Раді Вас бачити!

Глава 28. Останній рейс Мері

Біля старої промислової будівлі панувала метушня. Поліцейські огородили територію, а криміналісти вже почали оглядати приміщення, де знайшли тіло Роджера. На землі лежали сліди боротьби, поруч із тілом працював судовий експерт, фотографуючи кожну деталь.

Інспектор Гарднер стояв біля входу, розмовляючи із сержантом Бруксом.

— Ми повинні встановити точний час смерті, — сказав він. — І перевірити, чи не залишила Мері якихось слідів.

— Експерти вже працюють. Також ми знайшли відбитки взуття біля заднього виходу. Можливо, вони належать викрадачці.

— А автомобіль?

— Ми передали опис усім патрулям. Перевіряємо камери на дорогах і заправках. Але є проблема: машина могла виїхати з міста ще до того, як ми отримали повідомлення.

Олександр, який стояв неподалік, почув останні слова.

— Тобто ви можете її втратити?

— Ми робимо все можливе, містере Блеквуд, — відповів інспектор.

— Моєї дружини немає вдома, вона викрадена, а ви говорите, що можете втратити її слід!

Вікі підійшла до брата й обережно торкнулася його руки.

— Олександре, заспокойся. Ми повинні довіряти поліції.

— Як я можу бути спокійним? Мері забрала Шарлотту. Вона вагітна! Я навіть не встиг сказати їй, як сильно люблю її і як чекаю на нашу дитину.

Едвард обійняв Ксенію за плечі. Він бачив, як сильно вона переживає за Шарлотту, і розумів, що детективка вже подумки шукає кожну можливу зачіпку.

— Ксеніє, ти про щось думаєш? — тихо запитав він.

— Так. Мері не просто втекла. Вона заздалегідь підготувала втечу, позбулася Роджера й забрала Шарлотту. Вона знає, що тепер її минуле може стати відомим усім. І якщо ми не зупинимо її, вона зникне назавжди.

Катерина підійшла до них.

— Я щойно говорила з одним із поліцейських. Він повідомив, що знайшли дещо цікаве в автомобільних записах. Мері не поїхала в напрямку свого будинку. Її автомобіль помітили на дорозі до аеропорту.

— До аеропорту? — перепитала Вікі.

— Саме так.

Олександр миттєво випростався.

— Вона хоче вивезти Шарлотту з країни!

Інспектор Гарднер почув їхню розмову й одразу підійшов.

— Ми вже перевіряємо цю інформацію. Якщо Мері справді прямує до аеропорту, наші співробітники спробують перехопити її до посадки.

— Я їду з вами, — твердо заявив Олександр.

— Ні, містере Блеквуд. Це поліцейська операція.

— Це моя дружина! Я не залишу її в руках цієї жінки!

— Послухайте мене. Мері може бути озброєна. Вона вже вбила людину й викрала вагітну жінку. Ви можете наразити на небезпеку не лише себе, а й Шарлотту.

— Мені байдуже!

— А мені ні, — суворо відповів Гарднер. — Я не дозволю вам перетворити рятувальну операцію на ще одну трагедію.

Ксенія втрутилася в розмову:

— Інспекторе, я розумію ваші побоювання. Але ми можемо допомогти. Ми знаємо Мері, її поведінку та її зв'язки. Вона може впізнати поліцейських і знову спробувати втекти.

— Ви не повинні недооцінювати її небезпеку, — відповів Гарднер. — У нас з'явилася нова інформація про минуле цієї жінки.

Усі замовкли.

— Яку саме? — запитала Ксенія.

Інспектор дістав із папки кілька аркушів.

— Після розмови з Роджером ми попросили колег перевірити її американське минуле. За попередніми даними, кілька років тому Мері фігурувала в розслідуванні щодо одного закладу, який поліція підозрювала в організації незаконної сексуальної експлуатації жінок. Тоді вона працювала там і могла мати стосунок до смерті власниці закладу. Жінка померла за підозрілих обставин, і слідчі перевіряли версію отруєння. Однак справу не вдалося довести до обвинувального вироку.

Ксенія уважно подивилася на документи.

— Отже, Роджер не все вигадав. У її минулому справді були темні сторінки.

— Поки що це лише інформація, яку ми перевіряємо, — наголосив Гарднер. — Ми не можемо називати її винною в тому злочині без доказів.

Ксенія на мить замислилася. Перед очима постали останні дні Емілі, її страх, таємничі слова про людей, які не такі, якими здаються, і записка, захована в кімнаті.

— Тепер я розумію, чому Емілі так боялася, — промовила вона.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Едвард.

— Емілі могла дізнатися про минуле Мері. Не лише про її чоловіка й дітей, а й про ту давню підозру в отруєнні. Вона почула розмову, побачила щось або знайшла докази. Мері зрозуміла, що служниця може все розповісти, і вирішила змусити її мовчати.

— Ти думаєш, саме Мері отруїла Емілі? — запитала Вікі.

— Тепер я вважаю цю версію найімовірнішою. Емілі знала значно більше, ніж ми думали. І, можливо, вона не збиралася розповідати про це Річарду, а хотіла звернутися до Міли, бо боялася, що її не почують або їй не повірять.

Катерина похмуро кивнула.

— А Мері зрозуміла, що втратила контроль над ситуацією.

— Саме так, — відповіла Ксенія. — Але ми досі повинні встановити, як саме було отруєно Емілі та кому призначався чай. На дверях її кімнати ми знайшли слова: «Він не пив чай». Це означає, що наша попередня версія могла бути неправильною. Ми ще не знаємо всіх обставин.

— І тепер Мері хоче знищити останніх свідків, — додала Катерина.

Олександр стиснув щелепи.

— Вона не забере в мене Шарлотту. Я знайду її, навіть якщо доведеться обшукати кожен аеропорт у країні.

Гарднер важко зітхнув.

— Добре. Але слухайте мої накази. Ви не будете самостійно наближатися до Мері. У нас є озброєні співробітники, і саме вони проводитимуть затримання.

— Ми їдемо, — сказала Ксенія.

— Я також, — додала Катерина.

— І я, — твердо промовив Олександр.

Вікі подивилася на брата.

— Я не залишу тебе самого.

Джеймс одразу став поруч із нею.

— Тоді я теж поїду.

Едвард узяв Ксенію за руку.

— І я з вами.

Інспектор роздратовано похитав головою.

— Ви всі не розумієте, наскільки небезпечною може бути ця жінка.

— Ми розуміємо, — відповіла Ксенія. — Але Шарлотта зараз сама серед людей, які можуть їй нашкодити. Ми не можемо просто чекати.

Гарднер зрештою погодився, щоб вони їхали за поліцейським автомобілем, але ще раз попередив: жодних самостійних дій без команди.

***

Тим часом у міжнародному аеропорту було людно. Пасажири поспішали до виходів на посадку, хтось прощався з рідними, а хтось із валізами шукав потрібний термінал.

Серед них була Мері.

Вона змінила одяг, одягла темне пальто, великі сонцезахисні окуляри й пов'язала на голову шовкову хустку. Зовні вона виглядала як звичайна жінка, яка поспішає на літак. Та її обличчя було напруженим, а погляд постійно ковзав по людях навколо.

Поруч ішла Шарлотта.

Мері міцно стискала її лікоть, не дозволяючи відставати. Під пальтом вона тримала невеликий пістолет, яким час від часу непомітно погрожувала полонянці.

— Не смій озиратися, — прошепотіла вона. — І не привертай до себе уваги.

— Будь ласка, відпусти мене, — тихо благала Шарлотта. — Я нічого не розповім. Тільки не чіпай мою дитину.

— Ти вже мала шанс мовчати, — холодно відповіла Мері. — Тепер усе залежить від того, наскільки розумно ти поводитимешся.

Шарлотта відчула, як пальці Мері боляче стискають її руку.

— Ти не можеш так зі мною вчинити. Олександр шукатиме мене.

— Нехай шукає. Скоро він нічого не зможе зробити.

Мері підвела її до стійки реєстрації. Вона вже мала квитки на міжнародний рейс і документи, які дозволяли їй пройти контроль. Шарлотта не знала, куди саме її везуть, але розуміла: Мері збирається залишити країну.

Коли вони проходили перевірку, Мері нахилилася до неї.

— Усміхнися. Ми просто дві знайомі, які вирушають у подорож.

Шарлотта ледве стримувала сльози. Вона намагалася дивитися спокійно, хоча серце шалено калатало.

Нарешті вони опинилися біля виходу на посадку.

За кілька хвилин оголосили початок посадки на їхній рейс.

Мері міцніше схопила Шарлотту за лікоть.

— Ходімо.

— Мері, прошу… — прошепотіла молода жінка.

— Мовчи!

Вони зайшли до літака й пройшли до своїх місць. Мері посадила Шарлотту біля вікна, сама сіла поруч і сховала руку з пістолетом під пальто.

Літак почав заповнюватися пасажирами.

Шарлотта дивилася на хмари за вікном. Їй здавалося, що вона більше ніколи не побачить рідного дому, не почує голосу Олександра, не відчує його обіймів.

Вона обережно поклала долоню на живіт.

«Тримайся, маленький. Тато нас знайде. Я знаю, що знайде», — подумки прошепотіла вона.

Мері помітила цей рух і нахилилася до неї.

— Не варто сподіватися на диво.

Шарлотта нічого не відповіла.

А тим часом у поліцейському автомобілі інспектор Гарднер отримав нове повідомлення. Він уважно прочитав його, а потім повернувся до сержанта Брукса.

— Ми встановили рейс. Мері вже пройшла контроль і перебуває на борту літака.

— Чи встигнемо перехопити її?

— Залежить від того, чи почалася посадка і чи дозволить служба безпеки діяти достатньо швидко.

Ксенія почула розмову й відчула, як усередині все стислося.

— Вона вже там?

— Так, — відповів Гарднер. — І якщо літак злетить, знайти її буде значно складніше.

Олександр зблід.

— Ні. Тільки не це…

Вікі взяла його за руку.

— Ми ще можемо встигнути.

Катерина подивилася на Ксенію.

— Треба діяти негайно.

Едвард обійняв Ксенію за плечі.

— Ми її повернемо.

Ксенія дивилася на дорогу, що стрімко наближала їх до аеропорту.

Вона знала: Мері загнана в кут,

а людина, якій більше нічого втрачати, здатна на найстрашніші вчинки.

І тепер у них залишалося зовсім мало часу.

На табло аеропорту вже засвітився напис: «Посадку завершено».

А за кілька хвилин літак мав відірватися від землі.