Раді Вас бачити!

Вероніка.

Ці вихідні вперше за дуже довгий час здавалися мені справжнім, нерозбавленим раєм. Більше не було заціпеніння від панічних атак, не було липкого страху, що з-за рогу з'явиться тінь із минулого, і, головне, не було потреби ховатися й озиратися по сторонах. Після того як Арсен закрив питання з Олегом, а дівчата в чаті підтвердили, що в Києві, Одесі та Франківську теж панує повний спокій, я нарешті дозволила собі просто дихати. Просто жити.

У неділю вдень квартира Арсена була залита м'яким весняним сонцем. Ми влаштувалися на кухні: я сиділа на підвіконні, загорнувшись у затишний домашній кардиган, а Арсен, заваривши свіжу каву, сидів навпроти за кухонним островом. На ньому були лише прості темні джинси й тонка чорна футболка, яка підкреслювала його міцні плечі. Без піджака й краватки він виглядав неймовірно домашнім, але його погляд, спрямований на мене, залишався таким же глибоким і владним.

— Ну що, маленька, — тихо, з легкою оксамитовою усмішкою мовив він, роблячи ковток із чашки. — Емоційне розвантаження пройшло успішно? Бачу, твій внутрішній лід остаточно розтанув

— Успішно, професоре, — я посміхнулася у відповідь, відчуваючи, як усередині розливається приємне тепло. — Настільки успішно, що я навіть згадала про навчання. Нам же скоро потрібно офіційно затверджувати теми курсових робіт і, головне, обирати наукових керівників.

Я злегка прикусила губу, дивлячись на нього з прихованою надією.

— Якраз хотіла запитати... Хто буде моїм куратором? Ти ж розумієш, що після всього, що ти для мене зробив, я не зможу писати роботу ні в кого іншого. Твій авторитет на кафедрі кризової психології — це мій єдиний орієнтир.

Арсен повільно поставив чашку на стільницю, і в його темних очах мигнули знайомі, мудрі й трохи хитрі іскри. Він відкинувся на спинку стільця, схрестивши руки на грудях.

— За регламентом нашої кафедри, Вероніко, я маю право взяти під своє пряме керівництво лише двох підопічних з вашого потоку, — спокійно й твердо мовив він. — Конкурс величезний, і Юля, до речі, вже тричі намагалася подати мені свою заяву.

Я на мить напружилася, але Арсен лише коротко хмикнув, показуючи, що старості нічого не світить.

— Але перше місце, без жодних сумнівів, твоє. Це навіть не обговорюється. Ти моя найкраща студентка, і твоя тема з реабілітації після гострих травм — це наше спільне поле роботи. Тож вважатимемо, що твоє кураторство вже затверджено в моєму журналі.

Я полегшено видихнула й почала усміхатись, але наступні слова Арсена змусили мене зацікавитися ще більше. Він трохи помовчав, його пальці задумливо постукали по столу, а погляд став серйознішим.

— Я трохи подумав над другою кандидатурою... — повільно продовжив він, заглядаючи мені прямо в очі. — І вирішив, що другим моїм підопічним буде твій друг, Максим.

Я від подиву навіть трохи випрямилася на підвіконні: 

— Макс? Ти серйозно, Арсене? Після вашої дуелі тоді на парі?

— Цілком серйозно, маленька, — відрізав Арсен, і в його голосі пролунала глибока чоловіча повага. — Хлопець показав характер. Він не злякався мого тиску біля дошки, він чітко й системно мислить як майбутній кризовик. А головне — він повівся як справжній чоловік на ґанку й у машині, коли прикрив тебе й видав мені всю інформацію про Олега. У нього є стрижень. Я хочу особисто довести його до диплома. Крім того... — Арсен хижо примружився, і на його губах з'явилася тонка посмішка, — якщо Макс буде моїм другим офіційним підопічним, це остаточно розіб'є будь-які підозри Юлі. Наша конспірація стане абсолютно бездоганною. Два сильних студенти під крилом професора — це залізне алібі.

Я дивилася на свого чоловіка й відчувала шалену гордість. Він не просто захистив мене — він оцінив вчинок мого єдиного друга й вирішив дати йому найкращий квиток у професійне майбутнє.

Я зіскочила з підвіконня, підійшла до нього й сіла прямо на його коліна, обхопивши руками його міцну шию.

— Ти неймовірний, Арсене Володимировичу, — прошепотіла я йому в самі губи.

— Я просто тримаю свій всесвіт, Вероніко, — прохрипів він у відповідь.

Його великі гарячі долоні владно лягли на мою талію, миттєво притягуючи моє тіло впритул до свого. Арсен більше не стримував себе. У цих чотирьох стінах, де нам більше нічого не загрожувало, його викладацька відстороненість згоріла дотла.

Він нахилився й накрив мої губи своїми — палко, глибоко, з тією самою первісною чоловічою жадобою, яка завжди змушувала мою землю йти з-під ніг. Це не був просто поцілунок. Це було клеймо його власності, остаточне підтвердження того, що я належу йому, а він — мені. Я заплющила очі, повністю розчиняючись у його силі, запускаючи пальці в його густе темне волосся й відповідаючи на кожен емоційний порив із тією відвертістю, на яку раніше ніколи не наважувалася.

Його дихання стало важким і гарячим. Не перериваючи поцілунку, Арсен легко підвівся разом зі мною на руках, змушуючи мене міцно обхопити його стегна ногами. Склянка з кавою так і залишилася стояти на кухонному острові, забута й не потрібна.

Він ніс мене у бік спальні повільно, впевнено, залишаючи вологі, палкі поцілунки на моїй шиї та ключицях, від яких по шкірі розліталися мільйони гарячих іскор. Мій колишній пів року намагався вселити в мене страх, але зараз, у цих сильних руках, я відчувала лише чисту, концентровану пристрасть.

Коли ми опинилися на широкому ліжку, Арсен накрив моє тіло своїм, відрізаючи мене від усього зовнішнього світу. Його очі в напівтемряві кімнати палали таким темним, шаленим вогнем, що в мене перехопило подих.

— Тільки моя, Ніко, — хрипко процідив він мені прямо в губи, сплітаючи свої пальці з моїми й притискаючи мої руки до подушки. — Відтепер і назавжди.

Я лише судомно видихнула, повністю віддаючись цій солодкій повені. Шторм за вікнами міг вирувати скільки завгодно, але в нашій тихій гавані ми нарешті писали свої власні правила, де не було місця таємницям — лише чиста, оголена душа і пристрасть, яка спалювала все минуле дотла.