Спочатку:
На сторінку книги
Епілог. Обіцянка, яка стала любов’ю
Минув рік.
Їхня квартира біля моря вже давно перестала бути просто подарунком Олексія. Вона стала справжнім домом Тимофія та Таїсії.
Тут були їхні фотографії, книги, маленькі сувеніри з університету, квіти на підвіконні й той самий плюшевий ведмедик із червоним бантом.
Він стояв на полиці й нагадував про день, коли все почалося.
Одного ранку Тимофій стояв біля дверей ванної кімнати.
Він помітив, що останнім часом Таїсії часто ставало недобре зранку. Спочатку вона говорила, що просто з'їла щось не або перенервувалась через іспити в університеті, але сьогодні вирішила перевіритися.
Двері відчинилися.
Таїсія вийшла, тримаючи в руках результат тесту.
Тимофій одразу помітив її схвильоване обличчя.
— Моя рідна, що з тобою?
Він занепокоївся й підійшов ближче.
— Тобі погано?
Таїсія подивилася на нього.
На її очах блищали сльози.
Але вона усміхалася.
— Ні, коханий.
— Тоді чому ти плачеш?
Вона мовчки простягнула йому тест.
Тимофій подивився.
Спочатку він не зрозумів.
А потім його очі широко розплющилися.
— Таїсіє...
Вона підійшла ближче.
— Милий...
— Ти...
Йому перехопило подих.
Таїсія усміхнулася крізь сльози.
— Я ношу нашу...
На кілька секунд Тимофій просто завмер.
А потім його обличчя осяяла така щира радість, що Таїсія не втрималася від сміху.
Він підхопив її на руки й обережно закрутив.
— Ти носиш дитину. Я стану татом!
— Тимофію, обережно!
Він одразу зупинився й поставив її на підлогу.
— Точно! Пробач.
Потім узяв її долоні у свої.
Поцілував їх одну за одною, почав гладити її живіт.
— Я найщасливіший чоловік у світі.
Таїсія витерла сльозу.
— Я теж.
Тимофій обійняв її дуже обережно.
— Ми повинні розповісти рідним.
— Звичайно.
Вона притулилася до нього.
— Як думаєш, хто в нас буде?
Тимофій задумався.
Потім усміхнувся.
— Син.
— А якщо донечка?
— Тоді теж буду щасливий.
Таїсія засміялася.
— Але ти вже придумав ім’я.
— Так.
Він ніжно поцілував її чоло.
— Якщо буде син, назвемо його Ярослав.
— Ярослав...
Таїсія повторила ім’я й усміхнулася.
— Мені подобається.
Тимофій поглянув на ведмедика з червоним бантом.
— А йому ми розповімо про нашу обіцянку.
— І подаруємо його нашому малюкові, коли він підросте.
Таїсія міцно обійняла чоловіка.
Скільки всього вони пройшли.
Страх.
Сльози.
Інтриги.
Випускний.
Освідчення.
Університет.
Весілля.
І тепер — нове життя.
Їхнє кохання стало сім’єю.
Минуло ще три роки.
У кімнаті лунав дитячий сміх.
Тимофій сидів на підлозі й тримав на руках маленького хлопчика.
— Мій Ярославчику...
Він поцілував сина в щічку.
Таїсія підійшла до них і теж ніжно поцілувала малюка.
У руках хлопчик тримав маленького плюшевого ведмедика з червоним бантом.
Того самого символу, який колись був оберегом його батьків.
Тимофій подивився на дружину.
— Пам’ятаєш нашу обіцянку?
— Пам’ятаю.
— Червоний бант.
Таїсія усміхнулася.
— Знак нашої любові.
Вони подивилися на сина.
Ярослав міцно тримав ведмедика й весело сміявся.
Тимофій обійняв Таїсію за плечі.
— Ми стільки всього подолали.
— Але воно того варте.
Вона поклала голову йому на плече.
— Ти знаєш, що я зрозуміла?
— Що?
— Справжня любов не означає, що ніколи не буде важко.
Тимофій кивнув.
— Вона означає, що ви не здаєтеся одне одному.
Таїсія усміхнулася.
— Саме так.
Вони подивилися на свого сина.
Маленький Ярослав притискав до себе ведмедика з червоним бантом.
Колись цей бант був символом дитячої обіцянки.
А тепер він став символом цілої родини.
Тимофій поцілував Таїсію.
Вона усміхнулася у відповідь.
І обоє зрозуміли:
їхня любов перемогла все.
Вона пережила страх, заздрість, випробування й відстань.
І залишилася.
Бо справжня любов не зникає, коли стає важко.
Вона тримає за руку.
Вона чекає.
Вона прощає.
Вона вірить.
А іноді починається з маленького червоного банта...
І стає обіцянкою на все життя.
Кінець
