Раді Вас бачити!

У п'ятницю зранку в аудиторії панувала напруга, яку можна було різати ножем. Юля сиділа на сусідньому ряду, демонстративно випрямивши спину й розклавши перед собою роздруковані протоколи. Вона кидала на мене такі переможні погляди, ніби вже тримала в руках наказ про моє відрахування. Після нашої розмови на ґанку вона була впевнена, що повністю контролює ситуацію.

Коли Арсен Володимирович зайшов в аудиторію, він навіть не глянув у мій бік. Його обличчя було абсолютно залізною, холодною маскою. Жодного натяку на того чоловіка, який два дні тому в машині до болю стискав мої зап'ястя від ревнощів.

— Отже, колеги, — його низький голос завібрував під стелею, змушуючи аудиторію миттєво затихнути. — Продовжуємо розбір гострих реактивних станів. Старосто, я бачу, ви сьогодні підготувалися краще. Прошу до дошки. Повторимо ваш провальний кейс.

Юля переможним маршем вийшла вперед. Цього разу без флірту. Вона чітко, майже без запинань зачитала весь алгоритм деескалації, намагаючись довести йому — і насамперед мені, — що вона не дурна.

— Непогано, Юліє. Цього разу ви хоча б відкрили підручник, — сухо прокоментував Арсен, роблячи помітку в журналі. Юля задоволено підкинула підборіддя, але наступні слова професора змусили її застигнути. — Але не думайте, що правильна відповідь робить вас винятковою.

Його важкий погляд повільно перемістився на мене, і в ньому з'явився холодний, майже чужий блиск.

— Бачу, деякі студенти після одного успішного семінару вирішили, що вони вже стали еталоном знань на цьому потоці, — Арсен Володимирович розвернувся до мене всім тілом, і його голос пролунав як удар батога. Строго, відсторонено, навіть упереджено. — Шевчук, підведіться.

Я повільно встала, відчуваючи, як Юля поруч аж затамувала подих від передчуття мого публічного розгрому.

— Ваша відповідь минулого тижня була хорошою, але це не показник, — холодно процідив він, дивлячись мені прямо в очі. — Мені не потрібні випадкові злети. Мені потрібна системна робота всіх моїх студентів. І ви, Шевчук, далеко не єдина, хто здатний мислити кризово. На нашому потоці є люди, які знають матеріал не гірше, а то й краще за вас, просто не влаштовують із цього шоу в коридорах.

Він перевів погляд на задні ряди, де наприкінці аудиторії сидів мій друг.

— Хлопець на останній парті. Максиме, здається? Прошу, підведіться. Обґрунтуйте мені диференціальну діагностику між психозом та панічною атакою. Те, що Шевчук намагалася сформулювати минулого разу.

Макс спокійно підвівся, закинувши руки в кишені своєї оверсайз-куртки. Він не злякався. Навпаки, між ним і Арсеном у повітрі миттєво натягнулася невидима чоловіча струна. Макс чудово зрозумів, чому професор викликав саме його. Це була дуель.

— При панічній атаці клієнт повністю зберігає критику до свого стану, Арсене Володимировичу, — чітко й твердо почав відповідати Макс, дивлячись викладачу прямо в обличчя. — Він розуміє, що йому страшно, хоча й не може контролювати тіло. При психозі ж критика повністю відсутня — людина перебуває в іншій реальності й не усвідомлює своїх дій. Тому Шевчук минулого разу правильно наголосила на протоколі фізичної безпеки, але я б додав ще обов'язкову ізоляцію стимулів.

В аудиторії запала мертва тиша. Юля здивовано переводила погляд з Макса на Арсена.

Арсен Володимирович повільно опустив руки на стіл, намертво фіксуючи погляд на Максові. Два дорослі, сильні чоловіки мірялися авторитетом перед усім потоком. Нарешті професор ледь помітно кивнув.

— Бездоганно, Максиме. Саме це я й хотів почути, — твердо мовив Арсен, відкриваючи журнал. — Відмінно. Сідайте. А ви, Шевчук, — він знову пропалив мене крижаним поглядом, — візьміть приклад зі свого одногрупника. Робота в тиші приносить набагато більше результатів, ніж гординя. Сідайте.

Я повільно опустилася на стілець, відчуваючи, як щоки палають, але цього разу — від німого захвату. Юля поруч задоволено хмикнула, абсолютно впевнена, що професор до мене охолов і розчарувався. Вона тріумфувала, думаючи, що її погроза подіяла.

Вона не розуміла, що Арсен щойно філігранно знищив будь-який компромат. Він показав усьому потоку, що Вероніка Шевчук для нього — звичайна студентка, яку він може публічно розкритикувати, а Макс — такий самий сильний студент. Він вибудував навколо нас ідеальну стіну конспірації, перехитривши Юлю на її ж полі. Гра стала настільки тонкою, що від кожного наступного кроку залежало наше спільне майбутнє.

Коли пролунав фінальний дзвінок, аудиторія миттєво вибухнула звичним студентським галасом. Юля збирала свої речі з таким виглядом, наче щойно виграла головний приз у лотереї. Вона навіть не намагалася приховати уїдливої посмішки, коли проходила повз мою парту.

— Ну що, Шевчук? — тихо, але так, щоб почули дівчата поруч, кинула староста, закидаючи сумку на плече. — Схоже, твоя зіркова година закінчилася так само швидко, як і почалася. Наш професор не любить загордившихся. Роби висновки, поки він взагалі не перекрив тобі кисень на іспиті.

Я промовчала, спокійно застебнувши замок на своєму рюкзаці. Мені вартувало неймовірних зусиль не посміхнутися їй у відповідь. Юля летіла з кабінету, засліплена своїм фальшивим тріумфом, абсолютно впевнена, що повністю контролює ситуацію. Вона й гадки не мала, що щойно стала пішкою у великій шаховій партії, яку Арсен Володимирович розіграв із хірургічною точністю.

Я підвелася й озирнулася на задні ряди. Макс уже закинув рюкзак на одне плече. Він спіймав мій погляд, ледь помітно підморгнув і показав великий палець, мовляв: «Все під контролем, мала». Мій друг усе зрозумів. Він прийняв цей виклик професора й зіграв свою роль бездоганно.

Арсен Володимирович сидів за своїм столом, не підводячи голови від екрана ноутбука. Він знову був відстороненим, залізним викладачем, для якого я — просто одна з багатьох студенток у списку журналу. Жодного таємного знаку, жодного архіву, кафедри на сьогодні. Він дав нам обом ідеальну, безпечну гавань, повністю збивши Юлю зі сліду.

Я вийшла з аудиторії однією з останніх, відчуваючи, як усередині розливається чисте, концентроване полегшення. Юля думала, що розтоптала мій статус фаворитки. Вона не розуміла, що ця публічна холодність мого професора — найкращий доказ його шаленої турботи. Маски були повернуті на місця, алібі створено, і тепер ми могли спокійно готуватися до вихідних, де правила університету більше не мали жодної сили.