Спочатку:
На сторінку книги
Глава 31. Ціна чужої свободи
Кабул зустрів їх гамором великого міста, пилом на вузьких вулицях і незвичним для Шарлотти ритмом життя. Над столицею Афганістану височіли гори, а між ними розкинулося місто, де сучасні будівлі сусідили зі старими кварталами, базарами та невеликими крамницями. На дорогах безперервно рухалися автомобілі, лунали сигнали, а продавці голосно запрошували перехожих придбати свій товар.
Для Шарлотти все навколо здавалося чужим і лякаючим. Вона не знала міста, не розуміла місцевої мови й не мала жодної можливості попросити про допомогу.
Мері привезла її до невеликого закладу на одній із гамірних вулиць. Жінка змінила одяг, зняла окуляри й пов'язала на голову темну хустку. Тепер вона мала зовсім інший вигляд, ніж у день втечі з Англії.
Шарлотта сиділа навпроти неї, тримаючи руки на животі. Вона була виснажена, а після довгої дороги її мучили слабкість і страх.
— Можна мені води? — тихо попросила вона.
Мері навіть не подивилася на неї.
— Сиди мовчки.
До столика підійшов чоловік. Він був одягнений у темний костюм, говорив англійською з помітним акцентом і поводився впевнено. Мері привіталася з ним, запросила сісти й почала розмову.
— Ви привезли те, про що ми домовлялися? — запитав він.
— Звичайно, — усміхнулася Мері. — У мене є дівчина. Молода, красива, але трохи вперта. Думаю, ви зможете знайти їй застосування.
Чоловік перевів погляд на Шарлотту.
— Вона знає, навіщо ви її привезли?
— Не має значення, що вона знає. Вона не має тут ні родини, ні знайомих. Їй нікуди тікати.
Шарлотта відчула, як усередині все похололо. Вона не розуміла кожного слова, але інтонація Мері та погляд незнайомця не залишали сумнівів: вони говорили про неї, наче про річ.
— Ми повинні обговорити оплату, — продовжила Мері. — І я хочу отримати гроші одразу.
— Ви отримаєте їх після того, як я переконаюся, що все відповідає домовленості.
Мері кивнула.
— Гаразд.
Чоловік підвівся й відійшов, домовившись зустрітися з нею пізніше.
Коли він зник із поля зору, Мері різко схопила Шарлотту за лікоть.
— Тепер ти повністю у владі інших людей, — прошипіла вона. — Тут ти ніхто. Ти навіть не уявляєш, наскільки далеко від дому опинилася.
Шарлотта відсахнулася.
— Що ти збираєшся зі мною зробити?
Мері нахилилася до неї.
— Я тебе продам. Отримаю гроші, зміню особистість і зникну. Почну нове життя, де ніхто не знатиме мого справжнього імені. А ти більше не будеш моєю проблемою.
— Ти божевільна! — прошепотіла Шарлотта, і в її очах заблищали сльози. — Я жила поруч із тобою! Вважала тебе частиною родини! Як ти могла так учинити? Ти зрадила всіх! Навіть власного брата! Олександр — твій брат, а він мій чоловік! Він ніколи тобі цього не пробачить!
Обличчя Мері спотворилося від люті.
— Замовкни!
— Ні! Ти повинна відповісти за те, що зробила з Емілі! І за все, що приховувала від родини!
Мері різко вдарила її по щоці.
Шарлотта відсахнулася, притиснувши долоню до обличчя. На губі з'явилася кров. Вона намагалася стримати сльози, але біль і приниження були сильнішими.
— Ще одне слово — і пошкодуєш, — холодно промовила Мері.
Вона підвела Шарлотту й потягнула її до виходу.
— Відпусти мене! — благала дівчина. — Будь ласка, я вагітна! Подумай хоча б про дитину!
— Мені байдуже.
Ці слова прозвучали так жорстоко, що Шарлотта на мить перестала чинити опір. Вона поклала руку на живіт і подумки звернулася до малюка.
«Тримайся, будь ласка. Тато нас знайде. Я знаю, що він шукає нас».
***
За кілька кварталів від закладу стояв непримітний автомобіль. Усередині перебували двоє співробітників місцевої поліції, які отримали інформацію від міжнародних партнерів.
Напередодні їм передали фотографії двох жінок: Мері Блеквуд та Шарлотти Вітмор. Разом із фотографіями надійшло попередження, що Мері підозрюють у тяжких злочинах, викраденні людини та можливому використанні підроблених документів. Окремо наголошувалося, що Шарлотта вагітна й може перебувати під примусом.
Один із поліцейських уважно спостерігав за входом до закладу.
— Перевір фотографію ще раз, — попросив він колегу.
Той дістав телефон і збільшив зображення.
— Схоже, це вона. Але зовнішність змінила.
— Я теж так думаю. Не можна поспішати. Нам потрібно переконатися, що це саме підозрювана.
За кілька хвилин із дверей вийшла жінка в темному одязі та хустці. Вона озирнулася, поправила сумку й швидко попрямувала вулицею.
Поліцейський підніс фотографію ближче до вікна.
— Це Мері Блеквуд.
— Ти впевнений?
— Подивись на обличчя. Вона змінила зачіску й одяг, але це та сама жінка.
Другий поліцейський непомітно сфотографував її.
— Підтвердження отримано. Передаємо інформацію керівництву.
Вони не стали негайно затримувати Мері. Було важливо з'ясувати, де перебуває Шарлотта. Якщо діяти необережно, підозрювана могла злякатися й завдати їй шкоди.
— Треба продовжити спостереження, — сказав старший офіцер. — Вона не повинна зрозуміти, що ми її знайшли.
Він зв'язався з оперативною групою й повідомив про виявлення жінки, яка відповідала прикметам Мері Блеквуд.
***
Тим часом Мері дісталася будівлі на іншій вулиці. Там на неї вже чекав чоловік, із яким вона розмовляла в закладі.
Він уважно оглянув Шарлотту, а потім перевів погляд на Мері.
— Отже, це вона?
— Так. Ми домовилися про суму, — відповіла та.
— Ви впевнені, що вона не створить проблем?
Мері зневажливо усміхнулася.
— Вона налякана. Їй нікуди подітися.
Шарлотта спробувала відступити, але чоловік схопив її за руку.
— Ні! Не чіпайте мене! — вигукнула вона.
— Тихо, — наказала Мері.
— Допоможіть! Будь ласка! Я не хочу залишатися тут!
Чоловік силоміць потягнув її до дверей. Шарлотта чинила опір, але була надто виснажена, щоб вирватися.
Мері тим часом отримала від нього гроші. Вона швидко перерахувала купюри, сховала їх у сумку й навіть не озирнулася на дівчину.
— Тепер ми більше не маємо спільних справ, — сказала вона.
— Сподіваюся, ви не привели за собою проблем, — відповів чоловік.
— Не хвилюйтеся. Я подбала про все.
Мері вийшла на вулицю. Її обличчя залишалося спокійним, але всередині вона відчувала полегшення. Тепер у неї були гроші, нове ім'я та можливість зникнути.
Вона вже домовилася про документи на іншу особистість і планувала залишити місто найближчим часом.
Однак Мері не помітила, що за нею спостерігали.
***
У припаркованому автомобілі поліцейський знову підняв камеру.
— Вона щойно вийшла з будівлі. Схоже, перед цим відбулася зустріч із чоловіком.
— А де дівчина з фотографії?
Офіцер озирнувся.
— Її не видно. Вона могла залишитися всередині.
— Тоді потрібно з'ясувати, що відбувається в цій будівлі. Але обережно. Ми не знаємо, чи є там інші люди.
Він передав нову інформацію керівництву. Тепер місцева поліція мала підстави вважати, що Мері могла передати Шарлотту іншим особам.
Фотографії жінки в новому образі вже надіслали до оперативної групи.
— Вона думає, що втекла від усіх, — промовив молодший офіцер.
— Можливо. Але тепер ми знаємо, що вона тут. І не дозволимо їй просто зникнути.
Мері тим часом зупинилася біля невеликої крамниці, дістала телефон і перевірила повідомлення. На екрані з'явилося підтвердження щодо нового імені.
Вона посміхнулася.
— Прощавай, Мері Блеквуд, — прошепотіла жінка.
Та за кілька метрів від неї поліцейський уже отримував нове повідомлення.
**Підозрювану ідентифіковано. Спостереження триває. Місце перебування викраденої Шарлотти поки не встановлено.**
Мері ще не знала, що її втеча може закінчитися значно раніше, ніж вона планувала.
А Шарлотта залишалася в руках н
езнайомців, не знаючи, чи зможе колись знову побачити свого чоловіка.
Вона лише міцно притискала долоню до живота й повторювала подумки:
«Олександре, знайди нас. Будь ласка, знайди нас…»
