Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 4. Чужий серед розкоші
Ранок у маєтку Стасіусів починався рано. Ледь сонце торкнулося золотавими променями морської води, Тимофій уже працював у саду.
Він обрізав трояндові кущі, прибирав листя після нічного вітру й носив важкі мішки із землею до оранжереї. Руки швидко вкрилися подряпинами, а спина боліла від незвичної роботи, але хлопець не скаржився.
Кожного разу, коли ставало важко, він згадував матір і старий будинок біля порту.
«Ще трохи, мамо. Я витримаю заради нас», — подумки повторював він.
Та Вероніка не збиралася залишати його в спокої.
---
Першу підлість вона влаштувала ще до сніданку.
Тимофій залишив садові рукавички й інструменти біля клумби, а коли повернувся по них, одного секатора не було.
— Софіє! — холодно покликала Вероніка економку. — Новий працівник уже розкидає речі по всьому двору. Я ж казала, що від нього будуть проблеми.
Тимофій розгублено озирнувся.
— Я точно залишав його тут.
— Може, продав? — з насмішкою кинула Вероніка.
Хлопець стиснув щелепи, але стримався.
Через кілька хвилин секатор знайшовся… на іншому кінці саду, захований за вазонами. Тимофій зрозумів, що це не випадковість, але нічого не сказав.
---
Наступного дня стало ще гірше.
Вероніка навмисне наказала служниці передати Тимофію неправильний час прибирання тераси. Коли Олександр Стасіус вийшов до гостей, підлога ще була мокрою після миття.
— Чому тут безлад? — суворо запитав він.
Тимофій чесно відповів:
— Мені сказали почати о десятій.
Вероніка одразу втрутилася:
— Дивно. Усі отримали інший наказ.
Бізнесмен насупився, але уважний погляд хлопця змусив його задуматися.
— Наступного разу перевіряй усе особисто, — лише сказав він і пішов.
Вероніка невдоволено прикусила губу: їй не вдалося добитися звільнення.
---
Увечері Тимофій сидів у своїй маленькій кімнаті біля саду. Він дістав фотографію матері й довго дивився на неї.
На телефон прийшло повідомлення від сусідки:
«Марії знову стало погано. Лікар сказав, що потрібні ліки».
Серце стислося.
Тимофій перерахував зароблені за перші дні гроші. Сума була невеликою, але він одразу відклав більшу частину для матері.
— Головне, щоб ти була здорова… — тихо прошепотів він.
Він не мав права втратити цю роботу.
---
Наступного ранку Таїсія випадково побачила його біля господарської прибудови.
Тимофій лагодив старий дерев’яний візок, хоча це навіть не входило до його обов’язків.
— Ти міг попросити нового, — сказала вона, підійшовши ближче.
Хлопець усміхнувся.
— Навіщо викидати те, що ще можна полагодити?
Таїсія помітила подряпані руки й втому в його очах.
— Тобі тут важко?
Він на мить замовк.
— Буває. Але я приїхав не скаржитися.
— Через сім’ю? — тихо запитала вона.
Тимофій здивовано подивився на неї, а потім кивнув.
— У мене є тільки мама. Якщо я не допоможу їй, більше нікому.
У грудях Таїсії щось болісно здригнулося. Вона вперше побачила, скільки сили ховається за його спокійною усмішкою.
І саме в цей момент із балкона другого поверху за ними спостерігала Вероніка.
Її очі звузилися.
— Отже, все набагато серйозніше, ніж я думала, — холодно прошепотіла вона.
Таїсія ще не знала, що кожна її розмова з Тимофієм лише сильніше розпалює ненависть сестри.
А Тимофій, дивлячись на море за квітучими трояндами, не підозрював, що найбільші труднощі в цьому будинку ще тільки починаються.
