Раді Вас бачити!

Ярмарок, де заклинання вирішили пожартувати

Ранок у Магдворі був особливим. Над селом лунали дзвони, на площі розвішували кольорові прапорці, пекарі виставляли кошики зі свіжими булочками, а повітря було наповнене запахом кориці, меду та гарячого яблучного пирога. Сьогодні всі чекали на Великий Магічний ярмарок — день, коли навіть найсерйозніші чаклуни дозволяли собі трохи повеселитися.

Бром прокинувся від того, що Муркот сидів просто в нього на грудях.

— Прокидайся.

— Ще хвилинку...

— Ні.

— Чому?

— Бо якщо ми запізнимося на ярмарок, хтось купить останній медовий пиріг.

Бром одразу підскочив.

— Чому ти не сказав про це раніше?

Муркот самовдоволено посміхнувся.

— Тому що тепер ти прокинувся за дві секунди.

За годину друзі вже йшли головною вулицею. Усюди було людно. Хтось продавав чарівний мед, який міняв смак залежно від настрою, хтось — дерев'яні ложки, що самі помішували кашу, а неподалік старенька відьма торгувала капелюхами, які щоранку змінювали колір.

— Хочу такий! — вигукнув Бром.

— Через три дні тобі це набридне.

— Звідки знаєш?

— Бо одного разу я жив із капелюхом, який щогодини співав.

— І що?

— Ми швидко розлучилися.

Бром розсміявся так голосно, що кілька перехожих теж усміхнулися.

Посеред площі стояла велика дерев'яна сцена. Над нею висів напис:

«Конкурс веселих заклинань»

— О ні... — тихо промовив Муркот.

— Що таке?

— Зараз у тебе з'явиться дуже небезпечна ідея.

Бром уже дивився на сцену блискучими очима.

— Я хочу взяти участь!

Кіт лише тяжко зітхнув.

— Так і знав...

До сцени вишикувалася черга молодих чарівників. Один створив райдугу над площею. Інша дівчинка змусила паперових журавликів літати між людьми. Хлопчик у зеленому плащі оживив маленький гарбуз, і той почав кумедно танцювати.

Нарешті настала черга Брома.

Він зробив глибокий вдих.

— Не хвилюйся, — прошепотів Муркот. — Якщо що, я скажу, що ми незнайомі.

Бром усміхнувся.

— Дякую за підтримку.

— Завжди будь ласка.

Бром підняв чарівну паличку.

— Заклинання легкого вітерцю!

Він чітко вимовив слова.

Спочатку нічого не сталося.

Потім повіяв легенький вітер.

— Вийшло! — зрадів Бром.

Але за мить вітер почав крутитися дедалі сильніше.

Капелюхи злетіли в повітря.

Стрічки закружляли над площею.

Пір'їнки з подушок продавця полетіли просто в небо.

А найкумедніше сталося з булочками пекарки Оленки.

Вони одна за одною піднялися в повітря й почали літати над людьми.

— Ловіть булочки! — закричав хтось.

Уся площа вибухнула сміхом.

Діти бігали, намагаючись упіймати солодку випічку, дорослі теж не стримували усмішок, а одна булочка примудрилася сісти просто на голову сільському старості.

Муркот спокійно дивився на це видовище.

— Знаєш... це навіть краще, ніж я очікував.

Бром почервонів.

— Я знову все зіпсував...

Саме тоді Оленка голосно засміялася.

— Ні, Броме!

Вона впіймала останню булочку.

— Це найвеселіший ярмарок за багато років!

Люди почали плескати в долоні.

Діти сміялися так щиро, що навіть найсуворіші мешканці Магдвора не могли стримати усмішки.

Бром здивовано озирнувся.

Він чекав докорів.

А почув оплески.

Муркот штовхнув його лапою.

— Бачиш?

— Що?

— Інколи навіть помилка може подарувати комусь гарний настрій.

Бром широко усміхнувся.

І десь у його наплічнику старовинна книга тихенько засвітилася.

Здавалося, вона теж сміялася разом із всім Магдвором.

Оплески ще довго не стихали. Діти весело бігали площею, розмахуючи булочками, які дивом вдалося впіймати. Хтось жартома оголосив, що відтепер це не просто ярмарок, а «Великий фестиваль літаючої випічки». Навіть сільський староста, який хвилину тому намагався зняти з голови солодку булочку, зрештою голосно розсміявся разом з усіма.

Бром стояв посеред площі, трохи розгублений. Він не знав, що й сказати. Ще кілька місяців тому він був би впевнений, що всі сміються саме з нього. Але тепер усе було інакше. Люди сміялися не зі злості, а тому, що їм було справді весело.

До нього підійшла пані Марта й лагідно поплескала по плечу.

— Не засмучуйся, Броме.

— Але ж я знову все переплутав...

— Можливо. Зате ти подарував цілому селу чудовий настрій.

— І жодної пожежі цього разу, — додав коваль Тор.

— Це вже великий успіх! — засміялася Оленка.

Бром не втримався й теж засміявся. Було дивно відчувати, що свої помилки можна прийняти без сорому.

Раптом ведучий ярмарку піднявся на сцену й голосно оголосив:

— Настав час вручити особливу нагороду!

Усі притихли.

— Цього року приз за найвеселіше заклинання ярмарку отримує...

Він зробив довгу паузу.

— Бром!

Площа вибухнула оплесками.

Бром широко розплющив очі.

— Я?

— Саме ти!

Він несміливо піднявся на сцену.

Ведучий простягнув йому маленький дерев'яний кубок із вирізьбленою усмішкою.

— Запам'ятай, хлопче. Магія існує не лише для великих подвигів. Іноді вона потрібна для того, щоб люди стали хоч трохи щасливішими.

Бром міцно стиснув нагороду.

— Дякую...

Муркот гордо сів біля сцени.

— Я завжди знав, що він колись щось виграє.

Бром усміхнувся.

— Ти ж казав, що я все зіпсую.

— Я помилився.

— Ти це визнав?

— Не звикай.

Увечері, коли ярмарок закінчився, друзі повільно поверталися додому. Над Магдвором уже світили зорі, ліхтарі кидали тепле світло на бруковані вулиці, а в повітрі ще відчувався аромат кориці та меду.

Бром мовчки ніс маленький кубок.

— Про що задумався? — запитав Муркот.

— Раніше я думав, що хороший чарівник ніколи не помиляється.

— А тепер?

Бром подивився на зоряне небо.

— Тепер думаю, що хороший чарівник — це той, хто після помилки не перестає пробувати.

Муркот схвально кивнув.

— Оце вже звучить розумно.

Коли вони зайшли до будинку, книга на столі сама відкрилася. На сторінці повільно з'явилися золоті літери:

«Четвертий урок засвоєно. Усмішка, подарована іншому, іноді сильніша за найскладніше заклинання.»

Бром лагідно провів рукою по сторінці й тихо закрив книгу.

Він поставив дерев'яний кубок на полицю. Не як нагадування про перемогу, а як пам'ять про день, коли зрозумів: бути недосконалим — не соромно. Соромно лише перестати вірити в себе.

За вікном тихо шелестіло листя, а Магдвір повільно засинав, готуючись до нових дивовижних пригод.