Спочатку:
На сторінку книги
Найспекотніший день
Того літа до Магдвора прийшла така спека, що навіть вітер, здавалося, вирішив узяти вихідний. Листя на деревах майже не ворушилося, струмок біля села став тихішим, а кури ходили подвір'ями з таким виглядом, ніби їм було лінь навіть кудкудакати.
Бром сидів у затінку великого дуба й обмахувався солом'яним капелюхом.
— Мені здається, сонце сьогодні чаклує сильніше за мене.
Муркот лежав розтягнувшись на прохолодній підлозі.
— Не розмовляй голосно. Від слів теж стає спекотніше.
Навіть стара мітла не літала. Вона сперлася об паркан і виглядала так, ніби теж чекала вечора.
— Треба якось допомогти всім, — задумався Бром. — Людям, тваринам... і квітам.
Муркот підняв одне око.
— Якщо ти зараз скажеш: «У мене є заклинання», я почну хвилюватися.
— У мене є ідея.
— Це ще небезпечніше.
Бром засміявся й розгорнув книгу. Він довго перегортав сторінки, поки не знайшов просте заклинання прохолодного вітерцю.
— Воно виглядає безпечним.
— Так само ти казав про пиріг.
Хлопець обережно вимовив чарівні слова.
Спочатку нічого не сталося.
Потім над селом повіяв легенький вітерець.
Люди з полегшенням усміхнулися.
Але вже за мить вітер став грайливим. Він почав піднімати капелюхи, сушити білизну за кілька секунд і весело кружляти навколо дітей. Повітряні змії самі злетіли в небо, а кульбаби випустили свої пухнасті парашутики, які закружляли над усім Магдвором.
Діти почали ловити білий пух, сміючись і бігаючи площею.
— Ну ось, — усміхнувся Муркот. — Твої заклинання навіть спеку перетворюють на пригоду.
Бром полегшено видихнув.
Цього разу магія не наробила великого безладу. Вона просто подарувала всім трохи прохолоди, гарного настрою й ще один день, який жителі Магдвора згадуватимуть із посмішкою.
Та ближче до вечора Бром помітив, що небо почало змінюватися. Замість яскравої блакиті над лісом повільно насувалися важкі сірі хмари. Сонце ще кілька хвилин намагалося пробитися крізь них, але незабаром зовсім сховалося.
— Муркоте… тобі не здається, що вітер став іншим? — тихо запитав Бром.
Кіт принюхався до повітря й насторожив вуха.
— Здається. І мені це зовсім не подобається.
Дерева почали шуміти дедалі сильніше. Листя закружляло в повітрі, а стара мітла, яка весь день нерухомо стояла біля паркану, сама підскочила й швидко сховалася під навіс.
За мить у небі спалахнула блискавка.
Гуркіт грому прокотився над Магдвором так голосно, що навіть найсміливіші діти поспішили додому.
— Починається буря! — вигукнув хтось із мешканців.
Перші великі краплі впали на розпечену землю. Від них одразу піднявся теплий запах мокрої трави й пилу. Потім дощ став сильнішим. За кілька хвилин він перетворився на справжню зливу.
Вода дзвеніла по дахах, струмками стікала вулицями, а дерева низько схиляли свої гілки під поривами вітру.
Бром стояв біля вікна й мовчки дивився на негоду.
— Добре, що всі вже вдома.
Муркот клубочком згорнувся біля каміна.
— Я люблю дощ... якщо дивитися на нього з теплого будинку.
Буря тривала всю ніч. Блискавки раз по раз освітлювали небо, а грім перекочувався над пагорбами.
Настав ранок.
Та дощ не припинився.
Він лив без упину. Струмок біля села став бурхливою річкою, калюжі перетворилися на маленькі озерця, а жителі Магдвора ходили в гумових чоботях і дощовиках.
Минув ще один день.
Дощ усе ще шелестів по дахах, але вже спокійніше, ніби хотів напоїти кожне дерево, кожну квітку й кожну травинку після виснажливої спеки.
Бром усміхнувся.
— Знаєш, Муркоте, мабуть, природі теж потрібен відпочинок.
Кіт сонно потягнувся.
— А мені після двох днів дощу потрібне сонце... і велика миска теплого молока.
За вікном дощ потроху стишався. Над Магдвором уже починало світлішати небо, обіцяючи, що зовсім скоро знову вигляне сонце.
Після двох днів безперервного дощу Магдвір ніби зовсім змінився. Повітря стало свіжим і прохолодним, дерева знову зазеленіли, а маленький струмок весело дзюркотів, несучи чисту воду між камінцями. На листі блищали прозорі краплини, а над луками повільно піднімався легкий туман.
Бром відчинив двері будинку й глибоко вдихнув.
— Як же добре пахне після дощу!
Муркот обережно висунув носа надвір.
— Якщо чесно, я вже скучив за сонцем. Але цей запах мені теж подобається.
Саме в цю мить крізь хмари пробився перший сонячний промінь. Він освітив усе село, і над Магдвором з'явилася велика яскрава веселка.
— Подивися! — захоплено вигукнув Бром.
Мешканці почали виходити зі своїх будинків. Діти бігали по калюжах у гумових чоботях, голосно сміялися й пускали паперові кораблики. Дорослі раділи, що спека нарешті відступила, а сади й городи отримали довгоочікувану вологу.
Бром вирішив прогулятися селом. Дорогою він допоміг старенькій сусідці перенести кошик із яблуками через великі калюжі, а потім разом із кількома дітьми зробив невеликий місток із дощок через розмиту стежку.
— Бачиш, — сказав Муркот, — іноді навіть після найсильнішої бурі знаходиться робота для добрих людей.
Бром усміхнувся.
— І нагода зробити комусь приємність.
Увечері він повернувся додому. На столі вже чекала стара чарівна книга. Вона сама відкрилася, і на сторінці повільно з'явилися золоті слова:
«Одинадцятий урок завершено. Після кожної бурі неодмінно приходить спокій, а після дощу світ стає ще красивішим для тих, хто вміє це помічати.»
Бром обережно закрив книгу й поглянув у вікно. Веселка вже зникла, але на небі одна за одною запалювалися зорі. Він усміхнувся, знаючи, що завтра Магдвір прокинеться оновленим, а попереду на нього чекатиме ще одна добра й кумедна пригода.
