Спочатку:
На сторінку книги
Рибалка для Муркота
Одного сонячного ранку Муркот сидів на ґанку й сумно дивився вдалечінь. Він так важко зітхав, що Бром відклав книгу.
— Що сталося?
— Нічого.
— Тоді чому ти так зітхаєш?
— Просто... мені наснилася велика смажена риба. Прокинувся — а її немає. Це дуже сумний початок дня.
Бром усміхнувся.
— Тоді ходімо на річку. Я сам упіймаю тобі рибу.
Муркот миттєво підскочив.
— Оце вже розмова!
Вони взяли вудку, старе дерев'яне відерце й вирушили до тихої річки за селом. Вода була прозора, над очеретом літали бабки, а качки поважно плавали біля берега.
Бром закинув вудку й терпляче став чекати.
Минуло п'ять хвилин.
Потім десять.
Потім п'ятнадцять.
Муркот уже втретє позіхнув.
— Може, риби сьогодні вихідний?
— Не смійся.
— Я ще не починав.
Раптом поплавок різко смикнувся.
— Клює!
Бром щосили потягнув вудку.
Із води вилетіла... стара гумова чобітчина.
Муркот кілька секунд мовчав.
— Якщо чесно, вона не дуже схожа на коропа.
Бром розсміявся.
Він закинув вудку ще раз.
Цього разу витягнув великий пучок водоростей.
Потім стару дерев'яну ложку.
А ще через кілька хвилин — маленьке відерце, яке, мабуть, загубив хтось із дітей.
— Здається, ти ловиш усе, крім риби, — усміхнувся Муркот.
Бром лише похитав головою.
— Я не здаюся.
Саме тоді до берега підплив старий рибалка.
Він усміхнувся й сказав:
— Іноді найбільший улов приходить до тих, хто не поспішає.
Бром кивнув і більше не поспішав. Він мовчки дивився на тиху воду, слухав спів пташок і шелест очерету.
За кілька хвилин поплавок знову здригнувся.
Хлопець обережно підтягнув волосінь.
Цього разу на гачку блиснула велика срібляста рибка.
— Упіймав! — радісно вигукнув він.
Муркот аж підстрибнув від щастя.
— Це найкраща новина за весь день!
Та Бром уважно подивився на рибку. Вона швидко ворушила плавцями й ніби благально дивилася на нього.
Він усміхнувся.
— Знаєш... вона теж хоче додому.
І обережно відпустив її назад у річку.
Муркот широко розплющив очі.
— Тобто... моєї вечері більше немає?
Бром винувато кивнув.
Кіт кілька секунд мовчав.
Потім тихо засміявся.
— Знаєш... мабуть, ти вчинив правильно.
Саме в цю мить рибка вискочила з води, ніби подякувала, і за мить поруч із берегом спливли ще три великі риби.
Старий рибалка підморгнув.
— Доброта завжди повертається.
Бром легко впіймав одну рибину, а дві інші попливли далі.
— Цього разу, Муркоте, вечеря точно буде.
Кіт задоволено замуркотів.
— Я починаю любити такі пригоди.
Увечері вони повернулися до Магдвора. На кухні пахло свіжою смаженою рибою, а книга на столі сама відкрилася.
На сторінці повільно з'явився напис:
«Дев'ятий урок завершено. Терпіння й доброта часто приносять більше, ніж поспіх.»
Бром усміхнувся, а Муркот, ситий і щасливий, уже солодко дрімав біля теплого каміна.
