Раді Вас бачити!

Світло спалахнуло — і наступної миті вони опинилися всередині будинку.

Аліса озирнулася.

— Де ми?..

Навколо було тихо. Надто тихо.

Будинок виглядав так, ніби його щойно залишили господарі. На столі стояли чашки, на дивані лежала відкрита книга, біля вікна висів годинник.

Едвін підійшов до нього.

Стрілки показували 12:17.

Він почекав кілька секунд.

Нічого.

Ще хвилина.

Стрілки не зрушили.

— Алісо…

Вона підійшла ближче.

— Зламаний?

Едвін похитав головою.

— Ні.

Він дістав свій годинник.

12:17.

Аліса подивилася на нього.

— Твій теж?

— Так.

Вона провела пальцями по спинці крісла.

Усе було справжнім. Дерево, тканина, пил на полицях.

Але щось було неправильним.

Занадто правильним.

Наче вони опинилися всередині величезного лялькового будинку.

Аліса підійшла до вікна.

За склом застиг сад.

Листок, що мав упасти з дерева, завис у повітрі.

— Тут… навіть вітер не рухається.

Едвін подивився на неї.

І вперше за весь час його обличчя стало серйозним.

— Думаю, ми не в будинку.

— А де?

Він повільно озирнувся.

— Усередині моменту.

І десь у глибині будинку пролунав тихий звук.

Тік.

Усі завмерли.

Так.

Стрілка годинника вперше за багато років… рушила.

Єдине, що справді могло налякати Едвіна, сталося біля дзеркала.

Він випадково глянув у нього.

І завмер.

У відображенні стояв… Едвін.

Але не той Едвін, до якого всі звикли.

Він повільно опустив погляд.

Сорочка натягнулася на животі, який явно з'явився не за один день. Щоки стали повнішими, а волосся на голові — помітно рідшим.

Едвін мовчав кілька секунд.

— Ні…

Він підійшов до дзеркала ближче.

Повернувся боком.

Подивився ще раз.

— НІ.

Аліса обернулася на його зойк.

— Що сталося?!

Едвін зблід.

— Дзеркало…

— Що з ним?

Він показав пальцем на своє відображення.

— Воно показує майбутнє.

Аліса глянула в дзеркало.

Потім на Едвіна.

Потім знову в дзеркало.

— Едвіне… це просто ти.

— ЦЕ НЕ Я!

— Це буквально ти.

— Я ніколи не стану таким!

Аліса ледь стримувала сміх.

— Можливо, просто менше солодкого.

Едвін приклав руку до живота й зблід ще сильніше.

— Я не хочу бачити це майбутнє.

Він різко відвернувся від дзеркала.

— Якщо цей будинок може показувати майбутнє, я категорично відмовляюся тут залишатися.

Аліса тихо засміялася.

— Ти пережив відьом, демонів, прокляття і мисливців.

Едвін похмуро подивився на дзеркало.

— Але не це.

— Це не майбутнє, — спокійно сказала Гвінет.

Едвін повільно повернув голову.

— Що?

Гвінет гордо усміхнулася.

— Це ти в книзі, яку я написала.

Запала тиша.

Едвін знову подивився на дзеркало.

На свій живіт.

На поріділе волосся.

Потім повільно повернувся до Гвінет.

— …Ти це написала?

— Так.

Гвінет виглядала настільки задоволеною собою, ніби щойно розповіла про найгеніальніший сюжетний поворот.

— Навіщо?!

— Для реалізму.

— ЯКОГО ЩЕ РЕАЛІЗМУ?!

Аліса вже не стримувала сміх.

— Едвіне, заспокойся.

— Вона зробила мене товстим!

Гвінет поправила волосся й абсолютно серйозно додала:

— І лисіючим.

Едвін зблід.

— Ти могла просто вбити мене.

— Це було б занадто банально.

— А це, по-твоєму, краще?!

Гвінет кивнула.

— Значно.

Едвін ще раз глянув у дзеркало.

І пошепки пробурмотів:

— Я ненавиджу письменників.

— Так Аліса на тебе не гляне, — сказала Гвінет.

Вона кинула погляд на Алісу, і на мить її усмішка зникла.

У цьому погляді було щось зовсім не жартівливе.

Ревнощі.

Аліса цього не помітила, продовжуючи розглядати Едвіна.

— Хоча… — вона ледве стримувала сміх. — Гвінет, ти справді жорстока.

Едвін обурено розвів руками.

— Нарешті хтось на моєму боці!

— Я не на твоєму боці, — відповіла Аліса. — Просто мені тебе шкода.

Гвінет знову подивилася на неї.

Цього разу довше.

— Не хвилюйся, — тихо сказала вона. — Я зробила так, щоб Аліса точно не дивилася на нього.

Едвін обернувся до неї.

— Ти зараз про що?

Гвінет лише загадково усміхнулася.

— Ні про що.

Аліса примружилася.

— Гвінет…

— Що?

— Ти ревнуєш?

Гвінет завмерла.

Едвін перевів погляд з однієї на іншу.

— О-о…

Діана тим часом абсолютно спокійно сіла на стілець біля столу.

Дістала зі своєї сумки блокнот і ручку.

І почала записувати.

Едвін свариться з Гвінет.

Гвінет ревнує Алісу.

Аліса нічого не помічає.

Діана швидко вивела кілька рядків, а потім підкреслила останнє речення.

— Що ти там пишеш? — нарешті запитав Едвін.

Діана навіть не підняла голови.

— Спостереження.

— Які ще спостереження?

— За вами.

Едвін насупився.

— Навіщо?

Діана знизала плечима.

— Потім буде цікаво перечитати.

Вона перегорнула сторінку й дописала:

«День перший. Ми потрапили в будинок, де зупинився час. Дзеркало показало Едвіну жахливе майбутнє. Виявилося, що це не майбутнє, а версія Едвіна з книги Гвінет. Гвінет, схоже, ревнує маму.»

Діана на секунду замислилася.

Потім додала:

«Дуже цікаво.»

І спокійно продовжила спостерігати.

Тим часом Сейбл сиділа біля великої книги, намагаючись відкрити її лапками.

Одна лапка ковзнула по обкладинці.

Потім друга.

Книга трохи прочинилася.

— Сейбл, ти що робиш? — здивовано запитав Каел, заходячи до кімнати.

Сейбл навіть не озирнулася.

— Вони попали в книгу. Аліса — в книзі.

Каел завмер.

— Як?!

Сейбл продовжила вперто розсовувати лапками сторінки.

— Ліліт, Аврора, Едвін, Аліса і Діана обідали. Я це чула. Потім до них прийшла Гвінет.

Вона нарешті відкрила книгу на кілька сторінок.

— Вони говорили про книгу… А коли вона відкрилася, я побачила тільки світло.

Сейбл на мить зупинилася.

— А потім вони зникли.

Каел повільно підійшов до столу.

— Тобто вони буквально всередині цієї книги?

— Так.

— І ти можеш їх повернути?

Сейбл подивилася на нього.

— Якби я знала як, я б уже це зробила.

Вона знову вп'ялася кігтиками в сторінку.

— Тому допомагай, а не став дурні питання.

Каел підняв брову.

— Ти зараз серйозно?

— Аліса всередині.

Каел одразу сів поруч.

— Що робимо?

Сейбл кивнула на книгу.

— Шукаємо вихід.

І вони обоє схилилися над сторінками.

Слова на сторінках книги раптом почали змінюватися.

Рядки попливли, чорнило ніби розчинилося, а потім на його місці з'явився зовсім інший текст.

«Едвін, не переймайся. Ти неймовірний у будь-якому вигляді».

Аліса підійшла до нього й обняла.

— Ти не став менш важливий для мене. І це тільки на той момент, поки ми тут.

Едвін здивовано подивився на неї.

— Справді?

— Звісно.

Він нарешті усміхнувся.

А от Гвінет…

Її обличчя стало сірим.

Сірішим за хмари в дощовий день.

Вона повільно подивилася на Алісу, яка все ще обіймала Едвіна.

Потім на сторінку.

Потім знову на них.

— Цікаво… — тихо промовила Гвінет.

— Що? — запитала Аліса.

— Нічого.

Гвінет усміхнулася.

Але ця усмішка була настільки натягнутою, що навіть Едвін її помітив.

— Ти ревнуєш, — констатував він.

— Я?!

— Так.

— До тебе?!

Гвінет скривилася.

— Не лестити собі.

Едвін переможно усміхнувся.

— Ага. Значить, до Аліси.

Гвінет замовкла.

Аліса повільно підняла брову.

— Гвінет?..

— Я зараз когось вб'ю, — пробурмотіла та.

Діана, не відриваючись від блокнота, дописала:

«Гвінет ревнує. Дуже сильно».

— У цьому світі все хаотичне, — Сейбл спокійно сказала, перегортаючи сторінку. — І тільки ці троє залишаються такими.

Каел подивився на неї.

— Які?

Сейбл кивнула в бік книги.

— Аліса, Едвін і Гвінет.

Вона навіть не виглядала здивованою.

— У них свій окремий хаос.

Каел глянув на сторінки, де щойно змінився текст.

— І ти зовсім не здивована?

Сейбл знизала плечима.

— Після всього, що я бачила, мене вже складно чимось здивувати.

Вона знову спробувала відкрити наступну сторінку лапкою.

— Головне, щоб вони не влаштували любовний трикутник прямо всередині книги.

Каел замислився.

— Думаєш, можуть?

Сейбл нарешті подивилася на нього.

— Каеле.

Пауза.

— Вони вже влаштували.

— Я зрозуміла, у чому саме магія, — Сейбл нарешті відірвалася від книги. — Поки сюжет книги не закінчиться, вони не вийдуть.

Каел насупився.

— Тобто їм потрібно дійти до кінця історії?

— Саме так.

У цей момент двері до кімнати відчинилися.

На порозі з'явилася Люнея.

— Хто не вийде? — вона перевела погляд із Каела на Сейбл. — І що це за книга?

Каел мовчки показав на книгу.

Люнея підійшла ближче.

— Ви серйозно?

Сейбл кивнула.

— Аліса, Едвін, Діана, Аврора, Ліліт і Гвінет опинилися всередині.

Люнея кілька секунд дивилася на книгу.

— І як їх звідти витягнути?

— Закінчити сюжет.

— А якщо вони не знають сюжету?

Сейбл спокійно подивилася на сторінки.

— Тоді нам залишається сподіватися, що книга сама його їм покаже.

Люнея зітхнула.

— Звучить небезпечно.

Сейбл перегорнула сторінку.

— Це ще не найгірше.

— А що найгірше?

Сейбл показала на новий рядок, який щойно з'явився на сторінці.

«Глава починається».

— Книга ще не закінчила писати їхню історію.

Аліса озирнулася навколо, розглядаючи світ, який ще кілька хвилин тому існував лише на сторінках.Її очі світилися захопленням.— Гвінет…Письменниця повернулася до неї.— Звідки ти знала?— Про що?Аліса усміхнулася, не приховуючи захоплення.— Це моя мрія — опинитися в книзі.Вона зробила кілька кроків уперед, розглядаючи все навколо.— Тут так красиво…Гвінет на мить просто застигла.Вона очікувала страху.Розгубленості.Запитань про те, як вибратися.А отримала людину, яка виглядала так, ніби нарешті потрапила туди, де завжди хотіла опинитися.— Ти… серйозно?— Абсолютно.Аліса широко усміхнулася.

Гвінет дивилася на неї й не знала, що сказати.Адже для неї цей світ був просто книгою.Для Аліси — здійсненням мрії.І раптом Гвінет подумала:А що, якщо я більше не хочу її звідси випускати?