Раді Вас бачити!

Глава 30. Останній слід веде до Кабула

Аеропорт зустрів їх гамором, оголошеннями про рейси та нескінченним потоком пасажирів. Ксенія швидко пробиралася крізь натовп, тримаючи в руках телефон із фотографією Шарлотти. Поруч ішли Едвард та Олександр. Трохи позаду поспішали Вікі, Джеймс і Катерина.

Вони майже бігли до стійки реєстрації, сподіваючись, що ще не все втрачено.

— Перепрошую! — звернулася Ксенія до працівника аеропорту. — Скажіть, будь ласка, чи не бачили ви цю дівчину?

Вона поклала перед ним телефон із фотографією Шарлотти.

Чоловік уважно подивився на екран, потім насупився, намагаючись пригадати.

— Здається, так. Вона була тут зовсім недавно.

Олександр миттєво нахилився до стійки.

— Ви впевнені? Це моя дружина! Вона могла бути не сама?

— Так, із нею була жінка. Приблизно середнього віку, у темному одязі, окулярах і хустці. Дівчина виглядала дуже втомленою. Навіть наляканою. Вони майже не розмовляли, а жінка постійно тримала її за лікоть.

Ксенія обмінялася поглядом з Едвардом.

— А як ця жінка представилася? — запитала вона.

— Здається, Патрисія. Принаймні так вона назвала себе під час перевірки документів.

— Патрисія… — повторила Ксенія.

У її голові миттєво склалася картина. Мері змінила зовнішність, використала чуже ім’я та, найімовірніше, підроблені документи.

— Ви пам’ятаєте, який саме паспорт вона показувала? — запитала детективка.

— Я не можу розголошувати особисті дані пасажирів без відповідного дозволу, — обережно відповів працівник.

Ксенія дістала посвідчення детектива.

— Мене звати Ксенія. Я займаюся розслідуванням цієї справи. Жінка, яку ви описали, перебуває під підозрою у вбивстві та викраденні людини. А дівчина на фотографії — її заручниця. Вона вагітна й може бути в серйозній небезпеці. Нам потрібно негайно з'ясувати, куди вони вирушили. Поліція вже займається цією справою.

Чоловік помітно занепокоївся.

— Господи… Я й подумати не міг, що все настільки серйозно.

Він озирнувся, перевірив інформацію в системі й через кілька секунд повернувся до них.

— Вони сіли на міжнародний рейс до Кабула. Це був останній рейс на сьогодні. Літак уже вилетів.

На мить навколо ніби запала тиша.

— До Кабула?.. — прошепотіла Вікі.

Едвард заплющив очі й тихо вилаявся собі під ніс.

Олександр повільно відступив від стійки. Його обличчя зблідло, а руки затремтіли. Він сперся долонями об край столу й опустив голову.

— Ні… Ні, цього не може бути…

— Олександре, — тихо покликала Вікі.

Він ударив долонею по стійці.

— Як вона могла?! Як Мері могла до такого дійти?!

Його голос зірвався. Він схопився за голову й почав нервово ходити туди-сюди.

— Я ніколи не думав, що моя рідна сестра здатна на таке! Якщо це справді вона вбила Емілі, то ще й намагалася підставити Томаса! А тепер викрала Шарлотту! Вона ж вагітна! Мері знає про це, але їй байдуже!

Олександр зупинився, затулив обличчя руками й важко видихнув.

— Вона може її вбити… Розумієте? Може вбити мою дружину!

Вікі підійшла до брата й міцно обійняла його.

— Олександре, будь ласка, заспокойся. Ми знайдемо її. Чуєш? Ми не залишимо Шарлотту саму.

— Я навіть не встиг їй сказати…

Він підняв на сестру почервонілі очі.

— Я так хотів сказати, що щасливий стати батьком. Хотів обійняти її, поцілувати й сказати, що ми разом виховаємо нашу дитину. Я тільки нещодавно дізнався про вагітність і вже уявляв, як вона триматиме малюка на руках…

Його голос затремтів.

— А тепер навіть не знаю, чи побачу її знову.

— Не говори так, — Вікі ніжно погладила його по спині. — Шарлотта сильна. Вона чекає на тебе. І ми зробимо все, щоб повернути її додому.

Катерина, яка весь цей час мовчки спостерігала за розмовою, підійшла ближче.

— Олександре, Мері може бути небезпечною, але тепер ми знаємо, де шукати. Це вже щось. Головне — не втрачати часу.

Ксенія дістала телефон і відійшла трохи вбік. Вона негайно зателефонувала інспектору Гарднеру.

— Інспекторе, у нас нова інформація. Мері та Шарлотта сіли на міжнародний рейс до Кабула. Працівник аеропорту впізнав їх. Мері представилася Патрисією, і я підозрюю, що вона використовувала підроблені документи.

— Ви впевнені, що це саме вона? — почувся схвильований голос інспектора.

— Опис повністю збігається. Жінка в окулярах і темному одязі, яка супроводжувала налякану вагітну дівчину. Це Мері. Вона втекла разом із Шарлоттою.

— Чорт забирай! Літак уже приземлився?

— Ні, він щойно вилетів. Це був останній рейс.

— Я негайно зв'яжуся з міжнародним відділом поліції. Ми повідомимо відповідні органи в Кабулі, передамо фотографії Мері та Шарлотти й надамо всю інформацію про можливу загрозу. Також перевіримо документи, якими вона скористалася.

— Будь ласка, наголосіть, що Шарлотта вагітна і, найімовірніше, утримується проти своєї волі. Мері може бути озброєна. Не можна допустити, щоб вона завдала їй шкоди.

— Зрозумів, Ксеніє. І ще одне: не намагайтеся діяти самостійно. Це вже міжнародна операція. Ми зробимо все можливе.

— Я розумію. Але я не збираюся сидіти склавши руки, поки Шарлотта перебуває в небезпеці.

Ксенія завершила розмову й повернулася до друзів.

— Поліція вже зв'язується з відповідними службами в Кабулі. Вони передадуть інформацію про Мері та Шарлотту, а також спробують встановити, де саме вони перебуватимуть після прибуття.

— А ми? — одразу запитав Олександр.

Ксенія подивилася на нього.

— Ми маємо летіти до Кабула. Але там діятимемо тільки разом із місцевою поліцією. Мері озброєна, тому будь-який необдуманий крок може коштувати Шарлотті життя.

— Мені байдуже, наскільки це небезпечно, — твердо відповів Олександр. — Я мушу бути поруч із дружиною.

Едвард поклав руку йому на плече.

— Ти не один. Ми всі допоможемо.

— Я з вами, — сказала Катерина. — Не збираюся залишати вас у такій ситуації.

Вікі теж кивнула.

— І я. Шарлотта стала частиною нашої родини. Ми повинні повернути її додому.

Джеймс обережно обійняв Вікі за плечі.

— Я нікуди тебе не відпущу саму. Якщо ти вирушаєш, то ми летимо разом.

Ксенія повернулася до працівника аеропорту.

— Підкажіть, будь ласка, чи є найближчі рейси до Кабула?

Чоловік перевірив розклад.

— Прямого рейсу сьогодні вже не буде. Але є можливість придбати квитки на ранковий рейс із пересадкою. Я можу допомогти вам із бронюванням.

— Тоді, будь ласка, сім квитків, — відповіла Ксенія.

За кілька хвилин усі вже мали підтвердження бронювання. Часу залишалося небагато, але тепер вони принаймні знали напрямок, у якому потрібно рухатися.

Олександр сів на найближче крісло й опустив голову. Перед очима постійно стояло обличчя Шарлотти. Він згадував її усмішку, ніжний голос, те, як вона торкалася його руки, коли хотіла щось розповісти.

А тепер вона була десь у небі, поруч із жінкою, яка могла завдати їй непоправної шкоди.

Він дістав телефон і відкрив їхнє останнє листування. Останнє повідомлення від Шарлотти було зовсім простим:

«Коханий, нам потрібно поговорити. Я маю для тебе одну дуже важливу новину. Люблю тебе».

Олександр провів пальцем по екрану.

— Якби ж я тоді знав, — прошепотів він. — Я мав би бути поруч…

Вікі сіла біля нього.

— Вона знає, що ти її любиш. І вона обов'язково почує це від тебе ще багато разів.

Він подивився на сестру, а потім міцно стиснув її руку.

— Я обіцяю, що більше ніколи не дозволю їй почуватися самотньою.

Тим часом Ксенія стояла біля великого вікна аеропорту. За склом виднілися літаки, що повільно рухалися злітною смугою. Вона дивилася на них, намагаючись зібрати думки докупи.

Мері виявилася набагато небезпечнішою, ніж вони припускали. Вона не просто тікала від правосуддя. Вона була готова позбавити життя тих, хто міг розкрити її таємниці.

Спочатку Емілі. Потім Роджер. А тепер Шарлотта.

Ксенія не могла позбутися думки, що за цими злочинами приховується ще щось. Можливо, історія з крадіжкою грошей у Річарда була лише частиною набагато більшої таємниці. А можливо, Мері боялася, що її минуле нарешті наздожене її.

— Про що думаєш? — тихо запитав Едвард, підійшовши до неї.

— Про те, що ми досі не знаємо всього, — відповіла Ксенія. — Мері залишила за собою надто багато слідів. Але я не впевнена, що ми розкрили справжню причину смерті Емілі.

— Ти думаєш, що це може бути пов'язано з кимось іще?

— Не знаю. Але поки немає остаточних доказів, я не хочу робити поспішних висновків.

Едвард узяв її за руку.

— Ти завжди намагаєшся знайти правду, навіть коли всі навколо вже втратили надію.

— Бо за кожною справою стоїть чиєсь життя, — тихо відповіла вона.

Він ніжно поцілував її в чоло.

— І саме тому я тобі довіряю.

Незабаром вони отримали повідомлення від інспектора Гарднера. Поліція вже передала інформацію міжнародним службам і готувала документи для співпраці з правоохоронцями в Кабулі. Їм також пообіцяли повідомити, щойно з'явиться підтверджена інформація про прибуття Мері та Шарлотти.

Ксенія прочитала повідомлення й сховала телефон.

— Ми повинні бути готові до всього.

Олександр підвівся з крісла.

— Я готовий. Я знайду свою дружину. І свою дитину.

Вікі знову обійняла його.

— Ми знайдемо їх разом.

За вікнами аеропорту повільно сутеніло. Люди поспішали на свої рейси, прощалися з близькими, зустрічали рідних. Для більшості це був звичайний вечір, але для них він став початком нової небезпечної подорожі.

Десь далеко, на борту літака, Шарлотта, можливо, дивилася у вікно й думала про чоловіка. Вона не знала, що Олександр уже дізнався про її зникнення, що він плакав від страху за неї та що тепер вирушає на інший кінець світу, аби повернути її додому.

А Мері, сидячи поруч із заручницею, навіть не підозрювала, що її втеча вже не залишилася непоміченою.

Вона могла змінити ім'я, зовнішність і документи. Могла перетнути кордон і сховатися в чужій країні.

Але від минулого втекти було набагато складніше.

Цього разу Ксенія не дозволить їй зникнути безслідно.