Раді Вас бачити!

Глава 24. Чоловік із минулого

Поліцейські прибули до Блеквуд-менору вже за кілька хвилин після виклику. Інспектор Томас Гарднер разом із сержантом Деніелом Бруксом увійшли до холу, де на них чекали Річард, Едвард, Олександр, Ксенія та Катерина.

Незнайомець стояв біля стіни. Його руки були зв'язані, а на обличчі не відображалося жодного страху. Це був чоловік зі смаглявою шкірою, коротким темним волоссям і міцною статурою. Він спокійно спостерігав за присутніми, ніби зовсім не переймався тим, що його затримали.

— Саме його я бачила біля маєтку, — пояснила Катерина. — Він стежив за будинком, а коли помітив мене, спробував утекти. Я вже не вперше помічаю цей силует.

— Ви впевнені, що це та сама людина? — уточнив інспектор.

— Абсолютно. І Томас, здається, також бачив когось підозрілого біля оранжереї в день загибелі Емілі.

Гарднер повернувся до затриманого.

— Ваше ім'я?

Чоловік не відповів.

— Гаразд. Тоді поговоримо у відділку.

— Зачекайте, — втрутилася Ксенія. — Можливо, варто спочатку з'ясувати, чому він стежив за нашою родиною.

Річард підійшов ближче до незнайомця. Його обличчя було суворим, а голос звучав холодно.

— Ти хотів мене отруїти? Стежив за моєю родиною? Навіщо?

Чоловік мовчав.

— Я ставлю тобі запитання! — підвищив голос Річард.

Однак незнайомець лише перевів погляд на нього.

Ксенія обмінялася поглядом з Едвардом. Вони обоє розуміли: цей чоловік міг знати набагато більше, ніж хотів показати.

— Послухайте, — звернулася детективка до затриманого. — Ви стежили за нами, вас бачили біля маєтку. Чого ви домагалися? Якщо розповісте правду, можливо, ми зможемо вам допомогти.

— Досить, Ксеніє! — різко перебив її Річард. — Він, очевидно, шпигун. Не бачу сенсу витрачати на нього час.

— Тату, вистачить, — втрутився Едвард. — У нашій родині й так сталося достатньо всього. Нехай Ксенія доведе розмову до кінця. Можливо, цей чоловік знає щось важливе.

Річард невдоволено подивився на сина, але більше не заперечував.

Ксенія знову звернулася до незнайомця.

— Ви знаєте, хто вбив Емілі Вілсон?

На мить чоловік завмер. Його очі ковзнули до Річарда, а потім знову зупинилися на детективці.

— Я думаю, ви знаєте більше, ніж говорите, — додала вона.

— Давай інакше, — озвався Річард. — Якщо не хочеш говорити з нами, поліція допоможе тобі стати відвертішим.

Незнайомець повільно видихнув.

— Добре. Мене звати Роджер. І я... чоловік Мері.

У холі запала така тиша, що було чути, як потріскують дрова в каміні.

Ксенія широко розплющила очі.

— Що?!

Річард недовірливо подивився на нього.

— Чоловік Мері? Ти хочеш сказати, що вона була одружена з тобою?

— Саме так.

— Тому ти її переслідував? Вона тебе покинула?

Роджер несподівано засміявся. Його сміх був гірким, майже болісним.

— Вона розповіла вам, що пішла від мене, бо я її ображав?

Річард нахмурився.

— Так. Сьогодні вона сказала, що ти знущався з неї, тому вона залишила тебе й дітей.

Олександр, який стояв неподалік у розстебнутій білій сорочці, зробив крок уперед.

— Ви що, смієтеся? Ви ображали мою сестру, а тепер ще й насміхаєтеся з цього?

— Олександре, зачекайте, — зупинила його Ксенія. — Дайте йому договорити. Роджере, це правда? Ви кривдили Мері?

Чоловік перестав сміятися. Його обличчя стало серйозним.

— Ні. Звичайно, ні. Вона чудовисько й брехуха. Але я розумію, чому вона розповіла вам таку історію. Мері завжди вміла виставити себе жертвою.

— Тоді розкажіть, як усе було насправді, — попросила Ксенія.

***

Роджер на мить заплющив очі, ніби намагався зібрати думки.

— Я познайомився з нею в Огайо. Вона тоді була зовсім молодою. Працювала в одному сумнівному закладі, де її використовували чоловіки. Я побачив її випадково. Вона була побита, налякана й не знала, куди податися.

— І ви вирішили їй допомогти? — запитала Ксенія.

— Так. Я забрав її звідти, допоміг знайти житло, забезпечив усім необхідним. Спочатку вона була вдячна. Згодом ми стали близькими. Я закохався в неї, а вона переконувала мене, що також любить. Ми одружилися.

Роджер зробив паузу.

— Коли Мері завагітніла, я був щасливий. Ми чекали на дитину, але під час пологів народилися двоє хлопчиків-близнюків. Я думав, що це найкращий день у нашому житті. Але Мері не виглядала щасливою.

Він опустив голову.

— Вона не хотіла дітей. Не хотіла годувати їх, не хотіла брати на руки. Я найняв няню, намагався допомагати їй у всьому. Але вона дедалі частіше зникала з дому, сварилася зі мною й говорила, що заслуговує на значно краще життя.

— А потім? — тихо запитала Ксенія.

Роджер підняв голову.

— Одного вечора вона вистрілила в мене й утекла.

— Що?! — вигукнув Едвард.

Роджер підняв край сорочки й показав старий шрам на боці.

— Ось доказ. Куля пройшла близько до життєво важливих органів. Я дивом вижив. Коли прийшов до тями, Мері вже не було. Не було й дітей. Вона залишила їх зі мною, але навіть не попрощалася.

Річард дивився на нього з недовірою.

— Ти хочеш сказати, що Мері намагалася тебе вбити?

— Так. А потім повернулася до Англії й почала нове життя, наче ніколи не мала чоловіка та синів.

Олександр повільно провів рукою по волоссю.

— Я не можу в це повірити...

— А я можу, — тихо промовила Ксенія. — Ми вже дізналися, що вона залишила своїх дітей. Але про постріл ніхто не розповідав.

Вона повернулася до Роджера.

— Ви приходили до Мері в маєток?

— Так. Я знайшов її адресу й кілька разів намагався поговорити. Хотів, щоб вона повернулася до дітей або хоча б пояснила їм, чому зникла. Але вона відмовлялася мене слухати.

— І ви стежили за нею?

— Так. Спочатку хотів лише побачити, як вона живе. Потім зрозумів, що вона знову щось приховує.

Ксенія уважно подивилася на нього.

— Що саме?

Роджер опустив очі.

— Під час останньої зустрічі вона поводилася дивно. Була налякана, постійно озиралася. Я запитав, що сталося, але вона наказала мені забиратися. А потім сказала, що одна зі служниць дізналася про її минуле.

Ксенія відчула, як усередині все напружилося.

— Одна зі служниць?

— Так. Вона сказала, що ця дівчина може зруйнувати її життя, якщо розповість правду. Мері дуже боялася, що про все дізнаються в родині.

Едвард подивився на Ксенію.

— Емілі?

— Можливо, — відповіла детективка. — Але поки що це лише припущення.

Річард зблід.

— Ти хочеш сказати, що Мері могла вбити Емілі, бо та дізналася про її минуле?

— Ми не можемо робити таких висновків без доказів, — відповіла Ксенія. — Але тепер у нас є серйозна причина перевірити її алібі, пересування та зв'язок із загиблою служницею.

Роджер кивнув.

— Я не знаю, чи вбила вона ту дівчину. Але я впевнений, що Мері здатна на дуже страшні речі, коли їй загрожує викриття.

***

Усі присутні замовкли. Річард не міг повірити, що жінка, яку він вважав своєю донькою, могла приховувати настільки страшне минуле.

— Якщо все це правда, чому ти не звернувся до поліції раніше? — запитав інспектор Гарднер.

— Я звертався, але не знав, де її шукати. До того ж після поранення мені довелося довго відновлюватися. Я не мав доказів, що вона перебуває саме тут. Коли знайшов її, хотів спочатку поговорити.

— А чому ти не назвався, коли тебе помітили біля маєтку? — уточнила Катерина.

— Бо знав, що вона може знову спробувати мене позбутися. Я боявся, що вона дізнається про мою присутність.

— І тому ховався в саду? — Катерина схрестила руки. — Не найкращий спосіб довести свою невинуватість.

Роджер нічого не відповів.

Інспектор Гарднер наказав сержанту Бруксу зняти первинні свідчення та перевірити документи затриманого. Поліцейські також мали встановити, чи справді Роджер був одружений із Мері, перевірити його історію в Огайо та знайти будь-які підтвердження його слів.

— Ми перевіримо кожне ваше твердження, — сказав інспектор. — Поки що ви залишаєтеся під вартою.

— Я розумію, — спокійно відповів Роджер.

Коли поліцейські вивели його з холу, Ксенія залишилася біля каміна, задумливо дивлячись на вогонь.

Едвард підійшов до неї.

— Ти думаєш, що Мері вбила Емілі?

— Я думаю, що Емілі могла дізнатися про її минуле. Можливо, саме тому вона боялася останніми днями. Але є ще один момент.

— Який?

— Отрута. Напис на дверях: «Він не пив чай». Ми досі не знаємо, кому призначалася отрута. І навіть якщо Мері мала мотив, це ще не означає, що вона вбила Емілі.

— Ти маєш рацію.

Ксенія повернулася до Річарда.

— Нам потрібно поговорити з Мері.

— Я сам із нею поговорю! — різко відповів він.

— Ні, містере Блеквуд. Якщо вона зрозуміє, що ми підозрюємо її, то може знищити докази або втекти. Нам потрібно діяти обережно.

Річард стиснув щелепи, але погодився.

***

Пізніше Ксенія разом із Катериною обговорювали почуте в невеликому кабінеті.

— Тепер зрозуміло, чому Мері так нервувала, коли Вікі розповіла про її дітей, — сказала Катерина. — Вона не хотіла, щоб правда вийшла назовні.

— І, можливо, Емілі знала не тільки про її родину, — відповіла Ксенія. — Можливо, вона випадково стала свідком чогось іншого.

— Тоді нам потрібно змусити Мері заговорити.

Ксенія задумалася.

— Не просто поставити їй запитання. Вона вміє брехати й переконувати інших. Нам потрібна ситуація, у якій вона сама видасть себе.

— Ти вже щось придумала?

— Є одна ідея.

Вона підійшла до столу й відкрила записник Емілі. Погляд зупинився на кількох ініціалах, серед яких раніше вони помітили «М. Б.».

— Якщо Мері справді пов'язана зі смертю Емілі, то вона повинна знати, що саме та встигла записати перед загибеллю.

Катерина нахилилася над сторінками.

— Ти хочеш показати їй записник?

— Ні. Я хочу, щоб вона повірила, ніби ми вже знайшли докази проти неї.