Раді Вас бачити!

Гейзел

Святвечір минув на диво спокійно. Після галасливого прийому та кількох днів, сповнених гостями, вечеря у вузькому родинному колі здавалася майже затишною. Джуліан та його родина залишилися, і він знову був чарівним, але я бачила, що Сесілія відповідає на його жарти трохи відсторонено. Її погляди все частіше були спрямовані на мене.

Коли годинник пробив десяту, і всі почали розходитися по своїх кімнатах, готуючись до сну, я допомогла Сесілії піднятися до неї. Дім затих. За вікном тихо падав сніг.

— Зачекайте, — прошепотіла вона, коли я вже збиралася йти. — Ще не все. У мене є дещо для вас.

Вона вказала на невеликий пакунок, що лежав на її ліжку, загорнутий у срібний папір. Моє серце закалатало.

— У мене... у мене теж є дещо для вас, — промовила я, і, не чекаючи, вислизнула у свою кімнату.

Мій подарунок, важкий, прямокутний пакунок, лежав на комоді. Я взяла його, мої руки ледь тремтіли, і повернулася до неї.

Ми розгортали їх одночасно, як діти. Вона обережно зняла папір і дістала щоденник. Вона провела пальцями по гладкій зеленій шкірі, по обрізу. Її очі наповнилися сльозами.

— Він... прекрасний, — прошепотіла вона. — Дякую.

Я розгорнула свій. Це була проста срібна рамка. А в ній — та сама фотографія. Наша. Я бачила наші обличчя, те, як вона дивиться на мене, і відчувала, як у горлі з'являється клубок.

— Щоб ви ніколи не забували, — тихо сказала вона.

І в цю мить всі слова стали зайвими. Я поставила фотографію на її тумбочку, підійшла до неї й, нахилившись, поцілувала. Спочатку — ніжно, обережно. А потім — глибше, відчайдушніше. І це був мій свідомий вибір.

Я допомогла їй роздягнутися і лягти у ліжко. А потім, не вагаючись, зняла одяг сама і лягла поруч, під ковдру. Її тіло було гарячим, вона тремтіла. Ми лежали у напівтемряві, дивлячись одна на одну, а наші руки почали власну, сліпу розмову, досліджуючи тепло шкіри та вигини тіл. Це було повільно, ніжно. Я пестила її груди, а вона — мої. Я відчувала, як її пальці обережно торкаються мого живота, спускаючись все нижче.

І цього разу, коли вона запитала "можна?", я не сказала "ні". Я лише кивнула, заплющивши очі.

Сесілія

Весь вечір я думала лише про це. Про подарунки. Про те, що буде потім. Коли ми залишилися наодинці, і я побачила в її руках пакунок, я зрозуміла, що момент настав.

Щоденник. Це було так несподівано і так... правильно. Вона побачила мене. Не мою хворобу, не мій статус. А мене. Мою душу.

Коли я дивилася, як вона розгортає мій подарунок, як її очі наповнюються сльозами, я зрозуміла, що вгадала. Вона теж це відчувала.

Її поцілунок був відповіддю на всі мої невисловлені питання. Коли вона лягла поруч зі мною, я вперше за довгі місяці не відчувала себе самотньою у цьому величезному ліжку.

Її тіло. Яке воно було інше. Сильне, пружне. Я торкалася її, і кожен дотик був відкриттям. Її шкіра пахла лавандою, її волосся — снігом. Я відчувала, як шалено б'ється її серце, і це було найсолодшою музикою.

Коли мої пальці, набравшись сміливості, торкнулися її там, внизу, я відчула, як вона здригнулася. Але вона не зупинила мене. Я відчувала її вологість, її тепло. Я робила це для неї, і дарувати їй насолоду було ще приємніше, ніж отримувати самій.

Вона стогнала, тихо, майже нечутно, зарившись обличчям у мою подушку. І коли її тіло вигнулося від оргазму, я відчула себе наймогутнішою жінкою у світі.

А потім вона знову повернулася до мене. Її очі горіли у темряві.

— Тепер моя черга, — прошепотіла вона.

І я віддалася їй, повністю, без залишку. Цієї ночі, у тихому, засніженому домі, ми нарешті знайшли одна одну. І це було найкращим подарунком на Різдво.