Спочатку:
На сторінку книги
У день, коли я покинула батьківський будинок, я дізналася страшну правду.
Мій тато прокляв дідуся Аліси.
А тепер це прокляття має забрати її життя.
Моя мама померла в день весілля власної сестри.
Мій тато, охоплений відчаєм, прокляв власного наставника. А потім стер пам'ять моєму брату.
І коли я побачила, як він це робить, то зрозуміла.
Треба тікати…
Я не знала, як правильно вчинити. Не знала, куди йти і кому можу довіряти.
Я просто злякалася.
І втекла.
Коли я побачила хрест на її шиї, я завмерла від страху.
Зазвичай вона носить волосся розпущеним. Але того дня при мені їй зробили пучок — і я побачила хрест.
Цей хрест означає тільки одне — смерть.
І тільки одна людина могла зробити це.
Мій тато.
Я розумію його. Розумію його біль, його відчай, його горе.
Але я не буду на його стороні.
Тому що ніхто нічого не знав.
Ніхто не знав, що він задумав.
І зробити таке страшне... Навіть для горя це вже занадто.
Я проплакала цілу ніч.
І зрозуміла — у цій сім'ї більше немає місця для мене.
Я не знала, куди йти. Не знала, що робити далі.
Тому взяла в тітки Ельвіри ключ від таємного будинку мами.
І зникла.
Таємно я слідкувала за Алісою, змінюючи образи.
Вона не мала знати, що це я.
Мені потрібен був час, щоб просто подивитися їй в очі.
Моє серце стискалося від болю щоразу, коли я її бачила. Але мені треба було за нею приглядати.
З цією дівчиною можна зійти з розуму.
Вона постійно лізе на небезпеку.
Але є й хороші сторони.
За нею наглядаю не тільки я.
Чорна кішка завжди здалеку стежить за нею.
Я вибрала навчання так, щоб менше спілкуватися з людьми, і робота з дому мене морально приваблює.
Головне, що я зможу закритися у своєму маленькому світі — тільки я і моя улюблена лисичка. 🦊❤️
Тільки що робити з тим болем усередині?
Вона не знає, що життя може завершитися в будь-який момент.
Але я не хочу забирати в неї те, що їй подобається. Її фамільяр закриє її з Анабет у замку. Нам не треба ще одна Рапунцель.
Я майже не сплю.
А якщо засинаю рано, то тільки тому, що до цього два дні не спала.
Жахіття сняться мені дуже часто.
Смерть.
І це тільки одна людина.
Я вже бачила, як Аліса помирала в будь-якому можливому варіанті.
Я вже почала сходити з розуму.
Тільки мамина шкатулка з балериною, її мелодія, приводить мене до тями.
Сидячи в повній темряві, я слухаю цю мелодію, яка ніби закриває мені шлях до жахіть.
Я бачила безліч доль людей.
Але, знаючи, що змінити нічого не можу, я просто втекла від усіх.
На жаль.
Інколи неможливо зупинити неминуче.
Якщо ти мати-одиначка, і твоя дитина залишиться сиротою.
Якщо твоя доля — померти.
Ніхто її не змінить.
А можливо?
Можливо, є щось, чого я не знаю?
Тільки де знайти відповідь?
Я боюся запитати.
Тому що відповідь може довести мене до відчаю.
Здається, все, що я могла зробити, — це тільки те, що робила завжди.
Плакала.
Дуже багато плакала.
Минали години, дні, роки.
А я, закрившись від зовнішнього світу, сиділа й жаліла тільки себе.
Замість того щоб щось зробити.
Хоча б спробувати.
Але, побачивши Алісу на порозі свого дому, я зрозуміла, що життя вже не буде таким, яким було раніше.
Після її появи в будинку мої кошмари закінчилися, і мій сон знову став відпочинком.
Можливо, моя совість затихла, тому що вона поруч, і я зможу її захистити.
Можливо, я брешу сама собі, що хоча б зможу спробувати.
Але я хочу дійсно хоча б спробувати її врятувати.
Кожного разу, коли дивлюся їй в очі, моє серце завмирає від болю і розуміння неминучості.
На вечері я зрозуміла, що хочу хоча б трохи передати їй своєї енергії.
Тому при всіх поцілувала її.
На декілька днів моя совість затихла.
Вона нічого не помітила, тому що була п'яна. Я теж була п'яна, але алкоголь мене сильно не брав.
Тому я просто притулилася до неї такою ж п'яною.
Але воно того варте.
Кожного вечора я тихенько дивлюся, чи та дихає.
Добре, що її сон міцний. І те, що вона говорить уві сні, дуже мене веселить.
Я навіть почала записувати цитати Аліси, коли вона спить.
Перша запис у щоденнику сновидінь Аліси.
Мене переслідує великий бутерброд. Він хоче мене покарати.
Він мене наздогнав і сказав, що хліб перемішувати не треба, тому що це несмачно.
Зомбі, не треба їсти бутерброд! Він мій друг.
Треба попросити в неї декілька видів бутербродів. У цьому її ніхто не переплюне.
Сьогодні я вкотре прийшла до неї.
— Містер Бутерброд, я рада, що ви вижили. Тому я зроблю вам красиву корону.
Ще один запис.
Треба видати книгу з цими цитатами.
Але їй про це знати не треба.
На сніданок приготую я. Треба давати їй відпочивати.
Цілу ніч готувати, щоб Еліона відчувала себе значущою...
Тому я просто накрила її.
І пішла спати.
