Раді Вас бачити!

-Аліса, сьогодні має прийти клінінг. Я в бібліотеку, тому не лякайся — це не злодії, — Аврора, поправивши зачіску перед дзеркалом, направилася до виходу.

— Що ти про мене думаєш? — Аліса з нерозумінням подивилася на дівчину. — Я що, клінінг від злодіїв не відрізню?

— Від тебе чого завгодно можна очікувати.

Не дочекавшись відповіді, Аврора вийшла з дому.

Аліса кілька секунд мовчки дивилася їй услід.

— Ну дякую… — пробурмотіла вона.

Каел вийшов зі своєї кімнати й одразу помітив сестру, яка сиділа насуплена.

Він кілька секунд мовчки спостерігав за нею, а потім тихенько підійшов зі спини.

— Ну чого ти така похмура? — ледь чутно запитав він.

Аліса навіть не встигла повернутися, як Каел схопив її за щоки й почав легенько їх щипати.

— Каел! — обурено вигукнула вона, намагаючись відсунути його руки. — Відпусти!

— Не можу, — абсолютно серйозно відповів він. — Перевіряю, чи справжня.

— Я зараз перевірю, наскільки ти швидко бігаєш!

Каел нарешті відпустив її й відскочив убік, усміхаючись.

— О, все. Працює.

Аліса потерла щоки й глянула на нього спідлоба.

— Ненавиджу тебе.

— Неправда.

— Правда.

— Тоді чому ти досі не пішла?

Аліса замовкла.

— Бо ти мій брат…

— От бачиш.

Він задоволено усміхнувся, а Аліса лише закотила очі.

Раптом у двері постукали.

Аліса підняла голову.

— Проходьте, двері відчинені.

Двері повільно відчинилися, і до будинку зайшли дві жінки.

Аліса мимоволі випросталася, оглядаючи незнайомок.

Одна з них трималася впевнено й стримано, а друга мовчки оглядала будинок, ніби вже подумки складала список того, що тут потрібно прибрати.

— Ви з клінінгу? — запитала Аліса.

Жінки переглянулися.

— Саме так, — спокійно відповіла одна з них.

Аліса кивнула й знову розслабилася.

— Тоді проходьте. Аврора сказала, що ви прийдете.

Вона ще не знала, що ці дві «прибиральниці» дуже скоро стануть значно більшою частиною її життя, ніж вона могла собі уявити.

— Мене звати Алісія, а пані біля мене — Зейна. Я вас раніше не бачила…

— Аліса. Подруга Аврори. Через деякі обставини живу тут, — спокійно пояснила вона.

Алісія на мить затримала на ній погляд, а потім чемно усміхнулася.

— Зрозуміло. Тоді будемо знайомі.

Зейна мовчки кивнула, продовжуючи уважно розглядати будинок.

Аліса ще не знала, що ці дві жінки прийшли сюди зовсім не випадково.

Алісія підійшла до дівчини ближче й дістала із сумочки гребінець.

— Дозволиш?

Аліса здивовано кивнула.

Алісія обережно розчесала її волосся, а потім почала заплітати дві коси-колоски.

— Готово.

Аліса торкнулася волосся пальцями й усміхнулася.

— Мені таку зачіску робила тільки одна людина…

Алісія завмерла.

— Коли ми з дідусем приходили в одне місце, його подруга завжди заплітала мені такі коси.

На обличчі Алісії в одну мить зникла усмішка.

Вона зблідла й повільно опустила погляд.

Зейна, яка до цього мовчки спостерігала за ними, ледь помітно напружилася.

— А… твій дідусь часто бував там? — обережно запитала Алісія.

— Так. Вони з його подругою були дуже близькі.

Алісія стиснула гребінець у руці.

Вона знала цю людину.

Знала краще, ніж могла зараз собі дозволити показати.

Але Аліса навіть не здогадувалася, що жінка, яка колись заплітала їй волосся, зараз стоїть перед нею.

— Дякую вам щиро, — тихо сказала Аліса.

Вона підвелася й несподівано обійняла Алісію.

Жінка завмерла, не очікуючи такого жесту.

— Через те, що моїх рідних більше немає… я дуже скучила за теплом, — зізналася Аліса, трохи міцніше притискаючись до неї. — І цей маленький жест приніс мені трохи тепла.

Алісія мовчала.

Її руки повільно піднялися й обійняли дівчину у відповідь.

Вона заплющила очі, намагаючись стримати емоції.

Адже та, кого вона зараз тримала в обіймах, була тією самою маленькою дівчинкою, якій колись заплітала косички.

Тільки Аліса цього не пам'ятала.

А Алісія пам'ятала все.

Алісія відчула, як їй нарешті стало трохи легше.

Вона не здогадалася.

Жінка ледь помітно видихнула, повертаючи на обличчя спокійний вираз.

— У вас золоті ручки, — щиро сказала Аліса, торкнувшись своїх кіс. — Після вас прибирати є що.

Алісія тихо усміхнулася.

— Не хвилюйся. Для цього ми й прийшли.

— Тоді я вам точно не заважатиму, — Аліса відступила вбік. — Можете починати.

Зейна мовчки взялася до роботи, а Алісія ще кілька секунд дивилася на Алісу.

На дівчину, яка навіть не підозрювала, що щойно обійняла людину зі свого минулого.

До кухні раптом вбігла Діана.

За нею, голосно ляскаючи крилами, летів Едвін у своїй формі ворона.

— Стій! Едвіне! — вигукнула дівчинка, біжачи за ним.

Ворон пролетів просто над столом і сів на шафу, задоволено каркнувши.

Діана навіть не зупинилася.

— Не втечеш!

Жінки мимоволі з ніжністю спостерігали за дитиною.

Було щось дивовижно знайоме в тому, як Діана бігла вперед, майже не дивлячись, що знаходиться перед нею.

Схоже, деякі повадки Аліси вона вже встигла перейняти.

— Біжи за мною! — крикнула Діана ворону. — У майбутньому пригодиться!

Едвін нахилив голову набік.

— Чому це я маю за тобою бігати?

— Тому що чим швидше почнеш навчання відьми, тим більше навчишся!

Діана нарешті зупинилася, поставивши руки в боки.

— І фізична підготовка теж важлива!

Едвін кілька секунд мовчки дивився на неї.

— Ти зараз сама себе переконала?

— Так.

— Помітно.

Зейна ледь стримала усмішку.

А Алісія лише дивилася на дівчинку, відчуваючи дивне тепло всередині.

Вона така схожа на Алісу…

До кухні вбігла Діана, а попереду неї летів Едвін у формі ворона.

— Стій! Едвіне! — крикнула дівчинка й побігла за ним.

Ворон легко пролетів уперед, час від часу озираючись на неї.

Жінки з ніжністю спостерігали за дитиною.

Діана, схоже, вже встигла перейняти деякі повадки Аліси — теж нічого перед собою не бачила, коли кудись поспішала.

Едвін, не припиняючи летіти, промовив:

— Біжи за мною. У майбутньому пригодиться.

— Навіщо? — захекано запитала Діана.

— Чим швидше почнеш навчання відьми, тим більше встигнеш навчитися. Фізична підготовка теж важлива.

Діана старанно продовжила бігти за ним.

— Я вже втомилася!

Едвін озирнувся через плече.

— Відьма, яка втомлюється після кількох метрів, довго не проживе.

— Я ще маленька!

— Саме тому й треба починати зараз.

Аліса, почувши це, лише усміхнулася.

— Едвін, не замуч її.

Ворон на секунду завис у повітрі.

— Я готую її до майбутнього.

— Ти готуєш її до марафону, — пробурмотіла Аліса.

— Якби не підготовка твого дідуся, у тебе не було б таких результатів, — упевнено промовив Едвін.

Він так гордо це сказав, що чорне пір'я на його крилах аж заблищало в сонячному промінні.

Аліса трохи примружилася, згадуючи минуле.

— Мій дідусь вчив мене з самого дитинства. Потроху… — вона замислилася. — Хоча це «потроху» було більше схоже на підготовку до того, хто виживе.

Вона зітхнула.

— Він мене не шкодував.

— Зате результат є! — гордо заявив Едвін.

Він розправив крила й ще вище підняв дзьоба.

— Дивись, яка сильна відьма виросла!

Аліса скептично подивилася на нього.

— Ти зараз себе похвалив чи мене?

— Тебе, звичайно.

Пауза.

— Але й себе трішки.

— Я так і знала.

Дві жінки спостерігали за цією сценою, продовжуючи прибирати кухню.

Едвін зробив ще одне коло над Діаною, а потім плавно спустився на підлогу.

За мить чорне пір'я зникло, і перед ними вже стояв чоловік.

— Сьогодні ще декілька вправ — і ти вільна, — сказав він.

Діана, навіть не зупиняючись, кивнула.

— Так, сер!

І продовжила бігти.

Едвін задоволено усміхнувся, дивлячись їй услід.

Алісія на мить завмерла з ганчіркою в руці.

Їй було дивно бачити, як маленька дівчинка так серйозно ставиться до навчання.

А ще дивніше було те, наскільки знайомою здавалася ця сцена.

Здавалося, вона вже колись бачила щось подібне.

Тільки тоді поруч із маленькою дівчинкою був зовсім інший наставник.

— Завтра я піду до дідуся з Каелом. Ми зможемо нормально поговорити. Тому не забудь, братику, — останню фразу Аліса сказала значно голосніше.

З іншої кімнати одразу почувся голос Каела:

— Як це я забуду, якщо ти мені написала нотатки й ще й приклеїла записку на дзеркало?!

Аліса на мить замовкла.

— Ну… про всяк випадок.

— Про всяк випадок?! — Каел виглянув із дверей. — Там три записки!

— Дві.

— Три!

— Третя не рахується. Це була нагадувалка.

Каел скептично подивився на сестру.

— А нотатка на холодильнику?

— Нагадувалка.

— На моєму телефоні?

— Дуже важлива нагадувалка.

Каел похитав головою.

— Ти взагалі думаєш, що я здатен щось запам'ятати сам?

Аліса серйозно кивнула.

— Я просто не хочу ризикувати.

— Ти забув купити мій улюблений йогурт і фрукти, — Аліса повернулася до Каела й докірливо подивилася на нього. — І пам'ять явно в нас не сімейне.

Каел на секунду замовк.

— Це було один раз.

— Три.

— Два.

— Чотири, якщо рахувати сьогоднішній випадок.

— Алісо!

— Що?

— Я тепер точно нічого тобі не куплю.

— Купиш.

— Звідки така впевненість?

Аліса усміхнулася.

— Бо ти мій брат.

Каел важко зітхнув.

— Іноді це звучить як погроза.

— Ти за стільки років мав прожити своє тихе життя без мене, а тепер звикай, — Аліса задоволено усміхнулася.

Каел подивився на неї кілька секунд.

— Тобто тепер моє життя офіційно закінчилося?

— Ні. Воно тільки почалося.

— Чудово… — пробурмотів він. — І чому мені здається, що це звучить як погроза?

— Бо ти добре мене знаєш.

Каел лише похитав головою, але усмішку приховати не зміг.

Аліса почала уважно розглядати брата, вивчаючи кожну деталь його обличчя.

Вона підійшла ближче, примружилася й кілька секунд мовчки його розглядала.

— Ти точна копія мене. Тільки хлопець.

Каел скептично підняв брову.

— Це зараз комплімент?

Аліса обійшла його, ще раз оглядаючи з усіх боків.

— Якщо що, переодягну тебе в жіноче — і ти заміниш мене.

Каел завмер.

— Що?!

— А що? Схожість є.

— Алісо, я не буду тебе замінювати!

— Навіть заради сім'ї?

Особливо заради сім'ї!

Аліса задоволено усміхнулася.

— Шкода. А план був геніальний.

Каел похитав головою.

— Я починаю розуміти, чому Аврора казала, що від тебе можна очікувати чого завгодно.

— Братику, не будь таким душним. Я ж просто жартую, — Аліса відмахнулася. — Якщо захочу переодягти, то просто це зроблю.

Каел недовірливо примружився.

— Оце «якщо захочу» мені зовсім не подобається.

Аліса невинно усміхнулася.

— А дарма.

— Едвіна одного разу взагалі не було вибору: або голий, або в моєму одязі, — абсолютно спокійно сказала Аліса.

— ТИ ОБІЦЯЛА НІКОМУ НЕ КАЗАТИ! — як тільки міг, крикнув Едвін.

Усі повернулися до нього.

— Там були обставини! — обурено додав він. — Одяг був знищений! Після цього я почав класти змінний одяг у її сумку.

Аліса ледь стримувала сміх.

— Бачиш? Я навіть допомогла тобі вирішити проблему.

— Ти зараз серйозно?!

Каел подивився на ворона, потім на сестру.

— Я навіть не хочу знати, що у вас двох відбувається.

— Правильне рішення, — гордо відповів Едвін.

— Алісія, я приготувала обід і хочу, щоб ви із Зейною пообідали з нами, — сказала Аліса. — Запечене м'ясо з овочами. І фруктовий пиріг із чаєм.

Алісія вже хотіла щось відповісти, але Едвін, розставляючи прибори біля тарілок, спокійно додав:

— Краще не відмовляйтеся. Вона, як донька шефа, дуже не любить, коли їй відмовляють.

Аліса повернулася до нього.

— Едвіне.

— Що?

— Я все чую.

— Я знаю.

Каел тихо засміявся.

Зейна ледь помітно усміхнулася, спостерігаючи за цією дивною, але напрочуд теплою компанією.

Алісія ж дивилася на накритий стіл, а потім на Алісу.

Їй було важко повірити, що ще зовсім недавно вона боялася, що дівчина її впізнає.

А тепер ця сама дівчина просто запрошувала її до столу, ніби вони були знайомі все життя.

— Одного разу ця леді привела до будинку безпритульну жінку, нагодувала її, дала одяг і допомогла помитися, — розповів Едвін, розставляючи прибори. — А потім виявилося, що ця жінка втратила пам'ять і походить із заможної родини.

Аліса зніяковіло відвела погляд.

— Не обов'язково було все розповідати…

— Ще й як обов'язково, — спокійно продовжив Едвін. — Бо приблизно місяць вона переховувала її в гостьовому будинку.

Зейна здивовано подивилася на Алісу.

— Місяць?

— Вона не знала, куди їй іти, — виправдовувалася Аліса. — Я не могла просто виставити її за двері.

— Звичайно, — кивнув Едвін. — Тому ти поселила незнайому людину в будинку й нікому нічого не сказала.

— Я збиралася сказати.

— Через місяць?

Аліса замислилася.

— Можливо.

Каел засміявся.

— Тепер я розумію, чому тобі не можна залишати будинок без нагляду.

— Мені можна.

Едвін повернувся до нього.

— Не можна.

— Я тут взагалі-то господиня!

— Саме тому.

— Тепер мені ще й дорогі подарунки від Селестри приходять, — Аліса зітхнула, показуючи на зап'ястя. — Ось, наприклад, цей дорогий годинник.

Вона трохи поворухнула рукою, демонструючи його всім.

— До речі, вона на днях має приїхати.

Едвін повільно повернув до неї голову.

— А якщо це була б не така, як Селестра?

У його голосі було стільки відчаю, що він навіть не намагався його приховати.

Аліса замислилася.

— Тоді я б, мабуть, зробила те саме.

Едвін заплющив очі.

— Саме цього я й боявся почути.

Каел засміявся.

— Зате вона не байдужа до людей.

— Вона не байдужа до проблем інших людей, — уточнив Едвін. — На жаль, разом із проблемами вона часто приносить їх додому.

Аліса обурено подивилася на нього.

— Неправда!

Едвін мовчки подивився на неї.

— Добре… майже завжди.

Усі сіли за стіл і почали обідати.

Саме в цей момент до будинку повернулася Аврора. Щойно переступивши поріг, вона відчула неймовірно апетитний запах.

— Алісо, ти, як завжди, неймовірна! — вигукнула вона, прямуючи на кухню. — Сподіваюся, про мене не забули?

— Звісно, що ні, — усміхнулася Аліса. — Твоя тарілка на столі, біля мене.

Аврора задоволено сіла поруч.

— Ось тепер я точно знаю, що живу правильно.

Каел тихо засміявся.

— Ти повернулася саме вчасно.

— Я завжди повертаюся вчасно, коли справа стосується їжі, — гордо відповіла Аврора.

За столом розсміялися.

Алісія мовчки спостерігала за ними, відчуваючи дивне, давно забуте тепло.

Їй було незвично бачити Алісу такою — домашньою, турботливою, оточеною людьми, яких вона любить.

І водночас це було неймовірно знайоме.

Сейбл, яка тільки-но прокинулася, прибігла до Аліси й без зайвих слів сіла їй на коліна.

Її тарілка вже чекала на столі.

Кішка одразу почала їсти, сонно кліпаючи очима.

Тим часом Веспера зручно влаштувалася на колінах Аврори.

Щойно Сейбл закінчила їсти, вона підійшла до Аврори й тихенько притулилася до Веспери.

Лисичка не заперечувала, лише трохи посунулася, дозволяючи кішці влаштуватися зручніше.

Аврора погладила обох.

— От і зібралися мої дівчатка.

Аліса, дивлячись на них, усміхнулася.

— У вас тут ціла компанія.

— І це ще не всі, — спокійно відповіла Аврора.