Спочатку:
На сторінку книги
Перший сніг
Осінь повільно добігала кінця. Дні ставали коротшими, ранки — холоднішими, а дерева майже скинули все своє листя. Над Магдвором дедалі частіше кружляв прохолодний вітер, нагадуючи, що зима вже зовсім близько.
Одного ранку Бром прокинувся від дивної тиші. Він визирнув у вікно й завмер.
Усе село стало білим.
Перший сніг м'якою ковдрою вкрив дахи будинків, паркани, дерева й стежки. Кожна гілочка сяяла, ніби її прикрасили тисячами маленьких кришталевих зірок.
— Муркоте! Швидше сюди!
Кіт сонно відкрив одне око.
— Якщо це не сніданок, я протестую.
Та коли він побачив сніг, то навіть перестав позіхати.
— Ого... Гарно.
Бром швидко вдягнув теплий плащ, шарф і рукавиці.
— Ходімо гуляти!
Невдовзі вся сільська дітвора вже гралася на площі. Хтось ліпив сніговика, хтось катався на санчатах із невеликого пагорба, а найменші діти ловили долоньками великі пухнасті сніжинки.
Бром допоміг зліпити величезного сніговика. Замість носа йому поставили морквину, замість капелюха — старе відерце, а Муркот урочисто дозволив прикрасити його власним старим шарфиком.
— Але тільки на сьогодні! — поважно заявив кіт.
Раптом Бромові спало на думку використати зовсім маленьке заклинання, щоб сніговик усміхнувся.
— Обережно, — одразу сказав Муркот. — Ми вже знаємо, чим закінчуються твої «маленькі» заклинання.
Бром тихенько промовив чарівні слова.
Сніговик усміхнувся.
Потім підморгнув.
І... чемно помахав дітям рукою.
Усі завмерли лише на мить, а потім вибухнули сміхом і захопленими вигуками.
Сніговик не тікав, не танцював і не перевертав усе догори дриґом. Він просто вітав кожного, хто проходив повз.
— Здається, цього разу магія вийшла саме так, як треба, — усміхнувся Бром.
— Нарешті, — замуркотів кіт. — Це варто записати в історію.
Увечері, коли вони повернулися додому, Бром розпалив камін. На столі вже парував гарячий чай із медом, а поруч лежало печиво.
Чарівна книга сама відкрилася.
На її сторінці повільно з'явився новий напис:
«Чотирнадцятий урок завершено. Найтепліші миті народжуються не від вогню, а від людей, які збираються разом.»
Бром усміхнувся, погладив Муркота по спині й подивився у вікно. За ним тихо падав сніг, вкриваючи Магдвір білою казкою.
Він відчував, що попереду на нього чекає ще одна, остання пригода.
