Спочатку:
На сторінку книги
Липнева ніч була напрочуд тихою.Аліса мовчки зачинила двері квартири й уже хотіла побажати всім доброї ночі, коли почула тихе каркання.На поручнях балкона сидів великий чорний ворон.— Дивно... — прошепотіла Ліліт.Птах не рухався. Лише дивився прямо на них.Едвін обережно підійшов ближче й помітив невеликий сувій, прив'язаний до його лапки.Ворон одразу злетів у темне небо.— Лист... — тихо сказав він.Аліса швидко розгорнула пожовклий аркуш.На ньому було всього кілька рядків."Допоможіть... якщо ще не пізно."Нижче — лише адреса.Без підпису.Без пояснень.У квартирі панувала тиша.Діана мирно спала на дивані й навіть не підозрювала, що за кілька хвилин усе зміниться.— Це може бути пастка, — насторожено промовила Ліліт.Едвін задумливо дивився на лист.— А може, хтось справді потребує допомоги.Аліса мовчала.Вона ще раз перечитала коротке повідомлення.— Якщо ми не поїдемо, а там хтось помре... я собі цього не пробачу.Едвін лише кивнув.— Тоді ходімо.Дорога була незвично порожньою.Навіть вітер ніби перестав дихати.Коли вони звернули на вузьку вулицю, серце Аліси пропустило удар.Біля старого будинку стояло знайоме авто.Авто її батьків.— Ні...Вона вже бігла вперед.Двері були прочинені.Усередині стояла неприродна тиша.Жодного голосу.Жодного руху.Лише важкий запах крові.Ліліт раптом завмерла.— Алісо...Усі дзеркала в будинку були завішані чорною тканиною.Кожне.Наче хтось боявся того, що може відобразитися.Аліса несміливо простягнула руку.Її пальці ледь торкнулися тканини.Раптом вона різко сіпнулася.З-під неї вирвалася довга чорна рука й блискавично схопила Алісу за зап'ястя.— Обережно!Едвін різко відтягнув її назад.Рука миттєво зникла.Настала мертва тиша.— Йдемо звідси... — тихо сказала Ліліт.Саме тоді будинок розітнув відчайдушний крик.— АЛІСО!!Голос.Мамин голос.Світ навколо перестав існувати.Аліса кинулася сходами нагору.— Стій! Це може бути пастка! — крикнув Едвін.Вона не слухала.Другий поверх.Двері були відчинені.Зробивши крок усередину, Аліса завмерла.Її мама, закривавлена й ледь жива, була прив'язана до стільця.За кілька метрів нерухомо лежав батько.— Тату?..Відповіді не було.Ноги підкосилися.Вона впала на коліна біля матері.— Мамо... ні... будь ласка...Тремтячими руками вона намагалася розв'язати мотузки.Мати ледве розплющила очі.На її обличчі з'явилася слабка усмішка.— Алісо...Її голос був майже нечутний.— Не забувай... що ми тебе любимо...По її щоці скотилася остання сльоза.Очі повільно заплющилися.— Мамо?..Аліса торкнулася її руки.Холодна.— Ні...Вона вчепилася в мамину сукню.Її плечі здригалися від ридань.Світ розсипався на тисячі уламків.Раптом у її голові пролунав знайомий голос.— Люди в чорному вже в будинку. Тікайте. Зараз.Діана.Та Аліса нічого не чула.Вона лише плакала.Тоді коридором прокотилися важкі кроки.Повільні.Упевнені.Вони піднімалися сходами.— У нас немає часу! — вигукнув Едвін.Він разом із Ліліт силоміць підняв Алісу.Вона відчайдушно чіплялася за матір.У цей момент її рука випадково зачепила срібний кулон.Ланцюжок урвався.Кулон залишився в її долоні.Двері кімнати повільно почали відчинятися.Едвін схопив Алісу.Не роздумуючи, вони вистрибнули у вікно.Магія м'яко підхопила їх у повітрі, не дозволивши розбитися.Опинившись на землі, Аліса інстинктивно підняла голову.У розбитому вікні майнула людська постать.Лише силует.Але він був до болю знайомий.Серце завмерло.— ...Еліас?..Його обличчя на мить освітив місяць.Він дивився їй услід.А наступної миті зник у темряві.Десь далеко, стискаючи кулаки до крові, юнак дивився на порожній аркуш паперу."Допоможіть... якщо ще не пізно..."Він запізнився.І ще не знав, що цей лист назавжди змінить долю дівчини, яку він кохав.Кінець глави.
