Раді Вас бачити!

Вероніка.

Коли вхідні двері квартири тихо зачинилися, я здригнулася на ліжку, але миттєво вловила знайомий, заспокійливий аромат кедра й тютюну. Арсен повернувся.

Я швидко накинула на плечі його великий м'який халат, який пахнув ним так сильно, що це дарувало майже фізичне відчуття безпеки, і вийшла в передпокій. Арсен саме знімав пальто. Його плечі були трохи напружені, а в темних очах ще догоряли іскри тієї холодної люті, з якою він, очевидно, провів увесь цей день в університеті.

Побачивши мене, його погляд миттєво потеплішав. Він зробив крок назустріч, перехопив мою талію й притиснув до своїх широких грудей. Я сховала обличчя на його шиї, відчуваючи, як останні краплі денної тривоги випаровуються під його гарячою шкірою.

— Ти як, маленька? Ніхто не дзвонив? — його низький баритон пролунав над моїм вухом, поки його велика долоня заспокійливо погладжувала мою спину.

— Все тихо, Арсене. Я була вдома, як ти й просив. Дивилася конспекти, розмовляла з дівчатами в чаті, — я трохи відсторонилася, заглядаючи в його суворе обличчя. — Як усе пройшло в корпусі? Юля... вона не влаштувала сцену через мою відсутність?

Арсен коротко, хижо хмикнув, і на його губах з'явилася тонка, посмішка чоловіка, який повністю зачистив територію.

— Староста розпитувати про твій від'їзд із гуртожитку, — сухо прокоментував він, ведучи мене за руку на кухню. — Але я чітко закрив їй рота. Офіційно оголосив, що ти переведена на індивідуальний графік під моїм особистим кураторством. Юля зблідла й ледь не впустила свій журнал. Більше вона до тебе не наблизиться ні на крок — я пообіцяв їй рапорт на відрахування при наступній же спробі збирати плітки.

Він посадив мене на високий стілець біля кухонного острова й увімкнув кавомашину. Його рухи були чіткими, спокійними й розважливими.

— Твоє алібі в університеті непорушне, Вероніко. Для всіх ти зараз на індивідуальному навчанні за сімейними обставинами. Тож про Юлю, деканат чи оцінки ти забуваєш. Твоє єдине завдання зараз — відновлювати свій спокій тут, зі мною.

Я дивилася на свого професора й відчувала, як всередині мене розливається чиста, концентрована вдячність. Цей дорослий чоловік одним своїм авторитетом розвернув університетські правила так, щоб захистити мене.

— Дякую тобі, — тихо вимовила я, беручи з його рук чашку. — Але Олег... якщо він уже у Львові? Що ми будемо робити, коли він спробує вийти на прямий контакт?

Арсен повільно сперся долонями об край столу, нахиляючись до мене майже впритул. В його очах спалахнула така непохитна, первісна чоловіча сила, що в мене перехопило подих.

— Якщо цей виродок з'явиться в полі зору, він матиме справу не з наляканою дівчинкою, а зі мною, — твердо, карбуючи кожне слово, прохрипів Арсен. — Я кризовий психолог, маленька, і я знаю, як ламати таких психопатів на шматки. 

Я заплющила очі, роблячи ковток кави. Шторм міг вирувати за вікнами скільки завгодно, але в цій квартирі, за цією широкою чоловічою спиною, мій лід офіційно перетворився на безпечне, гаряче полум'я.

Я зробила ще один ковток кави, відчуваючи, як тепло напою розтікається по тілу. Арсен стояв поруч, і його присутність діяла краще за будь-які заспокійливі. 

Раптом мій телефон, який лежав на стільниці, коротко вібрував. Нове сповіщення в месенджері.

Серце знову забилося в тривожному ритмі, але я змусила себе подивитися на екран. Це була не прихована погроза від Олега й не чергове шипіння від Юлі. Повідомлення прийшло від Макса.

До тексту був прикріплений поспіхом зроблений знімок: через лобове скло якоїсь машини виднілася знайома вулиця перед університетськими воротами, а на узбіччі стояв сірий седан із харківськими номерами. За кермом проглядался чоловічий силует.

Макс:«Ніко, привіт. Я зараз виходив з корпусу в бік гуртожитку. Біля центрального входу вже другу годину стоїть ця тачка. Чоловік всередині постійно виходить, палить і показує іншим студентам якесь фото на телефоні — розпитує, чи не бачили вони тебе сьогодні. Я пройшов повз, зблизька розгледів його обличчя. Це він, Нік. Олег уже тут. Шукає тебе по всьому кампусу. Передай професору, що ворог біля воріт».

Я мовчки розвернула екран телефону до Арсена.

Коли його погляд упав на знімок і повідомлення Макса, вираз його обличчя змінився за частку секунди. Крижаний спокій професора миттєво трансформувався в небезпечну, хижу зосередженість чоловіка, який виявив чужинця на своїй території. Його очі звузилися, перетворившись на два гвинти, а щелепа наче скам'яніла.

Він повільно поставив свою чашку на стіл, випрямився на повний зріст і дістав із кишені власний мобільний.

— Розумний хлопчик, — глухо, з крижаним задоволенням прокоментував Арсен дії Макса, швидко набираючи чийсь номер. — Значить, приїхав. Прямо під камери університету. Який необачний крок з його боку.

Він підніс телефон до вуха й скомандував у слухавку, навіть не вітаючись:

— Сергію, це Арсен. Мені потрібна послуга по лінії безпеки університету. Зараз під центральними воротами стоїть сірий седан, номери харківські, записуй... — він чітко продиктував цифри з фотографії Макса. — Водій чіпляється до студентів і займається прихованим переслідуванням. Організуй мені повний запис з усіх зовнішніх камер за останню годину. І підключи охорону кампусу — якщо він спробує зайти на територію корпусу, затримайте його до мого приїзду під приводом з'ясування особи. Співробітникам поліції я наберу сам.

Арсен скинув виклик, повернувся до мене й поклав свою важку, гарячу долоню мені на потилицю, м'яко притискаючи моє чоло до своїх грудей. Під його сорочкою спокійно, потужно й рівно билося серце. Жодної паніки. Тільки чистий, чоловічий розрахунок.

— Все під контролем, маленька, — його низький баритон завібрував у моїх кістках, повертаючи мені впевненість. — Твій Макс вчасно дав сигнал. Олег думав, що влаштує полювання на налякану дівчинку в чужому місті. Лежи, відпочивай, а я зроблю так, щоб цей його візит до Львова став для нього останнім.

Я заплющила очі й глибоко видихнула. Олег приїхав, але мій страх більше не мав наді мною влади.