Спочатку:
На сторінку книги
-Брат?.. - тихо промовила Аліса. - Але... я ж єдина дитина в сім'ї. І звідки ти мене знаєш?- Зараз немає часу на пояснення. Мене майже впіймали, але я встиг утекти. У нас залишилося не більше пів години. Треба негайно їхати.Едвін зробив крок уперед.- Якщо це пастка... голова з плечей.Каел лише коротко кивнув.Аліса уважно подивилася на його закривавлений одяг.- Спочатку переодягнися. У машині ж дитина... Не варто її лякати.Каел опустив погляд на свою сорочку, просочену кров'ю, і ледь усміхнувся.- Ти маєш рацію.- А я поки швидко зберу найнеобхідніше.- Добре. Зустрічаємося біля автомобіля. Ми їдемо в безпечне місце.-В нас є цілиителька.Коли приїдемо,вона повністю тебе вилікує.Але спочатку...зачекай.Аліса швидко дістала зі своєї сумки невеличку баночку з маззю та чистий бинт.
-Подруга навчила мене надавати першу допомогу.Казала ,що в дорозі треба мати найнеобхідніше.Каел ледь усміхнувся.
-Повір,ця рана мене зовсім не турбує.Аліса суворо подивилась на нього.-Мовчи.І не кажи дурниць.
Вона обережно очистила рану й нанесла мазь.Коли почала перев'язувати плече ,кілька крапель крові скотилися вниз і випадково впали на медальйон що висів на шиї у Аліса.
Раптово камінь у центрі медальйона спалахнув м'яким сріблястим світлом.
Аліса завмерлаМедальйон став теплим ,в стародавній символ на ньому почав повільно світитися.
-Що?..-Прошепотіла вона.
Елвін різко повернув погляд на прикрасу .
-Це... неможливо...
Каел сумно усміхнувся.
-Тепер ти мені віриш.
Він повільно підняв руку й торкнувся власного медальйона.
Обидва медальйони одночасно засяяли однаковим світлом,ніби впізнали один одного після довгих років розлуки.
Родинна магія...-Тихо промовив Едвін.-Вона відгукується лише на кров однієї сім'ї.
На очах Аліси з'явились сльози.Перед нею справді стояв її брат.-Але...як?...Чому?....-Прошепотіла Аліса.
Її серце шалено калатало.В очах заблищали очі,а в голові не вкладалось те,що відбувається .
Каел на мить опустив погляд.
-Я сам знаю небагато.Лише те,що в нас спільний батько.
Він важко зітхнув.
-Він іноді навідував мене й мою маму.Не часто...але завжди казав ,що одного дня все пояснить.Голос хлопця затремтів.Та не встиг.Спочатку не стало моєї мами...а потім його.На кілька секунд запала тиша.
-Відтоді я залишився сам.Аліса обережно взяла Каела за руку й подивилася йому просто в очі.На мить час ніби зупинився.- У нас... татові очі, - ледь усміхнулася вона крізь сльози. - І що б не сталося... тепер ти не сам. У тебе є я.Каел мовчав. Він не пам'ятав, коли востаннє хтось говорив йому такі слова.Лише тихо кивнув, намагаючись стримати емоції.Закінчивши перев'язку, Аліса простягнула йому акуратно складений одяг.- Це запасний одяг Едвіна. Він завжди лежить у мене про всяк випадок. Сподіваюся, тобі підійде.Едвін лише фиркнув.- Я ж казав, що запасний комплект ніколи не буває зайвим.Каел узяв одяг і ледь усміхнувся.- Дякую.- А я швидко зберу все, що нам може знадобитися в дорозі. Не знаю, коли ми знову сюди повернемося...Зібравши найнеобхідніше, вони швидко склали речі до автомобіля.Ліліт, побачивши незнайомого хлопця, здивовано підняла брову.- Як я розумію... наша компанія росте? - не стримавши усмішки, пожартувала вона.Аліса сіла в автомобіль і важко зітхнула.- Це мій брат.На мить у салоні запала тиша.- Не дивіться на мене так. Я сама дізналася про це кілька хвилин тому. Виявляється... мій тато жив на дві сім'ї.Вона схрестила руки на грудях і невдоволено пирхнула.- Я досі зла... Але вже нічого не зміниш.Каел винувато опустив голову.Ліліт крадькома подивилася на нього. Високий, хоч і виснажений після втечі, він тримався спокійно, незважаючи на поранення.Її щоки ледь помітно порожевіли.Цього майже ніхто не помітив.Майже.Маленька Діана хитро всміхнулася й тихенько нахилилася до Ліліт.- Він тобі сподобався?- Що?! Ні! - Ліліт мало не вдавилася повітрям.Діана лише тихо засміялася.- Ага... звісно.Ліліт опустила очі. Вона й сама не зрозуміла, чому так розхвилювалася.- Алісо, ти ж не забула про те, що я просила?- Ні, усе взяла. До речі, саме ти лікуватимеш його. Мисливці поранили йому плече.Серце Ліліт на мить завмерло.Каел обернувся до неї й простягнув руку.- Каел.Ліліт несміливо потиснула його долоню.- Ліліт...
