Спочатку:
На сторінку книги
Ранок, який почався не з кави
У Магдворі кожен ранок був особливим. Сонце повільно виповзало з-за зелених пагорбів, на дахах будинків уже грілися ліниві коти, пекар щоранку виставляв на вікно ще теплий хліб, а сусіди віталися так голосно, що про їхній настрій знало все село. Тут ніхто нікуди не поспішав. Магія давно стала частиною повсякденного життя. Старенькі зачаровували мітли, щоб ті самі підмітали подвір'я, фермери просили дощові хмаринки полити городи, а діти запускали в небо паперових дракончиків, які літали до самого вечора. Усе було спокійно... якщо, звісно, не рахувати будинок Брома.
Із самого ранку там почувся гучний гуркіт. Потім дзенькіт посуду. Далі щось голосно бухнуло, ніби невеликий грім вирішив оселитися просто на кухні. Через кілька секунд із димаря вилетіла зелена хмарка, яка несподівано набула форми качки, гордо прокрякала тричі й розчинилася в повітрі. Перехожі навіть не здивувалися.
— Ага, Бром прокинувся, — спокійно сказав листоноша, поправив капелюха й пішов далі.
— Добре, що цього разу без вибуху сараю, — відповіла сусідка, поливаючи квіти.
Тим часом сам Бром стояв посеред кухні з дерев'яною ложкою в руці й дуже серйозним виразом обличчя дивився на казанок.
— Це неможливо...
У казанку замість вівсяної каші плавали різнокольорові мильні бульбашки.
Одна з них луснула.
І тихенько сказала:
— Доброго ранку.
Бром повільно заплющив очі.
— Я просто хотів поснідати...
Із підвіконня долинув знайомий голос.
— Чудова ідея. Шкода лише, що твоя магія вирішила поснідати першою.
Муркот навіть не дивився на казанок. Він ліниво лежав, звісивши хвіст, ніби бачив подібне вже сотню разів.
— Це випадковість, — пробурмотів Бром.
— Так, звісно. Як і минулого разу, коли ти хотів підсмажити хліб, а засмагла половина села.
— Там було зовсім трішки вогню.
— Настільки трішки, що пожежники принесли тобі подяку за постійну роботу.
Бром лише фиркнув.
Він узяв паличку.
— Добре. Без магії теж можна.
Він потягнувся до чайника.
У цей момент чайник сам підскочив на плиту.
Сам увімкнув вогонь.
Сам почав свистіти.
— О, хоч щось працює! — зрадів Бром.
— Не поспішай радіти, — ліниво мовив Муркот.
Чайник різко підстрибнув.
Кришка відкрилася.
І замість пари звідти вилетіла маленька біла хмаринка.
Вона повільно зависла над столом і дуже ображеним голосом сказала:
— Мені холодно.
Бром мовчав.
Муркот теж мовчав.
Хмаринка знову озвалася:
— Хтось може зробити мені тепліше?
Кіт подивився на Брома.
— Вітаю. Ти щойно зварив... мерзлякувату хмару.
Бром важко сів на стілець.
— Чому зі мною таке відбувається?
Муркот зіскочив із підвіконня й неквапливо підійшов до нього.
— Бо життя вирішило, що без тебе Магдвір був би занадто спокійним.
У цей момент у двері хтось голосно постукав.
— Броме! — почувся веселий голос сусідки. — Ти вдома?
Бром насторожився.
— Так!
— У мене прохання. Можеш швиденько зачарувати мою мітлу? Вона відмовляється підмітати.
Бром широко усміхнувся.
— Це легко!
Муркот тихо простогнав.
— Ой... Зараз почнеться...
Бром схопив паличку й упевнено рушив до дверей, навіть не підозрюючи, що звичайне прохання сусідки зовсім скоро перетвориться на одну з найкумедніших пригод у всьому Магдворі.
Далі буде...
