Раді Вас бачити!

Глава 26. Викрадена заради мовчання

Наступний ранок у маєтку Блеквуд почався з тривоги.

Олександр прокинувся раніше, ніж зазвичай. Він хотів поговорити із Шарлоттою, адже напередодні помітив, що дружина поводилася дивно. Вона була схвильована, постійно озиралася й ніби боялася залишатися наодинці.

Чоловік зайшов до спальні, але ліжко було порожнім.

— Шарлотто? — покликав він.

Відповіді не було.

Олександр перевірив ванну кімнату, гардеробну, а потім спустився вниз. Він запитав у покоївки, чи не бачила вона його дружину.

— Ні, сер. Я думала, місіс Блеквуд ще відпочиває.

— А коли ви востаннє її бачили?

— Учора ввечері, сер. Вона піднімалася до своєї кімнати.

Олександр дістав телефон і набрав номер дружини. Виклик лунав довго, але ніхто не відповідав. Він спробував ще раз, проте телефон уже був вимкнений.

У його грудях з'явилося тривожне передчуття.

***

За кілька хвилин у вітальні зібралася родина.

— Можливо, Шарлотта поїхала до лікаря? — припустила Міла.

— Її автомобіль досі стоїть біля гаража, — відповів Олександр. — І вона нічого мені не говорила.

Річард насупився.

— Ти перевірив усі кімнати?

— Так. Її немає.

Вікі помітно зблідла.

— Але куди вона могла подітися? Учора вона була такою дивною…

Джеймс підійшов до коханої й обережно обійняв її за плечі.

— Не хвилюйся завчасно, люба. Ми її знайдемо.

— Я не можу позбутися поганого передчуття, — прошепотіла Вікі. — Шарлотта щось приховувала. Я бачила це в її очах.

— Можливо, вона просто хотіла побути наодинці. Не думай про найгірше, — заспокоював її Джеймс.

Олександр нервово провів рукою по волоссю.

— Учора вона хотіла мені щось сказати. Я бачив, що її щось турбує, але не став наполягати. А тепер її немає.

Ксенія, яка до цього мовчала, уважно подивилася на нього.

— Олександре, коли ти востаннє бачив Мері?

— Учора ввечері. А що?

— Ти бачив її сьогодні?

Олександр озирнувся.

— Ні. Вона теж не снідала з нами.

Ксенія дістала телефон і набрала номер Мері. Спочатку виклик не проходив, а потім пролунав сигнал відключення.

Вона подивилася на Катерину.

— Мені це не подобається.

***

Раптом Ксенія згадала вчорашню розмову із Шарлоттою. Дівчина розповіла про погрози Мері, про вагітність і про те, що знала, хто вбив Емілі.

А наприкінці їхньої розмови хтось стояв у коридорі й підслуховував.

Тоді Ксенія не надала цьому достатнього значення.

Тепер усе стало зрозумілим.

— Річарде, мені потрібно вам дещо сказати, — промовила вона.

Усі повернулися до неї.

— Я думаю, що Шарлотту викрала Мері.

— Що?! — вигукнув Олександр.

— Учора Шарлотта розповіла мені, що Мері погрожувала їй. Вона дізналася про вагітність і хотіла поділитися новиною з тобою. Але Мері заборонила їй розповідати, хто вбив Емілі.

Олександр завмер.

— Вона вагітна?

Ксенія кивнула.

— Так. Шарлотта дуже хотіла розповісти тобі про вашу дитину.

Чоловік опустив голову. Його очі наповнилися сльозами.

— Господи… У нас буде дитина…

Він на мить заплющив очі, а потім знову подивився на Ксенію.

— Що Мері зробила з моєю дружиною?

— Я ще не знаю. Але тепер майже впевнена, що саме вона забрала Шарлотту. Вона боїться, що та розповість правду про смерть Емілі.

Річард підвівся.

— Я негайно викличу інспектора Гарднера.

— Це потрібно зробити просто зараз, — підтвердила Ксенія. — І ще одне. Мері може спробувати позбутися не лише Шарлотти.

— Кого ще? — запитала Міла.

— Роджера. Він знає її минуле й може підтвердити те, що вона намагалася приховати. Якщо Мері зрозуміла, що він готовий говорити, то він також опинився в небезпеці.

***

Тим часом на іншому кінці міста Шарлотта повільно розплющила очі.

Вона лежала на підлозі в невеликій темній кімнаті. Її руки були міцно зв'язані, а мотузка заважала поворухнутися. Поруч стояв старий стілець, на якому лежала її сумочка.

Шарлотта спробувала згадати, що сталося.

Уранці вона вийшла з маєтку, щоб ненадовго пройтися садом. Їй потрібно було заспокоїтися й вирішити, як розповісти Олександрові про вагітність.

Біля бічної брами вона почула знайомий голос.

Мері.

Вона сказала, що хоче поговорити й нібито готова припинити погрози. Шарлотта повірила їй лише на мить. Потім відчула різкий удар, світ навколо потемнів, і вона втратила свідомість.

Тепер вона була тут.

— Нарешті прокинулася, — почула Шарлотта.

З темряви вийшла Мері.

На ній була темна сукня, волосся акуратно вкладене, а на обличчі застигла холодна усмішка.

— Що ти зробила? — прошепотіла Шарлотта.

— Те, що мала зробити раніше.

— Відпусти мене!

Мері присіла поруч.

— Ти ж пам'ятаєш нашу розмову? Я попереджала тебе, що не варто втручатися в мої справи.

— Я нічого не зробила!

— Ти збиралася розповісти все Ксенії. А потім вона розповіла родині про моє минуле. Ти справді думала, що я дозволю тобі зруйнувати моє життя?

Шарлотта відчула, як по щоках покотилися сльози.

— Ти не можеш так зі мною вчинити. Я вагітна…

Мері нахилилася ближче й прошепотіла їй просто на вухо:

— Я говорила тобі, що все закінчиться погано. Спочатку Емілі. Тепер я вб'ю Роджера, а потім і тебе.

Шарлотта здригнулася.

— Ти вбила Емілі?..

Мері випросталася. Її обличчя на мить змінилося, але вона швидко опанувала себе.

— Тобі краще не ставити запитань.

— Ти чудовисько…

— Можливо. Але саме я ще маю шанс отримати те життя, якого хочу.

Мері підвелася й попрямувала до дверей.

— Не чіпай мою дитину! — вигукнула Шарлотта.

Мері зупинилася, але не обернулася.

— Якби ти мовчала, нічого цього не сталося б.

Двері зачинилися.

Шарлотта залишилася сама. Вона намагалася заспокоїти дихання й думала лише про одну людину.

Олександр.

Вона хотіла побачити його, сказати, що кохає, і розповісти про їхню дитину. Тепер її єдиною надією було те, що Ксенія зрозуміє, куди її забрали.

***

У маєтку тим часом уже працював інспектор Гарднер.

— Ми перевірили автомобіль місіс Блеквуд, — повідомив він. — Його не чіпали. Але неподалік бічної брами знайшли сліди, які можуть свідчити про боротьбу.

— Я знав! — вигукнув Олександр. — Її викрали!

— Ми зробимо все можливе, щоб знайти вашу дружину, сер.

Ксенія підійшла до столу й розклала кілька фотографій.

— Мері добре знала територію маєтку. Вона могла скористатися бічною брамою, щоб непомітно вивести Шарлотту. Але куди вона повезла її?

— У неї є знайомі за містом, — припустив Річард. — Старі будинки, покинуті приміщення…

— А ще Роджер, — додала Катерина. — Якщо вона хоче його вбити, то може тримати Шарлотту неподалік від місця, де збирається з ним зустрітися.

Ксенія задумалася.

Раптом вона згадала слова Роджера про старий склад за містом, де колись працював один із його знайомих.

— Я знаю, куди нам потрібно їхати, — сказала вона.

— Ти впевнена? — запитав Едвард.

— Ні. Але це єдине місце, яке зараз має сенс перевірити.

Річард одразу підвівся.

— Я поїду з вами.

— Ні, сер. Вам краще залишитися з родиною й підтримати Мілу.

— Тоді я теж їду! — вигукнув Олександр.

Ксенія повернулася до нього.

— Олександре, це може бути небезпечно. Мері здатна на відчайдушні вчинки. Якщо вона побачить тебе, то може запанікувати.

— Це моя дружина! — обурився він. — Вона десь сама, налякана, можливо, потребує допомоги. А я маю сидіти тут і чекати? Ні! Я не залишу Шарлотту!

— Я розумію, але…

— Ксеніє, я повинен бути поруч із нею. Вона носить нашу дитину. Я не дозволю Мері завдати їй шкоди!

Олександр говорив так рішуче, що навіть Річард не став його зупиняти.

— Нехай їде, — нарешті промовив батько. — Це його дружина. Він має право боротися за неї.

Ксенія важко зітхнула.

— Гаразд. Але ти робитимеш усе, що я скажу. Не можна діяти імпульсивно. Ми повинні врятувати Шарлотту.

— Я обіцяю.

Вікі підійшла до Ксенії.

— Я теж їду.

— Вікі, це може бути небезпечно.

— Я не залишу тебе саму. Шарлотта моя подруга, і я хочу допомогти.

Джеймс одразу взяв її за руку.

— Тоді я також їду. Не дозволю тобі ризикувати без мене.

Катерина перевірила свою сумку й переконалася, що її пістолет при ній.

— Я готова. Але пам'ятайте: ніхто не відходить від групи.

Едвард підійшов до Ксенії.

— А ти навіть не думай, що я залишуся тут.

Ксенія ледь усміхнулася.

— Я й не сумнівалася.

***

Невдовзі всі вирушили до старої промислової зони.

За кермом першого автомобіля був Едвард, поруч із ним сиділа Ксенія. У другому автомобілі їхали Олександр, Вікі та Джеймс. Катерина також прямувала з ними, уважно стежачи за дорогою й телефоном.

Олександр майже всю дорогу дивився у вікно, стискаючи телефон дружини, який знайшли в маєтку. Він знову й знову набирав її номер, хоча розумів, що відповіді не буде.

— Тримайся, Шарлотто, — прошепотів він. — Я вже їду. Я обов'язково тебе знайду.

Вікі помітила, як брат тремтить від хвилювання, і взяла його за руку.

— Вона сильна. І вона повернеться додому.

Джеймс обережно додав:

— Ми всі будемо поруч. Ти не сам.

Вікі притулилася до плеча коханого.

— Я просто хочу, щоб усе це закінчилося. Скільки ще таємниць може приховувати цей маєток?

— Правда обов'язково вийде назовні, — відповів Джеймс.

***

За містом, у старій промисловій зоні, Мері стояла біля вікна покинутого приміщення й дивилася на дорогу.

Вона чекала на телефонний дзвінок.

Нарешті телефон завібрував.

— Так? — відповіла вона.

— Це Роджер. Нам потрібно поговорити.

Мері ледь усміхнулася.

— Я теж хотіла з тобою зустрітися.

— Я знаю, що ти зробила, Мері. І цього разу тобі не вдасться втекти.

— Ти досі нічого не зрозумів.

— Я більше не боюся тебе.

Мері подивилася в бік кімнати, де була замкнена Шарлотта.

— Тоді приїжджай. Ми нарешті поставимо крапку в нашій історії.

Вона завершила дзвінок і сховала телефон.

Шарлотта почула частину розмови.

— Не роби цього, — благала вона, коли Мері повернулася. — Якщо ти ще можеш зупинитися, відпусти мене.

Мері підійшла до неї.

— Ти все ще віриш, що люди можуть змінитися?

— Так. Але ти повинна сама цього захотіти.

На мить Мері замовкла. Її обличчя стало дивно розгубленим, але невдовзі холодна усмішка повернулася.

— Запізно, Шарлотто.

Вона вийшла й замкнула двері.

---

Тим часом в іншій частині старої будівлі Шарлотта сиділа на холодній підлозі, притулившись спиною до стіни. Її руки досі були зв'язані, а від страху вона ледве могла заспокоїти дихання.

Невдовзі двері відчинилися. На порозі з'явилася Мері з невеликим підносом, на якому стояли тарілка з їжею та склянка води.

— Тобі потрібно поїсти, — байдуже сказала вона й поставила піднос на підлогу.

— Я не хочу нічого від тебе, — прошепотіла Шарлотта.

— Як знаєш. Але не думай, що голодування тобі допоможе.

Мері вже збиралася вийти, коли Шарлотта раптом запитала:

— Чому ти це зробила? Чому вбила Емілі?

Жінка повільно обернулася.

— Я ж попереджала тебе не ставити зайвих запитань.

— Вона була невинною! Вона просто хотіла розповісти правду!

На обличчі Мері з'явилася холодна усмішка.

— Ти нічого не розумієш.

— Я знаю більше, ніж ти думаєш.

Мері кілька секунд дивилася на неї, а потім вийшла, грюкнувши дверима.

Шарлотта залишилася сама. Вона подивилася на піднос, але навіть не торкнулася їжі. Натомість її думки повернулися до тієї ночі, яку вона намагалася забути.

---

Це сталося незадовго до смерті Емілі.

Тоді Шарлотта випадково проходила службовим коридором, коли почула голоси з кімнати покоївки. Вона впізнала голос Мері й зупинилася біля прочинених дверей.

— Ти повинна мовчати, Емілі! — різко сказала Мері.

— Я не можу цього зробити. Ви не маєте права приховувати такі речі від містера Блеквуда.

— Ти навіть не уявляєш, у що втручаєшся!

— Я знаю достатньо. Я бачила документи й знаю, що ваш брат привласнив величезну суму грошей Річарда. Якщо містер Блеквуд дізнається про це, він не залишить цю справу без уваги.

Мері схопила Емілі за руку.

— Ти не розумієш, що буде, якщо ця інформація стане відомою! Мій брат може втратити все!

— Це не моя провина. Він сам украв ці гроші!

— Замовкни!

Емілі спробувала звільнитися.

— Я розповім містеру Блеквуду. Він повинен знати правду.

— Ти цього не зробиш!

— Ви мене не налякаєте!

Мері відпустила її й відступила на крок. Її обличчя було спотворене гнівом.

— Ти ще пошкодуєш, що втрутилася в мої справи.

— Я не боюся вас.

— Даремно.

Мері різко відчинила двері й вийшла в коридор. Шарлотта ледве встигла відступити вбік, сховавшись за старою шафою. Жінка не помітила її.

— Я ще повернуся, Емілі, — кинула Мері через плече. — І тоді ти пошкодуєш про кожне своє слово.

За кілька секунд двері зачинилися.

Шарлотта залишилася нерухомою. Вона чула, як усередині кімнати Емілі схлипнула, а потім тихо промовила:

— Господи, що ж мені тепер робити?..

Шарлотта хотіла зайти до неї, підтримати, попередити Річарда або хоча б розповісти комусь із родини про почуте. Але страх перед скандалом і небажання втручатися в чужі справи змусили її промовчати.

Вона переконувала себе, що Емілі сама зможе впоратися.

Та невдовзі покоївку знайшли мертвою.

---

Тепер, сидячи в темній кімнаті, Шарлотта відчула, як сльози покотилися її щоками.

Вона все зрозуміла.

Мері боялася, що Емілі розповість Річарду про крадіжку, яку скоїв її брат. Саме тому вона погрожувала покоївці. А коли та відмовилася мовчати, Мері вирішила позбутися небажаної свідки.

Але Шарлотта не знала найстрашнішого: чи справді Мері отруїла Емілі, чи для цього використала когось іншого. Вона не бачила самого злочину й не знала, що сталося тієї ночі після їхньої розмови.

— Боже мій… — прошепотіла вона, притискаючи зв'язані руки до живота. — Я могла її зупинити. Могла попередити Ксенію, Річарда… Чому я тоді промовчала?

Її охопило почуття провини.

Вона не знала, що Мері здатна на вбивство. Не знала, що за кілька днів Емілі знайдуть мертвою. І навіть не здогадувалася, що тепер сама стане наступною жертвою.

Шарлотта заплющила очі й тихо заплакала.

— Пробач мені, Емілі… Я не хотіла, щоб так сталося.

Потім вона згадала Олександра. Їхню майбутню дитину. Вона мусила вибратися звідси заради них.

Раптом за дверима почулися кроки.

Шарлотта швидко витерла сльози й підняла голову.

Клямка повільно повернулася.

Вона затамувала подих, не знаючи, хто цього разу увійде до кімнати.

А за дверима знову пролунав голос Мері:

— Сподіваюся, ти вже подумала над тим, що я тобі сказала. Бо часу в тебе залишилося зовсім небагато…