Раді Вас бачити!

«Справжнє диво починається там, де все йде зовсім не за планом.»

Перша невдала магія

У селі Магдвір казали, що магія — це мистецтво. Хтось умів одним помахом палички запалити сотню ліхтарів. Хтось вирощував квіти просто з каміння. А дехто міг зварити чарівне зілля такої сили, що навіть застуда тікала геть.

А потім був Бром.

Йому тоді було лише десять років.

Він стояв посеред двору старої школи чарівників, тримаючи в руках дерев'яну паличку, яку отримав лише вчора. Очі світилися від захвату. Сьогодні він мав уперше показати всім, що теж стане великим чарівником.

— Спокійно, Броме, — усміхнувся сивий учитель Горас. — Це дуже просте заклинання. Треба лише змусити яблуко підлетіти.

Бром рішуче кивнув.

— Зараз усе буде!

Він змахнув паличкою.

— Флюмбікус!

Яблуко не поворухнулося.

Зате в повітря підлетів... сам Бром.

— А-а-а-а!

Він завис догори ногами просто над учителем.

Усі діти вибухнули сміхом.

Учитель лише важко зітхнув.

— Ну... технічно щось таки злетіло.

Бром почервонів.

Його обережно спустили на землю.

— Спробуємо ще раз? — запитав учитель.

— Звичайно!

Цього разу хлопець був дуже уважним.

— Флюмбікус!

Яблуко нарешті підлетіло...

...але разом із ним піднялися всі яблука в саду.

Десятки червоних плодів кружляли над школою, наче маленькі планети.

— Ловіть їх! — закричав хтось.

Через хвилину весь двір бігав за літаючими яблуками.

Навіть директор.

Після уроку Бром сидів на лавці, сумно дивлячись у землю.

— Може, маг із мене ніякий...

Поруч тихо присів учитель Горас.

— Знаєш, Броме, я теж колись помилявся.

— Справді?

— Авжеж. Одного разу хотів зробити чай гарячим.

— І що сталося?

— Він замерз.

Бром тихенько засміявся.

— А іншого разу я хотів перефарбувати свій капелюх.

— Вийшло?

— Так. Разом із ним перефарбувався я... і моя коза.

Хлопчик уже сміявся вголос.

Учитель поклав руку йому на плече.

— Хороший чарівник — це не той, хто ніколи не помиляється. Це той, хто після невдачі підводиться й пробує ще раз.

Бром запам'ятав ці слова.

Минали роки.

Він виріс.

Став вищим.

Навчився читати товсті книги із заклинаннями.

Навіть купив красиву чарівну паличку.

От тільки одна проблема нікуди не зникла.

Його магія й далі жила... за власними правилами.

І ніхто в Магдворі ще не здогадувався, що зовсім скоро один невдалий помах палички перетворить спокійне село на місце, де навіть чайники почнуть сперечатися зі своїми господарями.

А це буде лише початок найбільшої й найсмішнішої пригоди в житті Брома. ✨

Минуло ще кілька років.

Бром уже закінчив школу магії й повернувся до Магдвора. Він був переконаний, що тепер усе зміниться.

— Я дипломований чарівник! — гордо сказав він, заходячи до своєї маленької хатини. — Відтепер жодних невдалих заклять!

У ту ж мить він перечепився через поріг.

— Ай!

Паличка вилетіла з руки, описала красиву дугу й випадково влучила просто в відро.

— Пух-бум-фур!

Відро перетворилося... на гарбуз.

Бром важко зітхнув.

— Це не рахується.

Саме тоді біля дверей пролунав незнайомий голос.

— Та звісно не рахується. Це вже традиція.

Бром озирнувся.

На підвіконні сидів великий чорний кіт із зеленими очима. Він ліниво позіхнув і почав вилизувати лапу так, ніби нічого дивного не сталося.

Бром застиг.

— Ти... щойно заговорив?

— Ні. Це тобі здалося. Узагалі я мовчу вже три роки.

— Але...

— Так, я говорю.

— Коти не розмовляють!

— А чарівники не повинні перетворювати відра на гарбузи. Проте ми обоє зараз трохи розчарували світ.

Бром кліпнув очима.

— Це сон?

Кіт подивився на нього так, ніби почув найбезглуздіше питання у своєму житті.

— Якщо це сон, то він дуже погано прибраний.

Бром обережно підійшов ближче.

— А як тебе звати?

— Муркот.

— Просто Муркот?

— Хотів, щоб мене назвали «Володар Великої Рибної Імперії», але люди чомусь скоротили.

Бром засміявся.

— Ти дивний.

— Подивись у дзеркало. Там узагалі дипломований спеціаліст із вибухів чайників.

— Це був лише один раз!

— Я чув іншу версію. Кажуть, чайник вибухнув так голосно, що сусідська курка почала нести вже варені яйця.

— Це неправда!

— Згоден. Варені були лише два.

Бром уже сміявся так, що ледве стояв на ногах.

— Гаразд, пане розумнику. Зараз я покажу, який я чарівник.

Він урочисто взяв чайник.

— Найпростіше заклинання. Просто закип'ятити воду.

Муркот скептично примружився.

— Я б уже тікав.

— Не хвилюйся.

Бром упевнено змахнув паличкою.

— Фервіс!

Чайник тихенько засвистів.

— Бачиш? — усміхнувся Бром. — Вийшло!

Але за мить окріп почав... стрибати назад.

Уся вода, яка вже вилилася в чашки, акуратно повернулася в чайник.

Чайний лист теж.

Навіть ложечка сама застрибнула всередину.

Настала тиша.

Муркот повільно повернув голову до Брома.

— Вітаю.

— З чим?

— Ти щойно винайшов чай... заднім ходом.

Бром безпорадно подивився на чайник.

Потім на кота.

Потім знову на чайник.

І голосно застогнав.

Муркот зіскочив із підвіконня, неквапливо пройшов повз нього й сказав:

— Відчуваю, нудно мені з тобою точно не буде.

Саме так почалася найдивніша дружба в усьому Магдворі.

І саме цього дня всі зрозуміли одну просту річ.

Якщо Бром говорить: «Не хвилюйтеся, я все контролюю», — краще відійти трохи далі. Про всяк випадок.