Раді Вас бачити!

Вероніка.

Ранок в університеті зустрів мене галасом коридорів, запахом дешевої кави з автоматів та задухою. Але всередині мене все було інакше. Під довгим бежевим пальто на мені була та сама темно-смарагдова трикотажна сукня. Після того шале, я не встигла заїхати у гуртожиток та переодягтись. Сукня все ще зберігала ледь помітний аромат його парфуму з нотками кедра й тютюну. Кожен крок по бруківці відгукувався солодким болем у м'язах, нагадуючи про його палкі обійми біля каміна. Я більше не була наляканою дівчинкою. Його руки випалили мій страх.

Я підійшла до аудиторії, знімаючи пальто й перекидаючи його через руку. Саме в цей момент шлях мені перегородила Юля. Староста стояла, спершись на підвіконня, і тримала в руках телефон. Побачивши мене, вона повільно опустила мобільний, а її очі звузилися від неприхованої заздрості.

Сукня ідеально підкреслювала мої груди й талію, а на шиї, якщо придивитися, можна було помітити крихітний, рожевий слід від його губ, який я так ретельно намагалася сховати за волоссям.

— Ого, Шевчук, — голосно, так, щоб почули інші дівчата з потоку, процедила Юля, міряючи мене зверхнім поглядом від підборів до маківки. — Яка сукня. Ти нічого не переплутала? У нас взагалі-то пари, а не закрита вечірка в клубі. Чи у тебе якесь свято, про яке ми не знаємо? Щось ти занадто сильно розквітла за останні дні.

Я застигла, міцніше стиснувши ремінець сумки. Раніше я б зніяковіла, виправдовувалася або просто втекла. Але не сьогодні. Я згадала голос Арсена: 

«Ти моя, маленька. Відтепер і назавжди».

Я випрямила спину й подивилася старості прямо в очі. Спокійно, холодно, без жодної краплі колишньої паніки.

— Юлю, це не твоя справа, як я одягнена, — тихо, але так чітко, що її кокетлива маска миттєво злетіла, відповіла я. — Займайся відомостями старости, а мій гардероб залиш мені.

Юля аж задихнулася від обурення. Вона відкрила рот, щоб видати якусь нову порцію отрути, але в цей момент гамір у коридорі різко стих.

Позаду нас пролунали важкі, впевнені кроки, які я впізнала б із тисячі.

Арсен Володимирович йшов до кабінету кафедри. На ньому був ідеально скроєний темно-синій костюм, строга краватка, а в руках він тримав свою шкіряну папку. Жодного натяку на того чоловіка, який уночі хрипко шепотів моє ім'я, повністю втрачаючи контроль. Його обличчя було крижаною, абсолютно залізною маскою суворого викладача.

Він випадково почув фінал нашої розмови. Його крок на мить сповільнився прямо навпроти нас.

Юля миттєво витягнулася в струнку, натягуючи солодку посмішку: 

— Доброго ранку, Арсене Володимировичу!

Арсен навіть не подивився на неї. Його важкий, проникливий погляд темно-карих очей миттєво зафіксувався на мені. Він пройшовся по моїй смарагдовій сукні, на секунду затримався на моїх губах, і в глибині його зіниць на долю секунди спалахнуло те саме дике, первісне чоловіче полум'я. Він усе згадав. Він зафіксував кожну деталь на моєму тілі.

Але за мить маска викладача повернулася на місце. Очі стали холодними, як антарктичний лід.

— Шевчук, — його низький, хриплий голос прозвучав як удар батога. Строго, відсторонено, без жодного натяку на приязнь. — Сподіваюся, ваша сміливість у коридорі трансформується в такі ж хороші знання на сьогоднішньому семінарі. Нагадую, що я не потерплю запізнень і непідготовлених кейсів. В аудиторію. Швидко.

Він розвернувся та пішов далі, навіть не чекаючи моєї відповіді. Важкі дубові двері кафедри зачинилися за ним із глухим стуком.

Ми не сказали один одному нічого зайвого. Жодного таємного слова. Тільки цей короткий, розпечений погляд, від якого в мене всередині все знову солодко стиснулося.

— Ну, от бачиш, — уїдливо прошепотіла Юля мені в спину, помітно задоволена його суворістю. — Наш професор твоїх шмоток точно не оцінив. Отримаєш сьогодні свою двійку за кейс, Шевчук.

Я нічого не відповіла й першою зайшла в аудиторію, сідаючи на першу парту. Юля думала, що він мене розіп'яв. Вона не розуміла, що ця строгість — його спосіб захистити мене від усього світу. Гра в хованки в університетських стінах офіційно вийшла на новий, неймовірно небезпечний рівень. І тепер мені доведеться тримати цей удар на очах у всіх.