Раді Вас бачити!

Глава 25. Таємниця, за яку платять життям

Ранок у маєтку Блеквуд почався незвично тихо. Після всіх пережитих подій родина ще не оговталася від потрясінь. У повітрі й досі відчувалася напруга, а кожен новий звук змушував мешканців насторожено озиратися.

Ксенія стояла біля вікна в холі, спостерігаючи за осіннім садом. Вона думала про Роджера, його розповідь і про те, що Мері могла приховувати набагато більше, ніж здавалося спочатку.

— Ти знову думаєш про справу? — почувся позаду голос Едварда.

Ксенія обернулася й усміхнулася.

— А ти хіба сумнівався?

— Уже ні. Мені здається, навіть коли ти спиш, то розслідуєш чиїсь злочини.

— Можливо, колись я навчусь відпочивати.

Едвард підійшов ближче й ніжно взяв її за руку.

— Сподіваюся, тоді ти дозволиш мені провести з тобою трохи більше часу.

Ксенія хотіла відповісти, але раптом двері холу відчинилися. На порозі з'явилася Вікі. Вона була незвичайно схвильована, а поруч із нею стояв високий молодий чоловік у темному елегантному костюмі.

— Усі сьогодні мають бути у вітальні! — радісно оголосила дівчина. — У мене є дещо важливе.

— Вікі, що сталося? — здивувалася Ксенія.

— Скоро дізнаєшся.

Невдовзі у вітальні зібралася майже вся родина. Річард сидів у кріслі поруч із Мілою, Олександр розмовляв із дружиною, а леді Агата, як завжди, тримала в руках чашку чаю. Мері теж була присутня. Вона сиділа трохи осторонь, демонструючи байдужість, хоча уважно стежила за кожним рухом.

Вікі підійшла до Джеймса й узяла його під руку.

— Мамо, тату, бабусю, я хочу познайомити вас із людиною, яка стала для мене дуже дорогою.

Міла одразу усміхнулася.

— Невже нарешті настав цей день?

— Так, мамо. Це Джеймс Вестбрук. Мій коханий.

Джеймс чемно вклонився присутнім.

— Для мене велика честь познайомитися з вашою родиною.

Річард уважно подивився на молодого чоловіка.

— Вестбрук? Здається, я чув це прізвище.

Джеймс на мить замовк, а потім спокійно відповів:

— Можливо, ви чули про мій титул. Після смерті батька я успадкував герцогство Вестбрук. Тепер я герцог Вестбрук.

У кімнаті запала тиша.

— Герцог? — перепитала Міла.

— Саме так, — підтвердив Джеймс.

Леді Агата повільно поставила чашку на блюдце й уважно подивилася на нього.

— Отже, перед нами справжній герцог, який деякий час удавав звичайного реставратора книжок?

Джеймс трохи зніяковів.

— Я не хотів, щоб люди ставилися до мене інакше через титул. Мені хотілося, щоб Вікі полюбила мене таким, яким я є.

Вікі міцніше стиснула його руку.

— І я полюбила саме такого. Мені байдуже, герцог він чи звичайний чоловік. Я знаю, що він мене кохає.

Міла підвелася й обійняла доньку.

— Головне, щоб ти була щаслива.

Річард також підвівся. Він підійшов до Джеймса й простягнув йому руку.

— Якщо ти щиро кохаєш мою доньку і готовий зробити все, щоб вона була щасливою, то я радий вітати тебе в нашій родині.

— Я обіцяю берегти її, сер.

— Сподіваюся, ти розумієш, наскільки вона для нас дорога.

— Розумію.

Леді Агата теж не приховувала задоволення.

— Що ж, Вікі, ти нас здивувала. Але мушу визнати, вибір у тебе чудовий.

Усі засміялися. Навіть Олександр, який останнім часом майже не посміхався, підійшов до Джеймса й потиснув йому руку.

Ксенія щиро раділа за подругу. Вона пам'ятала, як Вікі переживала через приховану правду, як боялася, що коханий знову щось від неї приховує. Тепер усе нарешті стало на свої місця.

— Я дуже рада за вас, — сказала Ксенія, обіймаючи Вікі.

— Дякую. І я сподіваюся, що незабаром у нашій родині буде ще одне свято.

— Не поспішай, доню, — усміхнулася Міла. — Дай нам хоча б звикнути до того, що ми тепер маємо герцога.

Вікі засміялася й притулилася до Джеймса.

***

Тим часом двері вітальні відчинилися, і до кімнати увійшла Шарлотта. Вона повернулася від лікаря ще кілька хвилин тому. На її обличчі була незвичайна усмішка, а в очах світилася радість, яку вона намагалася приховати.

Олександр одразу помітив дружину.

— Шарлотто, де ти була? Ми вже почали хвилюватися.

— Я їздила до лікаря. Мені потрібно було дещо перевірити.

— З тобою все гаразд? — запитала Міла.

— Так, навіть більше ніж гаразд. Я хотіла вам дещо сказати…

Шарлотта зробила крок уперед, але раптом її усмішка зникла.

У пам'яті знову виникли слова Мері.

Це сталося кілька днів тому, після візиту до лікаря. Шарлотта тоді сиділа в автомобілі, тримаючи в руках результати обстеження. Вона перечитувала їх знову і знову, не вірячи власному щастю.

Вона була вагітна.

У неї та Олександра мала з'явитися дитина.

Шарлотта тоді ледь стримувала сльози радості. Вона вже уявляла, як розповість чоловікові, як він усміхнеться, як вони разом обиратимуть дитяче ліжечко й готуватимуться до нового життя.

Але дорогою до маєтку її зупинила Мері.

— Нам потрібно поговорити, — холодно промовила та.

— Зараз не найкращий час.

— Навпаки. Саме зараз.

Мері підійшла ближче й подивилася на папери, які Шарлотта тримала в руках.

— Ти була в лікаря?

Шарлотта насторожилася.

— Це не твоя справа.

— Невже? — Мері ледь усміхнулася. — Вітаю. Ти скоро станеш матір'ю.

Шарлотта зблідла.

— Звідки ти знаєш?

— Неважливо. Важливо інше. Я знаю, що ти дещо чула про смерть Емілі.

— Я нічого не знаю.

— Не бреши мені.

Мері схопила її за руку.

— Якщо ти розповіси комусь, хто насправді вбив Емілі, я не просто зруйную твоє життя. Я зроблю так, що ти ніколи не побачиш свою дитину.

— Ти не посмієш!

— Перевір мене, Шарлотто. Ти ж хочеш, щоб твоя дитина народилася здоровою?

Шарлотта вирвала руку й поспішила піти. Відтоді вона не могла спокійно спати. Радість від майбутнього материнства змінилася страхом.

***

— Шарлотто? — голос Олександра повернув її до реальності.

Він підійшов до дружини й обережно торкнувся її плеча.

— Ти хотіла щось сказати?

— Ні… Тобто так. Просто я трохи втомилася.

Ксенія уважно подивилася на неї. Вона помітила, як Шарлотта нервово стискала пальці, і відразу зрозуміла: та щось приховує.

— Можливо, тобі варто відпочити? — запропонувала Ксенія.

— Так, мабуть.

Шарлотта подякувала й сіла поруч із чоловіком. Олександр обійняв її за плечі, не розуміючи, що відбувається.

Мері спостерігала за ними з іншого кінця кімнати. Її погляд на мить зустрівся з поглядом Шарлотти. Та відразу відвела очі.

Ксенія це помітила.

І тепер у неї з'явилося ще одне запитання.

***

Пізніше Ксенія попросила Катерину зустрітися з нею в невеликому кабінеті. На столі лежав блокнот Емілі, кілька фотографій і копія протоколу допиту Роджера.

— Я думаю, ми маємо діяти, — тихо сказала Ксенія.

— Ти підозрюєш Мері?

— Її поведінка стає дедалі дивнішою. Роджер з'явився не випадково. Він знає її минуле, а Емілі, схоже, дізналася щось, що могло зруйнувати її теперішнє життя.

— Але це ще не доводить, що саме Мері вбила Емілі.

— Звісно. Тому ми не будемо висувати звинувачень без доказів. Ми змусимо її заговорити.

Катерина схрестила руки.

— Який план?

Ксенія нахилилася ближче й пояснила задум.

Вони мали створити враження, що Роджер під час допиту зробив нову заяву. Нібито він зізнався, що причетний до смерті Емілі, а також розповів поліції, чому Мері так боялася її викриття.

— Ти хочеш, щоб Мері повірила, ніби Роджер здав її? — здогадалася Катерина.

— Саме так. Але найважливіше — не те, що вона скаже. А те, як відреагує.

— А якщо вона нічого не зробить?

— Тоді ми матимемо ще один привід шукати інший шлях.

Ксенія зібрала папери.

— І ще одне. Я помітила, що Шарлотта дуже налякана. Можливо, Мері погрожує не лише їй.

Катерина насупилася.

— Ти думаєш, вона знає щось про Емілі?

— Я майже впевнена, що так. Потрібно з'ясувати, що саме.

***

Увечері Ксенія попросила Річарда, Мілу та Олександра ненадовго зібратися в кабінеті. Вона не хотіла, щоб Мері дізналася про їхню розмову раніше часу.

— Я маю повідомити вам дещо важливе, — почала вона. — Після допиту Роджера з'явилися нові обставини.

Річард нахилився вперед.

— Що він сказав?

— Він розповів поліції, що неодноразово намагався поговорити з Мері. За його словами, вона була налякана тим, що одна з покоївок дізналася про її минуле. І тепер ми маємо підстави вважати, що цією покоївкою могла бути Емілі.

— Господи… — прошепотіла Міла.

— Але це ще не все, — продовжила Ксенія. — Роджер зробив заяву, яка може змінити весь перебіг розслідування. Він стверджує, що знає, хто був зацікавлений у смерті Емілі, і готовий надати додаткові свідчення.

Олександр напружився.

— Він назвав ім'я?

Ксенія зробила паузу.

— За його словами, це пов'язано з Мері.

Річард повільно підвівся.

— Я не хочу більше жодних скандалів у своєму домі.

— Я розумію, — відповіла Ксенія. — Але якщо ми хочемо дізнатися правду, нам доведеться дозволити розслідуванню йти своїм шляхом.

— Ти думаєш, Мері могла вбити Емілі? — запитала Міла.

— Я думаю, що в неї був мотив приховати своє минуле. Але мотив — це ще не доказ.

Олександр похитав головою.

— Якщо вона справді причетна до цього, то я не знаю, як ми могли стільки часу не помічати, ким вона є насправді.

— Саме тому ми не повинні поспішати, — наголосила Ксенія.

Вони домовилися, що поки не повідомлятимуть Мері про розмову. Ксенія хотіла спостерігати за її реакцією, коли та почує новину від когось іншого.

***

Наступного ранку Мері снідала сама, коли до їдальні зайшла Ксенія.

— Доброго ранку, — привіталася детективка.

— Доброго, — сухо відповіла Мері. — Сподіваюся, ти не прийшла з черговими запитаннями.

— Навпаки. Я прийшла повідомити новину.

Мері відклала виделку.

— Яку ще новину?

Ксенія сіла навпроти.

— Роджер учора знову спілкувався з поліцією. Він вирішив розповісти більше про своє минуле і про те, що відбувалося перед смертю Емілі.

Обличчя Мері на мить напружилося.

— І що?

— Він стверджує, що Емілі дізналася про твоє справжнє минуле. За його словами, вона збиралася розповісти про це Річарду. Роджер також заявив, що знає, хто міг отруїти її.

Мері різко підвела голову.

— Він бреше!

Ксенія спокійно подивилася на неї.

— Чому ти так упевнена?

— Тому що… тому що він завжди був брехуном!

— Тоді тобі нема про що хвилюватися.

— Ти не розумієш, Ксеніє. Він здатен на все!

— Можливо. Але якщо він невинний, поліція це встановить. А якщо ні, то відповідатиме за свої вчинки.

Мері встала з-за столу.

— Я не збираюся слухати твої натяки!

— Це не натяки, Мері. Це розслідування.

— Ти хочеш зруйнувати моє життя!

— Ні. Я хочу дізнатися, хто забрав життя Емілі.

Мері швидко вийшла з їдальні.

Ксенія залишилася сидіти, дивлячись їй услід. Реакція була надто бурхливою для людини, яка нібито не має жодного стосунку до смерті покоївки.

Однак детективка розуміла: цього недостатньо.

***

Трохи згодом Ксенія зустріла Катерину в коридорі.

— Вона відреагувала саме так, як ми й очікували, — сказала Ксенія.

— Ти впевнена, що вона щось приховує?

— Вона злякалася. Але я хочу знати, чого саме. Можливо, Роджера, можливо, викриття її минулого, а можливо, чогось набагато серйознішого.

— А Шарлотта?

— Я спробую поговорити з нею наодинці. Вона явно щось знає, але боїться.

Катерина кивнула.

— Тоді я поки поспостерігаю за Мері.

Вони розійшлися різними коридорами.

Ксенія вже майже дійшла до сходів, коли почула тихий голос.

— Ксеніє, зачекайте…

Вона обернулася. Перед нею стояла Шарлотта. Дівчина була бліда, її очі почервоніли, а руки помітно тремтіли.

— Нам потрібно поговорити, — прошепотіла вона.

— Звичайно. Що сталося?

Шарлотта озирнулася, переконуючись, що поруч нікого немає.

— Мері погрожувала мені.

Ксенія відразу стала серйозною.

— Що саме вона сказала?

Шарлотта опустила очі й поклала долоню на живіт.

— Вона знає, що я вагітна. І сказала, що якщо я розповім, хто вбив Емілі, то вона не дасть моїй дитині народитися.

Ксенія завмерла.

— Ти вагітна?

Шарлотта кивнула, і на її очах з'явилися сльози.

— Я так хотіла розповісти Олександрові. Але тепер боюся навіть вимовити це вголос. Я не хочу втратити дитину.

Ксенія обережно взяла її за руки.

— Послухай мене. Ти не повинна залишатися з цим страхом наодинці. Ми захистимо тебе. І твою дитину також.

— Але ви ж не знаєте, на що здатна Мері.

— Можливо, не знаємо всього. Але тепер ми знаємо, що вона намагається змусити тебе мовчати. А це вже дуже важливо.

Шарлотта схлипнула.

— Я не хотіла, щоб Олександр дізнався про все так. Я мріяла про іншу мить.

— Він має право знати, що стане батьком. І має право допомогти тобі.

— Я боюся його реакції…

— Повір, зараз йому буде важливо лише те, що ви обоє живі й здорові.

Ксенія обійняла її.

За дверима коридору почувся тихий скрип. Хтось стояв неподалік і, здається, чув частину їхньої розмови.

Ксенія різко повернула голову, але коридор уже був порожній.

Вона не знала, чи то була випадкова присутність когось із прислуги, чи за ними стежили.

Та тепер усе стало набагато небезпечнішим.

Мері не просто приховувала своє минуле. Вона була готова погрожувати вагітній жінці, аби та мовчала.

А отже, Шарлотта знала щось таке, чого вбивця Емілі боявся найбільше.

Ксенія

подивилася на двері, за якими зникла невідома постать.

— Катерино, — тихо промовила вона, діставши телефон. — Нам потрібно поговорити. Негайно.

Вона ще не знала, що наступний крок у цьому розслідуванні може поставити під загрозу не лише її саму, а й усю родину Блеквудів.

Таємниця Емілі нарешті починала відкриватися. Але хто саме в цьому домі готовий піти на все, аби правда так і залишилася похованою?