Раді Вас бачити!

Епілог. Там, де починається нове життя 🌊❤️

Минуло кілька місяців після весілля Вікі та Джеймса.

Маєток Блеквудів знову жив своїм звичним життям. У саду розквітали троянди, у вітальні часто лунав дитячий сміх, а вечорами родина збиралася за великим обіднім столом, обговорюючи новини та ділячись планами.

Здавалося, страшні події нарешті залишилися в минулому.

Та для Катерини ця історія мала ще одну незавершену сторінку.

Одного теплого дня вона вирішила відвідати могилу Емілі. Взяла невеликий букет білих троянд і довго йшла алеєю старого цвинтаря. Вітер тихо колихав гілки дерев, а сонячні промені пробивалися крізь листя.

Катерина зупинилася біля надгробка й поклала квіти.

— Привіт, Емілі, — тихо промовила вона. — Знаєш, я довго думала про тебе. Ти не даремно намагалася відкрити правду. Ти хотіла захистити тих, кого любила, навіть коли сама опинилася в небезпеці.

Вона присіла біля могили.

— Ти хотіла, щоб люди, які тобі дорогі, не жили серед брехні. І хоча тобі не вдалося розповісти все особисто, правда все-таки вийшла назовні. Мері більше не зможе завдавати шкоди іншим.

Катерина на мить замовкла.

— Мені шкода, що все закінчилося саме так. Ти заслуговувала на краще життя.

— Вона справді заслуговувала, — почувся позаду чоловічий голос.

Катерина обернулася.

Перед нею стояв Джек Вілсон. Брат Емілі виглядав спокійнішим, ніж під час їхньої останньої зустрічі в Кабулі, хоча сум у його очах нікуди не зник.

— Джеку… — тихо сказала вона.

— Не хотів заважати. Просто побачив тебе й вирішив підійти.

— Ти часто приходиш сюди?

— Коли сумую за сестрою. Іноді мені здається, що я досі можу почути її голос.

Катерина співчутливо подивилася на нього.

— Вона залишила по собі багато доброго. Сара розповідала, що Емілі завжди допомагала іншим. Навіть коли їй самій було страшно.

Джек кивнув.

— Вона була саме такою. Завжди думала про інших, а про себе — в останню чергу.

Вони трохи помовчали.

— Дякую тобі, Катерино, — нарешті промовив Джек. — За те, що не здалася. За те, що допомогла знайти Шарлотту й довести справу до кінця. І за те, що пам'ятаєш Емілі.

— Я лише робила те, що вважала правильним.

— Не кожен здатний на таке.

Катерина зніяковіла й відвела погляд.

— Знаєш, я хотів запросити тебе на каву. Якщо ти не проти.

Вона здивовано підняла брови.

— На каву?

— Так. Просто поговорити. Не про розслідування, не про Мері й не про те, що сталося. Хотілося б дізнатися тебе краще.

Катерина вперше за довгий час щиро усміхнулася.

— Гадаю, я можу знайти для цього час.

— Тоді домовилися?

— Домовилися.

Джек усміхнувся у відповідь. І коли вони разом вийшли з цвинтаря, Катерина раптом відчула легке хвилювання. Вона ще не знала, що чекає на них попереду, але вперше дозволила собі подумати, що в її житті може з'явитися щось нове.

Тим часом у маєтку Блеквудів панувала справжня метушня.

Дженні сиділа у вітальні з маленьким сином на руках. Хлопчик солодко спав, загорнутий у м'яку ковдру, а поруч сиділа леді Агата, яка уважно спостерігала за правнуком.

— Який же він милий, — сказала старенька, поправляючи ковдрочку. — І зовсім не схожий на свого батька. Томас у дитинстві був значно галасливішим.

Дженні засміялася.

— Бабусю, ти ж казала, що Томас був найспокійнішим хлопчиком.

— Я багато чого казала, люба. Але тепер маю право трохи перебільшувати.

Усі засміялися.

Неподалік Сибіл сиділа поруч зі своїм чоловіком Томасом Беннетом. Вони вже давно були щасливі разом, і тепер Сибіл дедалі частіше ловила себе на думці, що колись боялася зізнатися у своїх почуттях зовсім даремно.

— Ви вже зібрали речі? — запитала вона, звертаючись до Ксенії, яка саме спустилася сходами з невеликою валізою.

— Майже. Едвард чекає біля автомобіля.

— Не забудь передати йому, що я особисто перевірю, чи добре він про тебе дбатиме, — пожартувала Агата.

— Леді Агато, я обіцяю, що зроблю все можливе, — відповів Едвард, з'являючись у дверях.

— От і добре. Бо наша Ксенія заслуговує на найкраще.

Ксенія підійшла до Агати й ніжно обійняла її.

— Я сумуватиму за вами.

— А ми за тобою, люба. Але відпочинь як слід. Ти стільки зробила для нашої родини, що маєш право хоча б кілька днів не думати про злочини й загадки.

— Постараюся.

Дженні обережно передала малюка чоловікові й підійшла попрощатися.

— Повертайтеся швидше. Тут без вас буде нудно.

— Не хвилюйся, — усміхнулася Ксенія. — Я привезу тобі сувеніри.

Сибіл теж обійняла подругу.

— І не забувай відповідати на повідомлення. Особливо якщо Едвард почне поводитися надто романтично.

— Сибіл! — засміялася Ксенія.

— Що? Я просто дбаю про тебе.

Едвард удавано ображено похитав головою.

— Здається, сьогодні вся родина вирішила перевірити мене на міцність.

— Це лише початок, — пожартувала Агата.

Усі знову засміялися.

Нарешті Ксенія та Едвард попрощалися з родиною й вирушили в дорогу.

---

Їхня подорож вела до мальовничого узбережжя Англії.

Едвард заздалегідь забронював невеликий затишний готель неподалік моря. З вікон їхнього номера відкривався чудовий краєвид: безкрая водна гладінь, піщаний берег і невеликі човни, що погойдувалися на хвилях.

Коли вони прибули, сонце вже схилялося до обрію.

— Тут неймовірно красиво, — сказала Ксенія, підійшовши до вікна.

Едвард обійняв її зі спини.

— Я знав, що тобі сподобається.

— Ти часто тут бував?

— Колись приїжджав із батьками. Але давно не повертався. Мені хотілося показати тобі місце, яке має для мене приємні спогади.

Ксенія повернулася до нього.

— Дякую. Мені дуже потрібен був такий відпочинок.

— Тоді сьогодні ніяких розмов про роботу.

— Навіть про розслідування?

— Особливо про розслідування.

Вона засміялася.

Трохи згодом вони вийшли на прогулянку. Море було спокійним, хвилі ніжно накочувалися на берег, залишаючи на піску тонку білу піну. Вітер розвівав волосся Ксенії, а сонце забарвлювало небо в золотаві та рожеві відтінки.

Вони йшли вздовж води, тримаючись за руки.

— Знаєш, — першою заговорила Ксенія, — я іноді згадую той день, коли ми познайомилися. Тоді я навіть не підозрювала, що опинюся в центрі такої заплутаної історії.

— А я не міг уявити, що жінка, яка прийде розслідувати смерть Емілі, стане для мене настільки важливою.

— Спочатку ти мені здавався дуже загадковим.

— А ти мені — надто впертою.

— Це комплімент?

— Безумовно.

Ксенія засміялася, а потім зупинилася біля самої води.

— Едварде, можна я скажу тобі дещо?

— Звичайно.

Вона подивилася на море, ніби збираючись із думками.

— Я звикла бути сильною. Звикла розраховувати лише на себе, не показувати страху й не дозволяти людям надто близько підходити до мене. Можливо, тому мені так важко говорити про почуття.

Едвард уважно слухав.

— Але за цей час ти став для мене людиною, якій я можу довіряти. Я знаю, що можу бути поруч із тобою не лише тоді, коли все добре. І… здається, я закохалася в тебе.

Він кілька секунд мовчав, а потім ніжно взяв її обличчя у свої долоні.

— Ксеніє, ти навіть не уявляєш, як довго я хотів почути ці слова.

— Справді?

— Так. Я кохаю тебе. І не хочу, щоб ти сумнівалася в цьому.

Він поцілував її. Ксенія обійняла його, відповідаючи на поцілунок. Навколо шуміло море, а вечірній вітер лагідно торкався їхніх облич.

Коли вони відсторонилися, Едвард усміхнувся.

— Є ще дещо, про що я хотів би з тобою поговорити.

— Слухаю.

— Я знаю, що твоя робота для тебе дуже важлива. Ти не раз ризикувала собою, щоб допомогти людям, які опинилися в біді. І я не хочу, щоб наші стосунки змусили тебе відмовитися від того, що ти любиш.

Ксенія здивовано подивилася на нього.

— Ти не проти, якщо я продовжу працювати детективкою?

— Я не просто не проти. Я хочу, щоб ти й надалі допомагала людям. Ти маєш талант бачити те, чого інші не помічають. Ти вмієш знаходити правду навіть там, де всі давно опустили руки. І я пишаюся тобою.

— Але я не хочу, щоб ти хвилювався щоразу, коли я вирушатиму на нове розслідування.

— Я хвилюватимуся. Це неминуче. Але кохати тебе — означає поважати твої мрії й дозволяти тобі залишатися собою.

Ксенія міцно обійняла його.

— Тоді я обіцяю бути обережнішою.

— А я обіцяю завжди чекати на тебе вдома.

Вона підняла голову й усміхнулася.

— Домовилися.

Вони ще довго гуляли берегом, розмовляючи про майбутнє, про подорожі, про маленькі радощі й про те, яким хотіли б бачити своє спільне життя.

Наступного ранку Ксенія прокинулася від шуму хвиль.

Вона підійшла до вікна й побачила, як сонце повільно піднімається над морем. На столику стояла чашка кави, а поруч лежала невелика записка.

«Доброго ранку, кохана. Я внизу. Чекаю на тебе, щоб разом зустріти цей день. Едвард».

Ксенія усміхнулася, взяла записку й вийшла з номера.

Едвард чекав на неї біля виходу з готелю. У руках він тримав два горнятка кави.

— Для найкращої детективки, — сказав він, простягаючи їй одне.

— Ти мене балуєш.

— І збираюся продовжувати.

Вони рушили до берега. Попереду на них чекали нові дні, нові враження й, можливо, нові пригоди.

Катерина також починала нову сторінку свого життя. Джек запросив її на побачення, і вона вперше за довгий час дозволила собі мріяти про щось особисте, не пов'язане з минулим.

У маєтку Блеквудів росли діти, леді Агата раділа кожному сімейному вечору, Дженні насолоджувалася материнством, а Сибіл будувала щасливе життя з Томасом.

Шарлотта та Олександр виховували маленьку Емілію, а Вікі й Джеймс насолоджувалися подружнім життям.

Мері залишалася за ґратами, і жодна її апеляція не змогла змінити вирок. Таємниці маєтку Блеквудів більше не керували життям його мешканців.

Ксенія зупинилася біля води й подивилася на обрій.

— Про що думаєш? — запитав Едвард.

— Про те, що життя дивовижне. Іноді воно приводить нас у місця, де ми зовсім не очікували опинитися. Зустрічає з людьми, яких спочатку навіть не помічаємо. А потім саме вони стають найважливішими.

Едвард обійняв її за плечі.

— Іноді потрібно пройти крізь темряву, щоб знайти своє світло.

Ксенія притулилася до нього.

— Здається, я знайшла своє.

Він поцілував її у волосся.

Море продовжувало шуміти, сонце піднімалося все вище, а попереду було ціле життя.

Життя, у якому ще будуть загадки, відкриття, несподівані зустрічі й нові справи. Але тепер Ксенія знала: їй більше не потрібно проходити цей шлях самій.

Поруч був чоловік, який любив її, підтримував і вірив у неї.

А це означало, що найкращі історії ще попереду.

Кінець. ❤️