Спочатку:
На сторінку книги
Глорія стояла біля балкона, відчуваючи на талії обійми чорноволосої дівчини.
Теплий літній вечір огортав будинок. Лише легкий вітер ворушив листя на деревах, приносячи з собою прохолоду.
Глорія повернулася до своєї обраниці.
Аліса усміхалася їй.
Їхні погляди зустрілися. Між ними залишалося лише кілька сантиметрів, і Глорія вже відчувала тепло її подиху.
Ще мить — і їхні губи мали зустрітися.
— Глоріє!
Вона різко розплющила очі.
Будильник безжально розривав тишу ранку.
Глорія кілька секунд нерухомо лежала, дивлячись у стелю.
Потім вимкнула будильник і повільно сіла на ліжку.
Вона провела рукою по волоссю, згадуючи сон.
І, на відміну від того, як, мабуть, відреагувала б більшість людей, Глорія не відчула ані сорому, ані бажання забути побачене.
Вона лише тихо зітхнула.
Глорія ще кілька секунд сиділа на ліжку, згадуючи сон.— Шкода, що розбудили, — тихо сказала вона.З шафи почувся шелест крил.На спинку крісла опустилася сіра сова.Ліора уважно подивилася на Глорію.— Не дивись на мене так.Сова нахилила голову.— Це був просто сон.Ліора тихо ухнула.Глорія примружилася.— Я не збираюся це обговорювати.
Ліора прилетіла на плече Глорії й лагідно притулилася до дівчини.
— Вибач… Просто хороший був сон.
Глорія легким рухом руки погладила сову по пір'ю.
Ліора тихо ухнула, а потім злетіла з її плеча. Просто в повітрі її тіло змінилося, і за мить на підлогу вже ступила чорноволоса дівчина.
Вона ледь стримувала сміх.
— Як я розумію, тобі сняться досить похабні сни про одну даму?
— Нічим вони не похабні, — одразу заперечила Глорія. — Це я просто нарешті зрозуміла свої почуття до неї.
На останніх словах вона трохи притихла.
Ліора усміхнулася.
— Та я жартую. Я це давно помітила. Просто не хотіла руйнувати світ Баліна.
Глорія опустила очі.
— Він тебе дійсно кохав.
— Я знаю.
На кілька секунд у кімнаті запала тиша.
— І коли ти тоді пішла на міст…
— Я не збиралася нічого робити, — спокійно перебила Глорія. — Я просто хотіла пройтися. Обдумати своє життя. Наречений помер, і мені треба було трохи побути на свіжому повітрі.
Ліора здивовано подивилася на неї.
— Ти хочеш сказати, що ми всі неправильно все зрозуміли?
— Саме це я й хочу сказати.
Двері відчинилися.
— Я ж вам казала, що Глорія не залишить свій скарб! — Арахна зайшла до кімнати з чистою сукнею в руках. — Тільки мене ніхто не хотів слухати.
Ліора пирснула зі сміху.
Глорія лише втомлено прикрила очі.
— Доброго ранку, Арахно.
— Доброго. І, до речі, я досі була права.
— Сніданок на столі. І відповідь «я забула» не враховується. А то я скажу, знаєш кому. А вона тебе точно нагодує.
Арахна поклала сукню на письмовий стіл і вже біля дверей обернулася.
Підняла руку й показала жестом:
«Я за тобою стежу».
— Арахно…
Та вже вийшла з кімнати, навіть не озираючись.
Глорія кілька секунд мовчки дивилася на зачинені двері.
Ліора, що стояла поруч, тихо засміялася.
— Вона страшніша за будь-якого охоронця.
— Не нагадуй.
Переодягнувшись у сукню, Глорія спустилася на кухню.
— Зараз помру від неймовірності… Арахно, як ти так готуєш?
— Після того, як ти спалила кухню, кулінарні курси дуже допомогли, — спокійно відповіла Арахна. — На одних доставках ми б усі давно отримали гастрит.
Вона поставила на стіл тарілку з тостом з авокадо та яйцем, а поруч — омлет з овочами.
Глорія подивилася на сніданок.
Потім на Арахну.
— Я спалила кухню лише один раз.
— Цього було достатньо.
Ліора, що сиділа поруч, тихо засміялася.
— Я пам'ятаю той день.
— Тебе ніхто не питав, — буркнула Глорія.
— А я все одно розповім.
У двері постукали, і Арахна одразу поставила на стіл другу тарілку.
До будинку зайшла Ліліт.
— Мені Аліса казала, що ти кашляла.
Вона зняла сумку з плеча й дістала маленьку пляшечку із зеленою рідиною.
— Вона дуже ефективна. І на смак як яблуко.
Ліліт підняла погляд на стіл.
Арахна лише рухом руки показала, що пляшечка призначена для Глорії.
— У нас є одна капризна дівчина, яка не п'є гірке.
Ліліт сіла поруч із Глорією й відкусила шматочок тосту.
— І це не Діана.
Ліліт прикрила рот рукою, тихо хихикнувши.
— Аліса в цьому плані гірша за дитину.
Глорія ледь усміхнулася.
— Вона тебе почує.
— Я на це й розраховую.
Ліліт поставила пляшечку з ліками на стіл і, посміхнувшись, провела пальцем по губах.
— Уявляєш, Аліса, коли була п'яна, перецілувала мене, Аврору й Еліону. При тому що Аврора сама її поцілувала.
Серце Глорії завмерло.
В очах потемнішало.
На кілька секунд світ навколо перестав існувати.
Як вона могла її…
— Вчора був останній день видачі книги, — продовжила Ліліт.
Глорія опустила голову, намагаючись приховати вираз обличчя.
— Як Аврора посміла її поцілувати?
Ліора, яка саме потягнулася за шматочком тосту, завмерла.
Арахна повільно перевела погляд на Глорію.
У кухні на кілька секунд стало підозріло тихо.
— Не переймайся. Вона, коли п'яна, любить цілуватися й зізнаватися в коханні, — Ліліт підняла голову, пригадуючи. — Одного разу вона взагалі почала обіймати ведмедика й вибачатися перед ним за те, що забула про нього.
Ліора не стримала сміху.
Арахна прикрила усмішку рукою.
Глорія повільно підняла погляд.
— Ведмедика?
— Так.
— І вона з ним розмовляла?
— Хвилин двадцять.
Глорія мовчки відклала виделку.
— Я заздрю ведмедику.
Арахна та Ліора просто зависла.
-Тепер я точно знаю,що сон був не випадковим.-Ліорп не відводила погляду.
— До речі, як я знаю, сьогодні ввечері ти вільна.
Ліліт спокійно доїла тост.
— Тебе запрошують усі з будинку. І заперечень не буде.
Глорія вже відкрила рот, щоб щось сказати.
Але Ліліт навіть не дала їй такої можливості.
Підвелася з-за столу й рушила до дверей.
— Ліліт…
Дівчина вже вибігала з будинку.
Глорія залишилася сидіти за столом, дивлячись їй услід.
— Я навіть не сказала «так».
З коридору долинув веселий голос:
— Саме тому я й не чекала відповіді!
— Її, напевно, Аліса покусала, — Арахна не приховувала усмішки.
— Вона всіх кусає, крім мене, — сумно сказала Глорія.
— Не переймайся. Настане той день, коли вона таки тебе вкусить.
Ліора грайливо вщипнула Глорію за ніс і, не давши їй навіть обуритися, швидко втекла.
— Ліоро!
У відповідь з коридору почувся сміх.
Не стукаючи, до будинку зайшли Едвін і Каел.
Глорія здивовано підняла голову.
— Хлопці, вас стукати не вчили?
Її вираз обличчя змінився тієї ж секунди. Тепла усмішка зникла, а погляд став холодним і зосередженим.
— Ти не розумієш. Тільки ти можеш нам допомогти, — Каел дістав планшет.
Він підійшов до Глорії й простягнув їй його.
— Ну скажи, що пишу я непогано.
Едвін, який стояв поруч, скептично схрестив руки.
— Фігня.
— Я ще не показав!
— Я вже знаю.
Глорія нічого не відповіла. Лише взяла планшет і уважно почала читати.
«Сонце повільно опускалося за горизонт. Дівчина з парасолькою стояла під ніжним літнім дощем і чекала, коли день зустрінеться з вечором. Легкий вітерець колихав її довге волосся…»
Глорія дочитала до кінця.
Підняла очі на Каела.
Той нетерпляче чекав на вердикт.
Едвін уже виглядав так, ніби заздалегідь святкував свою перемогу.
— Досить добре. А ти вмієш описувати, — Глорія перевела погляд на Едвіна. — Але якщо твій друг ще раз дозволить собі такі висловлювання, то я…
Бинт сам собою злетів із полиці й поплив до її руки.
Глорія спокійно перехопила його.
— Я знаю, кому це передати.
Вона навіть не приховувала своїх намірів. І чудово знала, чому саме це говорить.
Едвін помітно зблід.
— Вона тобі таке розповіла?
Глорія лише ледь усміхнулася.
— А ти думав, що Аліса зберігає від мене секрети?
Каел перевів погляд з одного на іншого.
— Стоп. А що саме вона тобі розповіла?
Едвін різко повернувся до нього.
— Тебе це не стосується.
— Я розповім. Цю історію вона розказала ще в школі.
Хитра посмішка Глорії навіть не намагалася приховати її намірів.
— Коли Алісі було два роки, вона розбудила Едвіна й потягла його на вулицю. Її мама була лікаркою, тому бинти в будинку були завжди. Побачивши ворона з пораненим крилом, Аліса вирішила його перев'язати.
Глорія зробила паузу, насолоджуючись реакцією Едвіна.
— Але перед цим він примудрився залізти на дерево й упасти з нього. А потім просто в її міцних обіймах перетворився на людину.
Каел уже не стримував усмішки.
— І що вона зробила?
— Потягла його назад до будинку, — спокійно відповіла Глорія. — Напевно, вирішила, що раз узялася лікувати ворона, то тепер доведеться лікувати й чоловіка.
— Вона не могла тобі цього розповісти.
Едвін повернувся до Глорії й пильно подивився на неї.
— Добре, добре, — Глорія підняла руки, стримуючи сміх. — Розповіла мені Сейбл. Вона за Алісою доглядає мало не з самого її народження. І той випадок не був винятком.
Едвін важко зітхнув.
— Я більше ніколи не піду до вас на кухню.
— А це тут до чого? — здивувався Каел.
— Не твоє діло.
— Хлопці, я вже йду на автограф-сесію. Тому попрошу ваші суперечки перенести з мого будинку куди-небудь подалі.
Глорія взяла сумку з кількома книгами, поклала туди ланчбокс із їжею та пляшку води.
Арахна забрала сумку й попрямувала до автомобіля.
Тим часом Глорія спокійно стояла перед дзеркалом, поправляючи зачіску.
— Ліоро, відправиш книгу, яку я дописала.
— Я вже внесла правки й усе відправила, — відповіла Ліора.
Вона театрально витерла уявну сльозу з кутика ока.
— Дуже емоційна. Дуже романтична книга.
Глорія повільно повернула голову.
— Ти зараз над чимось смієшся?
— Я? Ні.
Ліора зробила невинне обличчя.
— Просто книга… дуже красномовна.
Повернувшись, Глорія помітила, що гості вже вийшли з будинку.
Посміхнувшись сама собі, вона спокійно попрямувала до дверей.
Та Ліора, яка йшла позаду, раптом тихо запитала:
— Ти хотіла його покинути? Тільки хвороба не дала?
Глорія зупинилася.
Лише на мить.
Але в її очах було сказано все.
— Він був хорошим, — тихо промовила вона. — Дуже хорошим.
Ліора подивилася на неї.
— Тоді чому ти його не кохала?
Глорія ненадовго замовкла.
Потім опустила погляд.
— Бо хороша людина — ще не обов'язково твоя людина.
Перед відповіддю Глорія подивилася Ліорі просто в очі.
Цього було достатньо.
Ліора опустила погляд і просто прийняла все, що сказала Глорія.
Без зайвих запитань.
Без спроб виправдати Баліна чи змусити Глорію відчути те, чого вона ніколи не відчувала.
Більше до цієї теми вони не поверталися.
Дякую, — подумки промовила Глорія.
Вона сіла в автомобіль і зачинила за собою дверцята.
Ліора нічого не сказала.
Вона просто залишилася поруч.
