Раді Вас бачити!

Гейзел

Я розгорнула книгу на розділі про жіноче здоров’я й почала показувати Сесілії схеми, читала вголос сухі, наукові пояснення. Мій голос звучав рівно, я намагалася бути вчителькою, а не учасницею. Але це було складно, адже я відчувала тепло її плеча поруч зі своїм.

— Ось, бачиш? — прошепотіла я, показуючи пальцем на схему клітора. — Тут зосереджено найбільше нервових закінчень. Тому реакція на стимуляцію саме тут... така сильна. Це просто фізіологія.

Вона мовчки дивилася, її обличчя було серйозним і зосередженим. Вона вбирала знання, і я бачила, як у її очах зникає тінь сорому, а натомість з'являється глибока, майже наукова цікавість.

Потім настав час процедур. Я дістала коробочку з маззю та один зі стерильних аплікаторів.

— А це, — сказала я, і мій голос ледь помітно тремтів, — нова процедура. Треба ввести мазь всередину. Цим.

Я показала їй, як аплікатор наповнюється білою, густою маззю. Вона кивнула. Я підготувала все, розстелила клейонку. Вона лягла і розвела ноги, але цього разу в її рухах не було приниження. Була... готовність. Участь.

Мої пальці, змащені залишками мазі, обережно торкнулися її. Вона глибоко вдихнула. Я розсунула складки її шкіри, знаходячи вхід. Тепер я знала, що я роблю. Я знала, куди торкаюся. І я відчувала, як її тіло миттєво відгукується — стає вологим, теплим, приймаючим.

Я повільно ввела пластиковий аплікатор. А потім, слідуючи інструкції, почала так само повільно натискати на поршень, вводячи ліки. Я дивилася на її обличчя. Її очі були заплющені, губи ледь розкриті. Вона дихала глибоко й уривчасто.

І тоді я вчинила це. Не знаю, чому. Можливо, щоб зробити це менш клінічним. Можливо, з цікавості. Можливо, тому, що мені схотілося, щоб Сесілія нарешті отримала свідоме задоволення, до якого так прагнула. Коли поршень дійшов до кінця, я не вийняла аплікатор. Я почала рухати ним. Повільно. На сантиметр всередину, на сантиметр назовні. Легкий, ледь помітний, круговий рух.

Її реакція була миттєвою. Вона голосно застогнала, і цей стогін був сповнений чистої, неприхованої насолоди. Її стегна піднялися мені назустріч, її нігті впилися в долоні. Я продовжувала. Швидше. Глибше. Я чула її прискорене дихання, її тихі, уривчасті схлипи. Я відчувала, як її тіло напружується під моєю рукою. Це вже не була процедура. Це був секс. Можливо, незграбний, можливо, неправильний, але це був він.

Коли я відчула, що вона наближається до піку, коли її тіло почало тремтіти у передчутті, я вийняла аплікатор і мої пальці, мокрі від її вологи, знайшли ту саму точку, про яку я читала тільки що разом з нею. Я ледь торкнулася її, як вона закричала — довго, звільняюче, віддаючись хвилі, що поглинула її.

Я відвела руку. Кімнату наповнила тиша, яку порушувало лише її важке дихання. Вона лежала, її тіло було розслабленим і знесиленим. Через хвилину вона розплющила очі. Вони були темними, розширеними від насолоди.

— Ти... — прошепотіла вона, ледь переводячи подих. — Ти зробила це навмисно. Для мене. Чому?

Її пряме питання застало мене зненацька. Я опустила очі, дивлячись на свої руки, що все ще були вологими. Чому я це зробила? Я й сама не знала відповіді до цієї секунди.

— Я... — почала я, і мій голос зрадив мене, затремтівши. — Можливо, тому, що мені захотілося, щоб ти нарешті відчула це усвідомлено. Не випадково, не як побічний ефект від процедури.

Вона дивилася на мене, і в її погляді було щось нове — не просто збудження, а глибоке, приголомшене розуміння.

— Тобто... — прошепотіла вона. — Ти можеш робити мені так... приємно? Кожен день?

Це наївне, відчайдушне прохання повернуло мене до реальності. Я відвела погляд.

— Я... я не знаю, що на це відповісти, Сесіліє, — тихо сказала я. — Я тут, щоб вам допомагати. Але те, про що ви просите... це... складно. І, мабу-у-у-уть, неправильно. Це не те, що повинна робити медсестра.

Сесілія

Книга. Це було одкровення. Я дивилася на ці схеми, слухала її тихий голос і відчувала, як з моїх плечей спадає величезний тягар. Це не ганьба. Це не хвороба. Це — просто моє тіло. І воно може відчувати... таке.

Коли вона почала готуватися до процедури, я не відчувала страху. Я відчувала лише шалену, п'янку цікавість. Ми обидві знали. Ми обидві читали. І тепер це був наш спільний експеримент.

Її дотик був іншим. Впевненим. Досвідченим. Коли вона торкнулася мене, моє тіло відгукнулося миттєво, без сорому, без вагань. Воно було готове.

Коли вона почала рухати аплікатором всередині мене, я зрозуміла, що вона робить це навмисно. Вона досліджувала. Вона дарувала мені насолоду. І я прийняла цей дарунок. Я дозволила собі відчувати. Я віддалася її рукам, її ритму, і це було неймовірно. Хвиля підіймалася все вище, і коли її пальці торкнулися мене там, де, як я тепер знала, ховається епіцентр насолоди, я вибухнула. Це було так сильно, так глибоко, як ніколи раніше. Я навіть не уявляла, що можна відчути щось подібне.

Коли я змогла дихати, я подивилася на неї. Вона була сенсом мого нового світу. І я поставила їй те питання, яке билося в моїй голові.

А її відповідь... Ну вона не сказала "ні", це головне. Вона сказала "це складно". "Неправильно". Але вона не сказала "ні"! І в цій її розгубленості, в цій її чесній невпевненості було більше надії, ніж у будь-якому "так". Вона вагалася. А це означало, що я маю шанс.