Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 3. Небезпечні мрії
Вечірній Чорноморськ повільно занурювався у фіолетові сутінки. За панорамними вікнами маєтку шуміло море, а легкий вітер колихав фіранки в кімнаті Таїсії Стасіус.
Дівчина сиділа на широкому підвіконні, притискаючи до грудей книжку, яку ледь не впустила в саду. Але вже кілька хвилин вона не прочитала жодного рядка.
Перед очима знову й знову з’являвся Тимофій.
Його тепла усмішка. Кучеряве волосся, розтріпане морським вітром. І той короткий дотик, коли їхні пальці випадково зустрілися над книжкою.
Таїсія мимоволі усміхнулася.
— Та що зі мною таке?.. — прошепотіла вона.
У її світі все завжди було правильним і передбачуваним: елітний ліцей, репетитори, благодійні вечори, знайомства з «потрібними» людьми. Але один випадковий погляд простого хлопця з порту раптом змусив серце битися швидше.
Не витримавши, Таїсія схопилася з місця й вибігла з кімнати. Вона поспішила до кабінету старшої сестри.
Вероніка сиділа за столом, переглядаючи документи. Поруч лежали товсті підручники з права, конспекти та збірники тестів.
— Вероніко! — радісно вигукнула Таїсія, навіть не помітивши її невдоволеного погляду. — Я сьогодні познайомилася з новим працівником тата.
— І що з того? — сухо запитала сестра, не відриваючись від паперів.
Таїсія сіла навпроти, очі її світилися.
— Він зовсім не такий, як інші. Дуже ввічливий, добрий… І такий симпатичний.
Вероніка повільно підняла голову.
— Ти зараз говориш про того хлопця з порту?
— Його звати Тимофій.
У голосі Таїсії було стільки захоплення, що Вероніка одразу все зрозуміла.
— Таїсіє, ти серйозно? — вона скривилася. — Це звичайний робітник.
— Ну і що? Це не робить його гіршим.
— Робить його абсолютно не підходящим для нашої сім’ї, — різко відповіла Вероніка. — Ми — Стасіуси. Батько будує імперію, а ти мрієш про хлопця, який приїхав із рибальського кварталу з одним рюкзаком?
Таїсія образливо насупилася.
— Ти навіть не знаєш його.
— І не хочу знати. Такі хлопці з’являються поруч із багатими дівчатами не просто так.
— Це неправда!
Вероніка різко закрила папку.
— Послухай мене уважно. Я не дозволю, щоб якийсь бідний працівник псував імідж родини Стасіус. Завтра ж поговорю з батьком.
---
Наступного ранку Вероніка зайшла до батькового кабінету.
Олександр Стасіус стояв біля вікна й розмовляв телефоном про новий контракт. Побачивши доньку, він коротко кивнув.
— Щось термінове?
— Так. Я хочу поговорити про нового працівника — Тимофія Коваленка.
Бізнесмен відклав телефон.
— І що з ним?
— Він не підходить для нашого дому. Таїсія вже звернула на нього увагу. Нам не потрібні тут люди з таких сімей.
Олександр втомлено зітхнув.
— Вероніко, я взяв його працювати, а не знайомитися з нашими доньками.
— Але він може створити проблеми.
— Проблеми зараз створюєш ти, — холодно відповів батько. — Хлопець чесно працює перший день, а ти вже хочеш його вигнати.
Вероніка стиснула губи.
— Я просто думаю про репутацію сім’ї.
— Краще подумай про вступ на юридичний факультет, — суворо сказав Олександр. — Через два місяці іспити, а ти витрачаєш час на дурниці.
— Тату…
— Жодних «але». Якщо хочеш колись працювати в корпорації, доведи це знаннями, а не інтригами проти садівника.
Вероніка мовчки опустила очі. Її самолюбство було зачеплене.
Коли вона вийшла з кабінету, в коридорі якраз проходив Тимофій із ящиком садових інструментів.
Їхні погляди зустрілися лише на секунду.
У його очах була спокійна ввічливість.
У її — холодна неприязнь.
Вероніка повільно посміхнулася сама до себе.
— Батько не хоче тебе виганяти? Нічого… Я знайду інший спосіб.
А в цей час Таїсія стояла на балконі своєї кімнати й дивилася вниз, де Тимофій поливав троянди.
Вона ще не знала, що її невинне захоплення вже стало початком війни між сестрами.
