Спочатку:
На сторінку книги
— Він у тебе закохався в математику.
— О, це вже небезпечно.
Жінка засміялася.
— Дякую тобі.
— Будь ласка.
Аліса вже збиралася закривати кімнату, коли помітила на столі маленький аркуш паперу.
Вона підняла його.
На ньому дитячим нерівним почерком було написано:
«Дякую, що ти нас вчиш».
Нижче стояло кілька імен.
Аліса довго дивилася на записку.
Потім обережно склала її навпіл і поклала до своєї сумки.
Не викинула.
Не залишила на столі.
Забрала із собою.
Бо такі речі вона пам'ятала.
Людей вона теж пам'ятала.
Навіть тих, хто думав, що для неї вони були лише одним вечором серед сотень інших.
Аліса вимкнула світло й вийшла на вулицю.
— До наступного тижня, — тихо сказала вона, хоча поруч уже нікого не було.
