Спочатку:
На сторінку книги
Пиріг, який утік
Наступного дня пані Марта запросила Брома допомогти спекти святковий яблучний пиріг. Кухня швидко наповнилася ароматом кориці, меду та свіжих яблук. Муркот одразу вмостився біля столу, уважно стежачи за кожним шматочком тіста.
— Я не заважаю, — серйозно сказав він. — Я контролюю якість.
Бром лише усміхнувся й, бажаючи допомогти швидше, тихенько промовив маленьке заклинання.
Тісто слухняно почало міситися саме.
Яблука швидко нарізалися.
Навіть качалка весело покотилася по столу.
— Здається, цього разу все виходить! — радісно сказав Бром.
Та саме в цей момент пиріг підстрибнув.
Потім ще раз.
І раптом... вистрибнув із форми та помчав кухнею.
— Лови його! — вигукнула пані Марта.
Пиріг вислизнув у двері, прокотився через подвір'я, обігнув колодязь і мало не зіткнувся з козою, яка від несподіванки навіть забула мекнути.
Муркот кинувся навздогін.
— Стій! Ти ж моя майбутня вечеря!
Пиріг покотився ще швидше.
За ним уже бігли Бром, пані Марта, кілька дітей і навіть коваль Тор, який саме проходив повз.
Усе село сміялося, дивлячись на дивовижні перегони.
Нарешті пиріг сам зупинився біля великої яблуні. Наче зрозумів, що його пригода закінчилася.
Пані Марта обережно взяла його до рук.
— От тепер можна й у піч.
Муркот полегшено сів на траву.
— Я ще ніколи не ганявся за вечерею.
— І як враження? — запитав Бром.
— Наступного разу нехай вона просто чекає на столі.
Увечері пиріг був готовий. Усі зібралися за великим столом, пили запашний чай і довго сміялися, згадуючи його втечу.
Книга тихо відкрилася сама.
На сторінці з'явився напис:
«Десятий урок завершено. Найсмачніші спогади народжуються тоді, коли поруч є друзі й щирий сміх.»
Бром усміхнувся.
— Здається, навіть мої помилки вміють робити людей щасливими.
— Саме так, — замуркотів кіт. — Але нехай наступного разу пиріг тікає трохи повільніше.
За вікном засвітилися перші зорі, а Магдвір знову заснув із посмішкою.
