Спочатку:
На сторінку книги
Аліса мирно спала.
За вікном панувала ніч, а місячне світло тонкою смугою пробивалося крізь штори. У кімнаті було тихо настільки, що можна було почути лише її рівне дихання.
Та раптом вона відчула погляд.
Хтось дивився на неї.
Аліса повільно розплющила очі.
Спочатку все здавалося розмитим. Вона потерла очі долонями, а коли знову подивилася перед собою, побачила його.
Молодий хлопець сидів на краю її ліжка.
Чорне розтріпане волосся спадало йому на очі. Він мовчки дивився на Алісу, наче знав її давно.
— Ти хто?.. — сонно прошепотіла вона.
Хлопець ледь усміхнувся.
І саме в цю мить крізь прочинене вікно пройшов легкий порив вітру.
Аліса мимоволі заплющила очі.
Лише на секунду.
Коли вона відкрила їх знову — на ліжку нікого не було.
Аліса різко сіла.
— Що?..
Вона озирнулася.
Порожня кімната.
Вікно було зачинене.
Але фіранка продовжувала ледь помітно коливатися.
Аліса ще кілька секунд дивилася на неї.
— Це був сон?..
Десь за вікном пролетів чорний птах.
А в повітрі залишився ледь відчутний запах дощу.
Вона ще не знала, що цієї ночі вперше побачила Вітер.
На ранок Аліса спокійно допивала свій чай, гортаючи новини в телефоні.
На екрані знову з'явилася чергова новина про підготовку дітей до навчального року.
«Скоро почнеться навчальний рік, тому батькам варто задуматися про покупки до школи…»
Аліса хмикнула й відклала телефон.
— Едвіне, ми сьогодні йдемо на вечерю до Скайвудів. Треба буде розпитати, де в місті хороші магазини, щоб підготувати Діану до школи.
Вона нахилилася й дістала з сумочки, яка стояла на підлозі, складений аркуш паперу.
— Я онлайн відправила все, що потрібно для зарахування Діани. Мені подзвонили й сказали, що її прийняли.
Аліса простягнула листок Едвіну.
— І більше скажу… її взяли в один клас із Келар.
Вона знову взяла чашку й зробила останній ковток чаю.
— Я записала все, що мені продиктували. І знаєш, хто досі директор?
Едвін підняв погляд від листка.
— Вона досі на посаді?
— Так, — спокійно відповіла Аліса.
— Свята людина. За таку зарплату тягнути на собі все… — пробурмотів Едвін, складаючи аркуш і ховаючи його до кишені.
— Не кажи. Сподіваюся, за той час, що нас не було, щось змінилося.
Аліса підвелася зі стільця й підійшла до Едвіна.
— До речі, вона сказала, що очікувано, що ми пара і в нас є дитина.
Едвін лише встиг підняти на неї здивований погляд.
Аліса спокійно потягнула його за футболку, нахилила до себе й чмокнула в губи.
— Сніданок на столі твій.
І так само спокійно пішла до ванної, залишивши Едвіна стояти посеред кімнати.
— Це обов'язково буде… але трохи пізніше, — тихо промовив Едвін.
Він торкнувся пальцями своїх губ, де ще відчував її поцілунок, і задоволено усміхнувся.
Здається, ранок почався напрочуд добре.
До кімнати вбігла Діана й одразу обійняла Едвіна. Слідом за нею зайшла Аврора.
— Аліса нагодувала й відправила у ванну?
Едвін усміхнувся.
— Нічого нового.
Він підхопив Діану на руки й почав кружляти з нею по кімнаті.
— Едвіне! Ще! — дзвінко засміялася дівчинка.
Її сміх наповнив кімнату, а Едвін, не зупиняючись, продовжував кружляти її в обіймах.
Аврора лише усміхнулася, спостерігаючи за ними.
Поклавши її на землю, Едвін поправив Діані волосся.
— Сьогодні з ночівлею йдемо до Келар. Не забудь подарунок, який ти готувала.
Едвін налив дівчинці чаю.
— Я його поклала до сумки, а сумку залишила біля дверей. Не забуду, — усміхнулася Діана.
Вона сіла на стілець, взяла з тарілки панкейк і відкусила шматочок.
Едвін усміхнувся, спостерігаючи за нею.
Звичайний ранок. Звичайна розмова.
І саме такі моменти ставали для них найдорожчими.
Ліліт і Каел готувалися до справи.
Аліса відправила їх удвох, бо вважала, що цього разу її присутність не потрібна. Коли вона саме готувала сніданок, до неї прилетів метелик із повідомленням.
Просто допомогти бабусі з прибиранням.
Здавалося б, нічого особливого. Але Аліса допомагала всім, чим могла. І друзі це давно знали й підтримували.
— Усі миючі засоби взяли? — Ліліт зазирнула до сумки Каела.
— За списком Аліси — все, — відповів він, ще раз перевіряючи вміст сумки.
Ліліт задоволено кивнула.
— Тоді в дорогу.
Ліліт і Каел підійшли до досить заможного будинку.
Ворота відчинилися, і друзі зайшли на подвір'я.
Там був справжній міні-рай для перфекціоніста: акуратно підстрижений газон, красиво оформлені кущі, квіти та затишна зона для відпочинку.
З будинку вийшла жінка в літах. Її волосся вже торкнулася сивина, але витончені риси обличчя все ще додавали їй особливого шарму.
Вона тепло усміхнулася гостям і жестом запросила їх до будинку.
— Заходьте, я вже чекала на вас.
У будинку було затишно. Сучасний ремонт, мінімум меблів — лише все необхідне для комфортного життя.
А в центрі вітальні стояв великий телевізор, на якому саме йшов улюблений фільм Ліліт — «Пригоди маленької феї».
— Ви теж любите цей фільм? — запитала Ліліт.
Підійшовши ближче, вона буквально заворожилася сценою, яку обожнювала.
— Ми з онучкою справжні фанати, — усміхнулася господиня.
Вона підійшла до Ліліт і лагідно провела рукою по її голові.
— Ви чимось схожі. Тільки всі мої рідні зараз на відпочинку, а я приготувала стільки їжі, ніби тут ціла сім'я живе.
Жінка тихо засміялася.
— А від подруги почула, що є компанія друзів, які допомагають людям. От і думаю: я хоч і в літах, але ще відьма.
Її сміх знову пролунав у кімнаті.
— Тому прибирання — це лише привід. Після смерті чоловіка мені дуже не вистачає компанії.
Каел із незрозумілою навіть для самого себе ніжністю дивився на Ліліт.
Після того, як її затягнуло в книгу, він почав помічати те, чого раніше не хотів визнавати.
Йому не вистачало її.
Не вистачало її голосу, жартів, навіть тих моментів, коли вона могла його дратувати.
— У будинку чисто, — сказала господиня, оглянувши кімнату. — Тому тепер попрошу вас провести зі мною трохи часу й послухати історії про одну відьму.
Вона гордо усміхнулася.
— У молодості мене називали «Фіалкова Кобра». Навіть книгу про мене написали.
— Я не можу повірити! — Ліліт аж піднялася з місця. — У мене всі книги про вас, які ми з Алісою знайшли!
Вона дістала телефон і показала заставку — маленькі дівчатка в образі відьми.
— Ми навіть не спали, поки бабуся не прочитала нам усі історії про вас!
Каел усміхнувся, слухаючи її захоплену розповідь.
— Мені тато теж розповідав про вас. Тому я теж прочитав усі книги.
Він сів на диван.
— Я один із ваших фанатів.
Ліліт повернула голову до нього.
— Ти?!
— А що? — Каел знизав плечима. — У кожного є свої секрети.
— Діти, ви вже їли? — з цікавістю запитала жінка.
— Ми не встигли. Аліса саме сказала про це, коли готувала, — Каел підняв на неї очі.
Жінка тепло усміхнулася.
— Називайте мене Есілія.
Одним рухом руки вона спрямувала магію до кухні, і за мить до кімнати плавно залетів накритий стіл із їжею для сніданку.
— Я теж ще не снідала, тому пропоную розділити цей сніданок разом.
Ліліт здивовано подивилася на стіл.
— Ви завжди так готуєте?
Есілія засміялася.
— Після стількох років самотнього життя я досі не навчилася готувати мало.
Сівши за стіл, усі приступили до сніданку.
Ліліт обрала свої улюблені млинці з варенням, а Каел — сирники.
Одночасно потягнувшись до чайника, вони торкнулися руками.
Обох ніби вдарило струмом.
Ліліт швидко відвела погляд, а Каел, ледь помітно усміхнувшись, узяв чайник і налив чаю їй у чашку.
Есілія, спостерігаючи за цим моментом, лише тепло усміхнулася.
«Так починається те, що називають любов'ю… Ми з моїм коханим колись були такими ж».
— Не очікувала, що хтось досі пам'ятає мої пригоди, — Есілія допила свій чай.
— Після серіалу про вас Аліса почала допомагати іншим. Ви її надихнули на подвиги, — із захватом розповідала Ліліт. — Вона навіть одягалася, як ви в серіалі!
Есілія уважно подивилася на дівчину.
— Вона тобі дуже важлива, — промовила вона з легкою усмішкою. — Бо, схоже, твій захват зараз зовсім не на мені сфокусований.
Жінка сперлася долонею на щоку й зацікавлено спостерігала за Ліліт.
— Ой… — Ліліт зам'ялася. — Я вже й не помічаю, як постійно говорю тільки про неї.
Вона невинно засміялася.
— Аліса — моя сестра, — Ліліт зупинилася на півслові. — Точніше… мене вдочерили її батьки. Ми все життя були разом. І тепер теж.
Вона опустила очі.
— А я брат Аліси від іншої матері, — додав Каел. — Моя мама не є мамою Аліси.
Есілія уважно подивилася на них обох.
— Та у вас життя цікавіше, ніж у мене, — усміхнулася вона. — Тепер мені справді цікаво. Звісно, якщо ви хочете, розповідайте.
Ліліт розповіла все, не вдаючись у деталі. Есілія уважно слухала її, час від часу ставлячи короткі запитання.
В якийсь момент на її щоці з'явилася сльоза.
— Це неймовірно… — тихо промовила вона. — Про вас можна цілу книгу написати.
Есілія взяла серветку й витерла сльозу.
— Уявляю собі, — Ліліт не стримала сміху й провела рукою в повітрі. — Трагікомедія. У головній ролі Аліса. А десь на фоні — драма між нею, Гвінет та Едвіном.
Каел усміхнувся.
— Ти зараз серйозно описала все їхнє життя як жанр?
— А що я мала сказати? — Ліліт засміялася. — Інакше це все просто неможливо пояснити.
— Я не кажу, що це не так, але при ній таке краще не кажи, — попередив Каел.
Він уявив сердиту Алісу, і по спині пробігли мурашки.
Есілія лише засміялася.
— Наступного разу приходьте з Алісою. Мені вже цікаво, хто вона така.
— Обов'язково, — щиро усміхнулася Ліліт.
Кілька годин пролетіли за розмовами. Ліліт і Каел навіть не помітили, як перестали сприймати цей візит як звичайне доручення. Їм було цікаво, легко й по-справжньому добре.
Коли вони вийшли на вулицю, Есілія провела їх до воріт.
— Заходьте ще в гості. Я вас чекатиму, — сказала вона й обійняла їх на прощання.
— З нетерпінням чекатимемо нової зустрічі. У суботу прийдемо з Алісою. О другій ми будемо тут, — усміхнулася Ліліт.
— Домовилися.
Попрощавшись, Ліліт і Каел рушили додому.
