очах була така безодня болю, що моє серце розривалося на шматки.

— Це... це дуже гарна партія, Сесіліє, — почала я, і кожне слово було, як ніж у моє власне серце. Але я мала це сказати, бо треба було розумною. — Він милий, добрий. Він смішить тебе. Він буде чуйним чоловіком...

— Я хочу бути з тобою, — прошепотіла вона, обриваючи мене.

— Ми не можемо бути разом, — сказала я, і сльози покотилися по моїх щоках. — Ти ж розумієш. Це неможливо. Це не життя. Що ми будемо робити? Ховатися все життя?

— Мені байдуже! — її голос став сильнішим. — Я хочу бути лише з тобою!

— А я? — вигукнула я. — Ти подумала про мене? Що буде зі мною? Мене звинуватять у тому, що я... спокусила хвору, беззахисну дівчину! Мене посадять до в'язниці! Моя мрія стати лікарем, моє майбутнє — все буде зруйновано!

— Тоді... тоді давай втечемо, — її очі горіли відчайдушною ідеєю. — Ми поїдемо кудись, де нас ніхто не знає! Ти будеш працювати, а я... я щось придумаю! Ми зможемо!

— Це дурня, Сесіліє! — я схопила її за плечі. — Це мрії з твоїх романів! Це не реальність! Ти не можеш втекти від свого імені, від своєї родини! А я не можу втекти від бідності й свого походження!

— Я кохаю тебе, Гейзел, — прошепотіла вона, і ці три слова прозвучали, як вирок.

— Ні... — я затрусила головою, відступаючи від неї. — Ні, ні, ні...

І в цей момент у двері тихо постукали.

Ми завмерли, дивлячись одна на одну. Стук повторився, більш наполегливо.

— Сесіліє? — пролунав з-за дверей знайомий, м'який голос. — Можна? Це я, Джуліан.

Сесілія

Його голос. Голос мого майбутнього, мого вироку. Я подивилася на Гейзел, на її обличчя, мокре від сліз, на її губи, що шепотіли "ні, ні, ні...". І я зрозуміла, що вона мене ніколи не вибере. Вона обере реальність. А я не могла жити в цій реальності.

Темрява почала згущуватися по краях зору, і останнє, що я побачила, було її перелякане обличчя.