Раді Вас бачити!

Глава 27. Слідами викрадачки

Автомобілі зупинилися біля старої промислової будівлі.

Ксенія вийшла першою. Навколо панувала тривожна тиша. Лише холодний вітер гойдав сухі гілки дерев і піднімав із землі пожовкле осіннє листя. Будівля височіла перед ними темною громадою, а її вибиті вікна нагадували порожні очниці.

Катерина уважно оглянула територію.

— Є сліди автомобіля. І зовсім свіжі, — тихо промовила вона, присівши біля колісних відбитків.

Олександр вийшов із машини й нетерпляче озирнувся.

— Це місце?

— Схоже, — відповіла Ксенія. — Ми повинні бути обережними. Не знаємо, скільки людей усередині й чи має Мері зброю.

Раптом із будівлі долинув приглушений жіночий крик:

— Допоможіть!

Вікі зблідла й прикрила долонею рот.

— Це Шарлотта!

Олександр миттєво впізнав голос дружини. Він кинувся до входу, навіть не дочекавшись інших.

— Шарлотто!

— Зачекай! — Катерина встигла схопити його за руку. — Не можна просто так бігти всередину.

— Вона там! Я чув її!

— Ми її врятуємо, але мусимо діяти обережно, — твердо сказала Ксенія.

Катерина перевірила зброю й рушила вперед. Едвард став поруч із Ксенією, а Джеймс залишився біля Вікі та Олександра, намагаючись стримати їхнє хвилювання.

Усі разом вони зайшли до будівлі.

Усередині пахло пилом, сирістю та старим металом. Довгий коридор вів до кількох кімнат. Під ногами хрускотіли уламки скла, а десь угорі монотонно скрипіла пошкоджена вентиляційна конструкція.

Катерина жестом попросила всіх рухатися тихіше.

І раптом з-за одних дверей пролунав жіночий голос:

— Мері, благаю! Не треба!

Ксенія впізнала голос Шарлотти.

— Вона тут, — прошепотіла детективка.

Олександр зробив крок до дверей.

— Шарлотто! Це я! Я прийшов по тебе!

Він кинувся вперед, але двері виявилися прочиненими. Олександр штовхнув їх і забіг усередину.

Кімната була порожньою.

На підлозі лежав перекинутий стілець, біля стіни валялася мотузка, а на старому дерев'яному столі стояла недопита чашка. Вікно було відчинене, і холодний вітер ворушив брудну завісу.

— Ні… — видихнув Олександр. — Де вона?

Ксенія швидко оглянула приміщення.

— Вони щойно пішли. Мері забрала її звідси.

— Але куди? — Олександр розгублено подивився на всіх. — Ми ж були так близько!

Катерина вже прямувала до іншого виходу, коли почула звук автомобільного двигуна.

— Машина! — вигукнула вона. — Хтось заводить автомобіль!

Усі кинулися до задніх дверей будівлі.

За старим складським приміщенням стояв темний автомобіль. За кермом сиділа Мері. На задньому сидінні, поруч із нею, була Шарлотта. Її руки, здається, ще залишалися зв'язаними, а обличчя було блідим від страху.

— Шарлотто! — закричав Олександр.

Молода жінка почула голос чоловіка й повернула голову до вікна.

— Олександре! Допоможи!

Мері різко обернулася до неї й щось сердито вигукнула. Потім натиснула на педаль газу.

Автомобіль рвонув із місця.

— Стій! — закричав Олександр і кинувся навздогін.

Катерина підняла пістолет, але не стала стріляти в автомобіль: за склом перебувала Шарлотта. Вона швидко оцінила відстань, намагаючись знайти безпечний спосіб зупинити машину, однак темний автомобіль уже вискочив на дорогу.

— Олександре, назад! — гукнула Ксенія.

Та він нікого не чув.

Він біг уздовж дороги, не зважаючи на каміння під ногами й гострі гілки, що чіплялися за одяг. Усе його єство було зосереджене лише на одному — наздогнати автомобіль, відчинити двері й повернути дружину.

Шарлотта притиснулася до вікна.

— Олександре! Я тут! Благаю!

Її голос розривав йому серце.

— Шарлотто! Тримайся! Я зараз тебе врятую!

Але машина швидко віддалялася. За кілька секунд вона звернула за поворот, і її силует зник за рядами старих будівель.

Олександр пробіг ще кілька метрів, а потім спіткнувся й упав на коліна просто посеред дороги.

— Ні… Ні-і-і! — вирвалося в нього.

Він ударив долонею по землі, не в змозі стримати відчай.

— Я не встиг… Я знову її втратив…

Вікі першою підбігла до брата. Вона опустилася поруч і обійняла його за плечі.

— Олександре, будь ласка…

Він підняв на неї почервонілі від сліз очі.

— Я чув її голос! Вона кликала мене! Я був так близько, Вікі! Ще трохи — і я міг би її врятувати!

— Ти зробив усе, що міг, — прошепотіла сестра. — Не звинувачуй себе.

Ксенія присіла з іншого боку й поклала руку йому на плече.

— Послухай мене. Ми не залишимо Шарлотту. Мері не зможе просто зникнути разом із нею. Ми знайдемо їх.

— А якщо вона щось із нею зробить? — голос Олександра затремтів. — Вона погрожувала їй. Шарлотта вагітна, Ксеніє… Вона носить нашу дитину. Я не можу втратити їх обох.

Вікі міцніше обійняла брата.

— Не думай про найгірше. Шарлотта сильна. Вона боротиметься за себе і за малюка. А ми зробимо все, щоб повернути її додому.

Джеймс підійшов до них і поклав руку Вікі на плече. Він теж був приголомшений тим, що сталося, але розумів: зараз родині потрібна підтримка, а не паніка.

Тим часом Катерина, яка залишилася біля будівлі, раптом помітила відчинені двері іншого приміщення. Звідти тягнуло холодом. Вона обережно зазирнула всередину, тримаючи пістолет напоготові.

— Катерино? — гукнула Ксенія.

У відповідь пролунала тиша.

За мить із темної кімнати почувся різкий голос:

— Швидше! Роджер мертвий!

Усі завмерли.

Ксенія миттєво підвелася.

— Що?!

Катерина з'явилася у дверях. Її обличчя було напруженим, а погляд — похмурим.

— Тут Роджер. Він убитий.

Олександр повільно підвів голову.

— Що ви сказали?

— Роджер мертвий, — повторила Катерина. — Він лежить у сусідній кімнаті.

Ксенія відчула, як усередині все похололо. Ще зовсім недавно вони сподівалися, що Роджер допоможе розкрити минуле Мері. Він міг розповісти поліції про їхній шлюб, дітей, давні події в Америці. Тепер єдиний свідок її минулого лежав мертвий.

— Не торкайтеся нічого, — наказала Ксенія. — Поліція повинна оглянути місце злочину.

Вона підійшла до кімнати, але зупинилася на порозі.

Роджер лежав на підлозі біля старого металевого стелажа. Його тіло було нерухомим. Поруч валявся перекинутий стілець, а на бетонній підлозі виднілися сліди боротьби. На комірі сорочки темніла пляма крові.

Ксенія не стала наближатися.

— Схоже, Мері позбулася його, — тихо промовила вона.

— Вона заманила його сюди, — додала Катерина. — А потім утекла разом із Шарлоттою.

— Отже, вона планувала це заздалегідь, — сказав Едвард, який уже дістав телефон. — Треба негайно викликати поліцію.

Він набрав номер інспектора Гарднера.

— Інспекторе, ми знайшли місце, де утримували Шарлотту. Але Мері втекла з нею на автомобілі. Крім того, тут убито Роджера. Так, ви правильно почули. Роджер мертвий. Надішліть сюди слідчих і патрульні автомобілі. Нам потрібна термінова допомога.

Він вислухав відповідь і закінчив розмову.

— Поліція вже виїхала. Інспектор наказав нам залишатися на місці й нічого не чіпати.

— Ми не можемо просто стояти! — обурився Олександр, підводячись із землі. — Моя дружина десь там із цією божевільною!

— Ніхто не збирається її залишати, — відповіла Ксенія. — Але тепер ми повинні діяти розумно. Мері має автомобіль, а ми знаємо, що вона готова на все, аби ніхто не розповів про її минуле.

Катерина підійшла ближче.

— Я запам'ятала автомобіль. Темний седан, пошкоджене заднє крило, номерний знак я встигла побачити лише частково. Але цього може вистачити, щоб поліція перевірила дороги й камери спостереження.

— А якщо вона змінить машину? — запитав Джеймс.

— Тоді доведеться шукати інші зачіпки, — відповіла Ксенія. — Мері не могла підготувати все без допомоги. У неї можуть бути спільники, схованка або місце, куди вона збиралася втекти.

Вікі дивилася на дорогу, якою зник автомобіль.

— Вона жила з нами під одним дахом. Сиділа за одним столом, усміхалася, говорила про родину… Як ми могли не помітити, ким вона є насправді?

Ксенія обережно взяла її за руку.

— Не звинувачуй себе. Мері роками приховувала правду. Вона вміє маніпулювати людьми й користується їхньою довірою. Але тепер її таємниці почали виходити назовні.

— І Роджер заплатив за це життям, — тихо промовив Едвард.

Олександр стиснув кулаки.

— Вона відповість за все. За Роджера, за Емілі, за те, що зробила із Шарлоттою. Я не дозволю їй уникнути покарання.

— Вона обов'язково відповідатиме, — сказала Ксенія. — Але зараз найважливіше — знайти Шарлотту живою.

Невдовзі біля будівлі пролунали сирени. До них під'їхали поліцейські автомобілі. Інспектор Гарднер вийшов із машини разом із сержантом Бруксом.

— Що тут сталося? — запитав він, оглянувши присутніх.

Ксенія коротко розповіла про погоню, втечу Мері та знайдене тіло Роджера.

Обличчя інспектора стало суворим.

— Отже, маємо викрадення людини, яка до того ж вагітна, і вбивство. Негайно перекрийте найближчі дороги. Перевірте камери спостереження, заправки й виїзди з міста. Потрібно знайти цей автомобіль.

— Ми допоможемо, — сказав Олександр.

— Я розумію ваше бажання, але не ризикуйте, — відповів Гарднер. — Якщо Мері побачить вас, вона може знову втекти або завдати шкоди вашій дружині.

— Вона вже забрала в мене Шарлотту! — Олександр ледве стримував емоції. — Я не збираюся сидіти й чекати!

Ксенія стала поруч із ним.

— Інспекторе, він має рацію в одному: ми знаємо Мері краще за багатьох. Ми можемо допомогти зібрати інформацію про її зв'язки та можливі місця перебування. Але пошук автомобіля й затримання повинні координуватися поліцією.

Гарднер кивнув.

— Добре. Спочатку я хочу поговорити з кожним із вас. А потім ми вирішимо, як діяти далі.

Поки поліцейські оглядали будівлю, Катерина підійшла до Ксенії.

— Є ще дещо.

— Що?

— Коли я оглядала задній вихід, помітила біля стіни слід від другого автомобіля. Він старіший, але, можливо, Мері приїхала сюди не сама. Або хтось чекав на неї.

Ксенія задумливо подивилася на відбитки.

— Тоді вона могла мати допомогу. І це пояснює, як їй вдалося так швидко зникнути.

Вона знову поглянула на дорогу. Осіннє листя кружляло під ногами, а холодний вітер приносив запах дощу.

Олександр стояв трохи осторонь. Він дивився на телефон, де залишилося останнє повідомлення від Шарлотти, яке вона надіслала йому ще до викрадення. Він перечитував його знову й знову, наче сподівався знайти там підказку.

«Коханий, нам потрібно поговорити. Я маю тобі дещо сказати. Це дуже важливо».

Тоді він не встиг запитати, що саме вона хотіла розповісти. Тепер знав: Шарлотта чекала дитину. Їхню дитину. І не встигла поділитися з ним цією радістю.

Олександр притиснув телефон до грудей і заплющив очі.

— Тільки повернися, кохана… — прошепотів він. — Я чекаю на тебе.

А далеко від старої промислової будівлі темний автомобіль мчав порожньою дорогою.

Шарлотта сиділа на задньому сидінні, намагаючись звільнити руки від мотузки. Її щоки були мокрими від сліз, але вона не припиняла дивитися у вікно. Вона бачила, як зникають будівлі, дерева й знайомі вулиці.

— Відпусти мене, Мері, — прошепотіла вона. — Ти вже зробила достатньо. Роджер мертвий. Навіщо тобі ще й я?

Мері не відповіла одразу. Вона міцніше стиснула кермо й поглянула на Шарлотту в дзеркало заднього виду.

— Ти нічого не розумієш. Якби ти вміла тримати язик за зубами, усе було б набагато простіше.

— Я нікому нічого не розповідала…

— Але могла розповісти! — різко перебила Мері. — Ти чула нашу розмову з Емілі. Ти знаєш, що вона збиралася зробити. І тепер Ксенія теж наблизилася до правди.

Шарлотта відвернулася.

— Ти не можеш усе приховати. Рано чи пізно поліція дізнається правду.

Мері криво всміхнулася.

— Подивимося.

Вона натиснула на газ, і автомобіль зник за поворотом.

Тим часом у старій будівлі Ксенія стояла поруч з інспектором Гарднером, розуміючи, що справа стала ще небезпечнішою. Роджер був мертвий, Мері втекла, а Шарлотта залишалася в її руках.

І тепер у детективки не було жодного сумніву: наступні години можуть вирішити долю не лише Шарлотти, а й усієї родини Блеквудів.